Постанова № 72895677, 13.03.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/8123/16-ц

провадження № 22-ц/781/251/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2,ОСОБА_3

за участі секретаря – Діманової Н.І.

учасники справи:

позивач – Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості,

відповідач – ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 17 листопада 2017 рокуу складі судді Бершадської О.В. у справі за позовом Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманих коштів і

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с.30), просив стягнути з відповідача незаконно отримані кошти в сумі 34 670,28 грн..

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 28.01.2014 року звернулась до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітного та призначення їй виплати допомоги по безробіттю.

У заяві вказала, зокрема, що не забезпечує себе роботою самостійно, не є суб’єктом підприємницької діяльності та ознайомлена з правами та обов'язками безробітного, що визначені Законами України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

28.01.2014 року ОСОБА_4 було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 04.02.2014 року по 29.01.2015 року, згідно з наказом від 04.02.2014 року №140204.

У лютому 2016 року за результатами обміну інформацією в електронному вигляді між ОДПІ ГУ ДФС, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, що здійснюється згідно з Наказом Міндоходів і зборів України від 19.09.2013 року №494, Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості була отримана інформація про осіб, які були зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні, та за даними відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі загальнообов'язкового державного страхування мали не припинену підприємницьку діяльність.

Керуючись Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 року за №232/16248, центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідачу, про що складено відповідний акт від 22.02.2016 року за №9.

Встановлено, що відповідач маючи статус фізичної-особи підприємця з 26.05.1998 року по 08.07.2014 року, одночасно отримувала допомогу по безробіттю у Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості з 04.02.2014 року по 30.10.2014 року.

При цьому, відповідач не повідомила центр зайнятості при отриманні статусу безробітного та після призначення допомоги по безробіттю про те, що 26.05.1998 року зареєструвала підприємницьку діяльність, за основним КВЕДом — “52.43.1, Роздрібна торгівля взуттям” та одержувала допомогу по безробіттю одночасно маючи статус фізичної особи-підприємця, отже особи, що забезпечує себе роботою самостійно.

У порядку, визначеному чинним законодавством, надіслано 29.02.2016 року відповідачу претензію за № 06-34/696/08 у вигляді паперового документа засобами поштового зв'язку та копію наказу від 26.02.2016 №180-Д «Про повернення коштів» рекомендованим листом з повідомленням про вручення, які нею отримано особисто 15.03.2016 року.

Однак, відповідач наказ від 26.02.2016 року №180-Д «Про повернення коштів» не оскаржила, як того передбачає законодавство, борг перед Центром зайнятості з підстав та у розмірах, визначених у претензії не повернула.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 листопада 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Кіровоградського міськрайонного центра зайнятості незаконно отримані кошти в сумі 34 670,28 грн., а також 1 378,00 грн. - сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам, викладених у рішенні суду, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач у 2005 році здійснила всі дії передбачені чинним законодавством щодо припинення підприємницької діяльності, пройшла необхідні перевірки та знялась з обліку в Управлінні пенсійного Фонду України в м.Кіровограді, Кіровоградській ОДПІ, Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості та подала довідки реєстратору виконавчого комітету Кіровоградської міської ради для внесення до ЄДР запису про рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Після припинення підприємницької діяльності вона обіймала посаду державного службовця, і відповідно до ЗУ «Про державну службу» проходила перевірку Управління Державної служби у Кіровоградській області щодо несумісності займаної посади, і була допущена до державної служби та працювала на посаді державного службовця в Компаніївській РДА, і саме після звільнення з вказаної посади звернулася до Кіровоградського міського центру зайнятості.

Крім того, відповідач вважає, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості не наділений правом стягнення коштів.

В засіданні апеляційного суду відповідач та її представник адвокат ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача ОСОБА_6 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, надала відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг.

Центральним органом виконавчої влади, який виконує функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є Державна служба зайнятості відповідно до Положення про Державну службу зайнятості України, затвердженого Указом Президента України від 16.01.2013 року № 19/2013, яка представляє інтереси Фонду в судових та інших органах, проводить у встановленому порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, здійснює контроль за використанням коштів Фонду, що передбачено підп. 25, 27, 28, 29, 30 п. 4 Положення.

Служба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи, а також через міжрегіональні територіальні органи Служби.

Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості входить у централізовану систему державних установ державної служби зайнятості, є базовим центром зайнятості, що виконує завдання та функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття відповідно до п.п. 1, 6 Положення про Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги, що Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості не наділений правом стягнення коштів є безпідставними.

