Постанова № 72894897, 20.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/404/17 Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/325/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 1 20.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого суддіОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,за участю секретаряОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про витребування земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Київської області звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, в якому просив, з врахуванням уточнених позовних вимог, витребувати на користь держави в особі КМУ та в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельні ділянки із кадастровими №№ 3223155400:06:006:0016, 3223155400:06:006:0010, 3223155400:06:002:0017, 3223155400:06:002:0015, 3223155400:06:002:0013, 3223155400:06:003:0096, 3223155400:06:003:0094, 3223155400:06:003:0072, 3223155400:06:003:0088, 3223155400:06:003:0087, 3223155400:06:003:0090 загальною площею 12,6000 га вартістю 69368,54 грн. та стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначав, що головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 від 23.01.13р. за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. З ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України.

Під час проведення досудового розслідування установлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено наступні договори, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7:

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13646, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:006:0016, яка розташована в смт. Козин Обухівського району, Київської області;

- договір від 23.10,07, який зареєстровано в реєстрі за № 13666, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:006:0010, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13661, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0017, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13641, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0015, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13631, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0013, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13636, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,6000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0098, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в: реєстрі за № 13611, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,6000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0097, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13616, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,6000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0096, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13671, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0094, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13656, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0090, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13651, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0088, яка розташована в смт. Козин Обухівського району, Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13626, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0087, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області;

- договір від 23.10.07, який зареєстровано в реєстрі за № 13621, купівлі-продажу земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0072, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області.

На підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 отримані наступні державні акти:

-державний акт серії ЯЕ № 954890 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:006:0016;

-державний акт серії ЯЕ № 954881 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:006:0010;

-державний акт серії ЯЕ № 954888 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0017;

-державний акт серії ЯЕ № 954885 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0015;

державний акт серії ЯЕ № 954883 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0013;

державний акт серії ЯЕ № 954889 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5С, на земельну ділянку загальною площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0094;

-державний акт серії ЯЕ № 954887 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0090;

-державний акт серії ЯЕ № 954886 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0088;

-державний акт серії ЯЕ № 954884 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0087;

-державний акт серії ЯЕ №: 954882 від 02.11.07 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0072.

За результатами об’єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:003:0098, 3223155400:06:003:0097, 3223155400:06:003:0096 ОСОБА_5С видано державний акт серії ЯЕ № 954891 від 02.11.07 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0096.

Під час проведення досудового розслідування установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5. Крім того в ході розслідування кримінального провадження № 12013000000000148 від 23.01.13 установлено, що вказані як підстава набуття ОСОБА_6 права власності на спірні земельні ділянки, договори купівлі-продажу в 2004 році останнім не укладались, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_7, поданими нотаріусом ОСОБА_7Р звітами про вчинені нотаріальні дії, а також вилученими під час досудового розслідування у ОСОБА_16 реєстрів вчинених нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_17 за період з 16.01.04 по 22.04.04, які нібито були викрадені у останньої. Крім того, заявка на друк державних актів на право власності серії ЯА №№ 864702, 864683, 574715, 864679, 864700, 574716, 864680, 864678 від 864695, 864699, 864698, 864696, 574716 від 11.06.04 була подана Держкомземом України лише 02.09.05, що вказує на неможливість їх видачі у 2004 році.

Також, установлено, що державні акти, вказаної серії Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані на Управління земельних ресурсів у Миронівському районі за накладною №141 від 22.12.05 Миронівським відділом земельних ресурсів 14.07.06 вказані бланки державних актів були передані Миронівському районному центру ДЗК на підставі накладної №21. Звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК вказаних бланків державних актів до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили, що підтверджується допитами співробітників. Під час проведення досудового розслідування встановлено, що спірні земельні ділянки ніколи не знаходились в межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно в 3 км від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами. Водночас, спірні земельні ділянки в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 ЛК України, відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному лісовим кодексом України. Так, згідно інформації ДП «Київське лісове господарство», викладеної в листі № 02-1008 від 30.11.11 спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва, розміщені в кварталах 10,14,15,18,19,20, 24 на території Козинської селищної ради. Позивач також вказує на те, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише КМУ. Крім того, при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства. Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням ч. 1 ст. 20 та ст. 207 Земельного кодексу України, а саме – без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв’язку з вилученням лісових земель для нелісогосподарських потреб. Таким чином, ОСОБА_6 на час укладення договорів кулівлі-продажу від 23.10.07 спірних земельних ділянок - не був їх власником. Таким чином, земельні ділянки мають бути витребувані із незаконного володіння відповідача на користь держави в особі КМУ та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство».

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_6 про витребування земельних ділянок відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Стягнути з відповідачів на рахунок прокуратури Київської області судові витрати.

