Рішення № 72895604, 22.03.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4228/17

провадження №: 2/398/821/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"22" березня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Бугайченко Т.А., за участю секретаря Величко Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олександрії цивільну справу № 398/4228/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» у якому, просить суд визнати недійсним з моменту вчинення договір фінансового лізингу № 2605, укладений 26 червня 2017 року між ним і ТОВ «Єврокар Україна», а також просить стягнути з відповідача ТОВ «Єврокар Україна» на його користь 18 000 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26 червня 2017 року він із товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», в особі представника ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності № 30 від 01 січня 2017 року, уклав договір фінансового лізингу № 2605 (далі-Договір). За умовами п. 1.1 Договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у специфікації (додаток № 2 до Договору), а саме: автомобіль марки ZAZ Sens Standart , 1.3, тип КПП МТ, привід 4x2. Специфікація предмета лізингу була самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам. Відповідно до п. 1.2 Договору вартість предмета лізингу на момент укладання даного Договору зазначається у даному Договорі та в додатку № 1. Пунктом 1.3 Договору встановлено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених Договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача згідно з умовами даного Договору. Ризики пошкодження або виникнення несправностей предмета лізингу переходять від лізингодавця лізингоодержувачу в момент передачі предмета лізингу за актом приймання-передачі (п. 1.6 Договору). Як встановлено п. 1.7 Договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію Договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного Договору. Пунктом 8.2 Договору вони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладення Договору становить 6789.87 доларів США, з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладання даного Договору. На дату укладання цього Договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 177555 грн., з ПДБ. За умовами п. 8.3 Договору сторони погодилися, що гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату укладання даного Договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Згідно з п. 8.4 Договору його підписанням він, позивач, підтверджує, що повідомлений про валютні ризики під час виконання своїх зобов'язань за цим Договором та прийняв на себе валютні ризики згідно з Договором. Але фактичне ознайомлення з умовами Договору, який викладений дрібним шрифтом на 14 сторінках, відбулося, коли він повернувся додому, тобто вже після його підписання та сплати на користь відповідача комісії за організацію Договору у розмірі 18000 грн. Прочитавши укладений із ТОВ «Єврокар Україна» Договір, він зрозумів, що був введений відповідачем в оману відносно його істотних умов та його обов'язків за ним. Зокрема, за попередньою домовленістю з представником ТОВ «Єврокар Україна» він мав отримати обумовлений у Договорі автомобіль протягом трьох днів з моменту підписання Договору та сплати авансового платежу. Саме таке призначення платежу було зазначено у наданому йому до підписання Договору рахунку відповідача. Сплачуючи авансовий платіж та укладаючи Договір, він вважав, що укладає договір купівлі-продажу транспортного засобу, який матиме можливість отримати у попередньо обумовлений зі співробітником ТОВ «Єврокар Україна» строк. Натомість, як з'ясувалося після детального ознайомлення з умовами Договору, укладений Договір є договором фінансового лізингу, покладає на нього обов'язок сплачувати на користь відповідача платежі, не пов'язані з вартістю автомобіля, а сам автомобіль він зможе отримати не раніше, ніж через 12 місяців з дня укладення Договору. Таким чином він позбавляєся того, на що розраховував, підписуючи Договір. Довідавшись про вказані обставини, він спробував зв'язатися з ТОВ «Єврокар Україна» та повернути сплачені кошти, проте, представник відповідача повідомив йому , що згідно з умовами Договору він не має права на повернення сплаченої комісії за організацію виконання умов договору. За викладених обставин вважає, що укладений ним із ТОВ «Єврокар Україна» Договір підлягає визнанню недійсним, а сплачені за ним на користь відповідача кошти - поверненню на його користь. Крім того, зі змісту оспорюваного Договору вбачається, що ним з відповідачем не здійснене погодження постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначена вартість предмета лізингу, не погоджено графік сплати лізингових платежів. Наведене , на його думку свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу він був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу його грошових зобов'язань. Тому за захистом своїх прав вимушений звернутись до суду.

В судове засідання позивач не з’явився, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, в якій зазначив, що на задоволенні позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається таким, що про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзиву на позовну заяву не подав. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд встановив, що 26 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався придбати та передати в користування ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль марки ZAZ Sens Standart , 1.3, тип КПП МТ, привід 4x2, вартістю 6 789, 87 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 177555 грн ( п. 8.2 Договору).