Правове визначення поняття безробіття та зайнятості міститься в Законі України «Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VI, який набрав чинності з 01.01.2013. Згідно з п.7 ч. 1 Закону № 5067-VI зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

У ст.1 Закону № 5067-VI встановлено право кожного на вільне обрання зайнятості. Відповідно до ч.1 ст. 3 кожен має право на вільно обрану зайнятість, яка є реалізацією права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема, що не пов’язаний з виконанням оплачуваної роботи, а також професією та місцем роботи відповідно до своїх здібностей та потреб).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст. 4 зазначеного Закону до зайнятого населення, належать громадяни, які, зокрема, самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі члени особистих селянських господарств.

Підприємницька діяльність в України є самостійною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку визначено у ст. 42 Господарського кодексу України.

При цьому у статті 50 Цивільного кодексу України зазначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Позбавляється ж фізична особа - підприємець статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч.7 ст. 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Таким чином, фізична особа – підприємець, незалежно від того отримує вона дохід чи ні, є зайнятою особою та не може бути визнана безробітною і не має права на допомогу по безробіттю до дати внесення у Єдиний державний реєстр запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою згідно з чинним законодавством.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 08.07.2014 у справі № 21-79а14.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.01.2014 року ОСОБА_4 звернулась до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю.

Вказала, що не забезпечує себе роботою самостійно, не є суб’єктом підприємницької діяльності та ознайомлена з правами та обов'язками безробітного, що визначені Законами України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (а.с.10, 11, 12).

При цьому, у заяві відповідач вказувала, що не являється суб’єктом підприємницької діяльності та ознайомлена з правами та обов’язками безробітного, що визначені законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

28.01.2014 року на підставі представлених документів та відомостей відповідачу було надано статус безробітного (наказ від 04.02.2014 року № НТ140204) та призначено допомогу по безробіттю з 04.02.2014 року по 29.01.2015 року (а.с.12).

У лютому 2016 року за результатами обміну інформацією в електронному вигляді ОДПІ ГУ ДФС, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, що здійснюється згідно з Наказом Міндоходів і зборів України від 19.09.2013 року № 494, Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості була отримана інформація про осіб, які були зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні, та за даними відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі загальнообов'язкового державного страхування мали не припинену підприємницьку діяльність.

Керуючись Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 року за №232/16248, центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідачу, про що складено відповідний акт від 22.02.2016 року за №9.

За правилами частини 3 статті 44 3акону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

У частинах 2,3 статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» яка визначає права, обов’язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробiтнi особи, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Одним з видів матеріального забезпечення на випадок безробіття згідно з частиною першою статті 7 Закону №1533-III є допомога по безробіттю.

Згідно з пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мiнiстерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 №307, зареєстрованого в Мiнiстерстві юстиції України 14.12.2000 за №915/5136, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив і дійшов правильного висновку, що відповідач на день звернення до Центру зайнятості, відносилась до категорії зайнятого населення і була зобов’язана повідомити про те, що з 26.05.1998 року має статус фізичної особи-підприємця (дата реєстрації).

Після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", 08.07.2014 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача.

Невиконання відповідачем обов’язків безробітного призвело до незаконного отримання нею допомоги по безробіттю з 04.02.2014 року по 31.10.2014 року на загальну суму 34670 грн. 28 коп. (а.с.16).

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підриємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Оскільки дані про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності щодо ОСОБА_4 на час набуття нею статусу безробітного і отримання державної допомоги були відсутні, відповідач як фізична особа-підприємець, не мала права на отримання статусу безробітної особи і одержання відповідних виплат.

Посилання представника відповідача на те, саме Кіровоградським міським центром зайнятості були допущені порушення вимог нормативно-правових актів, що визначають порядок набуття особою статусу безробітної, не спростовує висновків суду щодо наявності у ОСОБА_4 такого статусу на час перебування на обліку як безробітного, з дати реєстрації - 26.05.1998 року по дату припинення підприємницької діяльності - 08.07.2014 року.

Відповідно до ст.ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб , які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Наведене свідчить, що ОСОБА_4 належала до зайнятого населення, не могла бути визнана безробітною, при зверненні до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного не повідомила про те, що вона зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, внаслідок чого незаконно отримувала допомогу по безробіттю.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.

Згідно зі ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22 січня 2014 року у справі №6-151цс13 .

Що стосується доводів апеляційної скарги, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд вважає такі доводи помилковими з огляду на таке.

За містом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об’єктами цивільних прав.

Отримавши допомогу по безробіттю ОСОБА_4 набула право власності на неї, та їй як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на виплачену Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості допомоги по безробіттю у розмірі 34670 грн. 28 коп. та стягнення цієї суми з неї, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер.

А відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 374,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 17 листопада 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22.03.2018 року.

Головуючий суддя С.І.Мурашко

Судді А.М.Головань

ОСОБА_3