Предметом даного договору є транспортний засіб, а саме автомобіль марки ZAZ Sens Standart , 1.3, тип КПП МТ, привід 4x2.

Пунктом 4.1 договору фінансового лізингу № 2605 від 26.06.2017 року передбачено, що лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: - комісія за організацію договору, - авансового платежу, - комісії за передачу предмета лізингу, - у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, з врахуванням умов викладених у п. 1.7 ст. 1 даного договору.

Відповідно до п. 9.1 зазначеного договору комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 7 відсотків, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Відповідно до п. 9.2 договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу у розмірі 23 відсоткb від вартості предмету лізингу.

Відповідно до п. 9.6 договору кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: - комісія за організацію договору, - авансовий платіж, - комісія за передачу предмета лізингу, - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

26.06.2017 року ОСОБА_1 здійснив оплату комісії за організацію договору на виконання умов оспорюваного договору у розмірі 18 000 грн. що підтверджується наданою позивачем копією квитанцій (а.с. 19), але автомобіль, який був предметом договору, не отримав.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи дану норму, суд дійшов висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2–4 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Наведене тлумачення норм відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16.

Як зазначено вище, у цій справі суд встановив що згідно з пунктом 12.1 оспорюваного договору фінансового лізингу у випадку розірвання договору за бажанням лізингоодержувача поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує як штраф за дострокове розірвання договору, а комісія за організацію договору у такому випадку не повертається.

Водночас, п. 12.2 оспорюваного договору передбачає право лізингодавця розірвати в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж у повному обсязі. У такому випадку лізингодавець повертає лізигноодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10 % від суми сплаченого авансового платежу. Комісія за організацію договору у такому випадку поверненню не підлягає.

Умовами оспорюваного договору не передбачено будь-якої компенсації лізингоодержувачу у випадку розірвання договору лізингодавцем.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що зазначені вище умови оспорюваного договору фінансового лізингу слід визнати несправедливими відповідно до пункту 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони передбачають повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірними пунктами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому умови, зазначені, зокрема, у пунктах 12.1, 12.2 та інших пунктах договору, є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина 2 стаття 799 ЦК України). Однак укладений сторонами оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений. Це підтверджується наданим позивачем примірником цього договору (а.с. 10 – 17).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 799 ЦК України щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.

Верховний Суд України в постанові № 6-2766цс15 від 16.12.2015 року висловив правову позицію щодо застосування норм права, які регулюють правовідносини лізингу, в якій зазначив, що «згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії».

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою відповідно до п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Частиною 1 ст. 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦПК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Укладений між ОСОБА_1 та відповідачем договір фінансового лізингу № 2605 від 26.06.2017 року нотаріально посвідчений не був, відомості про наявність у відповідача відповідної ліцензії на надання фінансових послуг в спірному договорі відсутні і відповідачем не надані. Зважаючи на це, а також на наявність в спірному договорі ряду несправедливих умов, договір має бути визнаний недійсним.

У зв’язку з цим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 18 000, що були сплачені ОСОБА_1 на виконання оспорюваного договору фінансового лізингу.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 227, 509, 627, 628, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 1, 16 «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 15, 16, 18, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 13, 81, 264, 265, 280 - 282, п. 9, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 2605, укладений 26 червня 2017 року між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого зареєстроване в ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», фактичне місцезнаходження м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 5, 6 поверх, офіс 57/1, зареєстроване місцезнаходження : 02093, м.Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б, ідентифікаційний код 40481805.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», фактичне місцезнаходження 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 5, 6 поверх, офіс 57/1, зареєстроване місцезнаходження : 02093, м.Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б, ідентифікаційний код 40481805, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого зареєстроване в ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, 18 000 (вісімнадцять тисяч ) грн., які були сплачені на виконання визнаного недійсним договору фінансового лізингу № 2605 від 26.06.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», фактичне місцезнаходження м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 5, 6 поверх, офіс 57/1, зареєстроване місцезнаходження : 02093, м.Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б ідентифікаційний код 40481805, на користь держави судовий збір у розмірі 640 ( шістсот сорок) грн .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційну скаргу на заочне рішення може бути подано позивачем до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т.А. Бугайченко