При цьому зазначає, що позивачами не пропущено строк позовної давності, оскільки він почав свій відлік з моменту відкриття провадження у вказаній справі – 31 березня 2017 року та надіслання на адресу Кабінету Міністрів України копій позовної заяви прокурора зі встановленими порушеннями вимог земельного законодавства. Отже, раніше КМУ не було і не могло бути відомо про порушення його права.

Ухвалою суду від 22 грудня 2017 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 15 січня 2018 року. До суду апеляційної інстанції надійшли 11 січня 2018 року заперечення на апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_18 та 12 січня 2018 року відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_19

У запереченні на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 – ОСОБА_18 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що до вимог витребування майна застосовується загальний строк позовної давності, оскільки ст. 268 ЦК України містить виключний перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, серед яких відсутні вимоги про витребування майна.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 – ОСОБА_19 просить залишити апеляційну скагу без задоволення, однак при цьому, скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову прокурора у зв’язку з необгрунтованістю позову, а не за строками позовної давності.

Вважає, що прокурор та позивачі пропустили позовну давність без поважних причин, тому застосування вимог ст.ст. 256, 261, 267, 268 ЦК України є законним та обгрунтованим.

Позов прокурора не підлягає задоволенню також з огляду на правові висновки Євопейськго суду з прав людини в аналогічних справах, зокрема, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24.06.2003, заява № 44277/98 п.37), у справі «Федоренко проти України» (рішення від 01.06.2006, заява № 25921/02, п.28, п.29), у справі «Трегубенко проти України» (рішення від 02.11.2004, заява № 61333/00, п.54. п.55), у справі «Волков проти України» (рішення від 09.01.2013, заява № 21722, п. 137).

Вказує, що позов прокурора не обгрунтований та не доведений, обставинами, що мають значення для вирішення справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.01.2013 року головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України було порушено кримінальне провадження №12013000000000148 від 23.01.13р. за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. З ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив горошову суму за земельну ділянку площею 14 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:006:0016, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13646.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 14 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:006:0010, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13666.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 8 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:002:0017, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13661.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 10 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:002:0015, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13641.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 8 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:002:0013, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13631.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 6 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0098, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13636.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 6 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0097, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13611.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 6 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0096, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13616.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 10 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0094, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13671.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, суму за земельну ділянку площею 8 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0090, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13656.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 14 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0088, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13651.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 14 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0087, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13626.

23.10.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 8 000 кв.м., розташовану на території: смт. Козин, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер 3223155400:06:003:0072, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за № 13621.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954890 на земельну ділянку площею 1,4000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:006:0016.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954881 на земельну ділянку площею 1,4000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:006:0010.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954888 на земельну ділянку площею 0,8000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:002:0017.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954885 на земельну ділянку площею 1,0000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:002:0015.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954883 на земельну ділянку площею 0,8000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:002:0013.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954891 на земельну ділянку площею 1,8000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:003:0096.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954889 на земельну ділянку площею 1,0000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:003:0094.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954887 на земельну ділянку площею 0,8000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:003:0090.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954886 на земельну ділянку площею 1,4000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:003:0088.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954884 на земельну ділянку площею 1,4000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:003:0087.

02.11.2007 року ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЕ № 954882 на земельну ділянку площею 0,8000 га, що розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223155400:06:003:0072.

Судом також встановлено, що за результатами об’єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:003:0098, 3223155400:06:003:0097, 3223155400:06:003:0096 ОСОБА_5С видано державний акт серії ЯЕ № 954891 від 02.11.07 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0096.

Як вбачається з договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 23.10.2007 року, ОСОБА_6 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на землю ЯА №№ 864702, 864683, 574715, 864679, 864700, 574716, 864680, 864678 від 10.06.2004 р., 864695, 864699, 864698, 864696, 574716 від 11.06.04 виданих ким в договорах не вказано, а зазначено лише на підставі договорів купівлі-продажу №№2986, 2988, 2974, 2964, 2962, 2980, 2978, 2976, 2966, 2972, 2958, 2954, 2960 від 31.03.2004р.

З протоколів допиту ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_7 поданими нотаріусом ОСОБА_7 звітами про вчинені нотаріальні дії, та реєстрів вчинених нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_7 за період з 16.01.2004 по 22.04.2004р. вбачається, що вказані договори купівлі-продажу в 2004 році як підстава набуття ОСОБА_6 права власності на спірні земельні ділянки не укладались.

Відповідно до листа ГУ Держкомзему у Київській області №07-03-1/1842 від 30.01.2012 року встановлено, що державні акти на право власності на землю серії ЯА №№ 864702, 864683, 574715, 864679, 864700, 574716, 864680, 864678 від 10.06.2004 р., 864695, 864699, 864698, 864696, 574716 від 11.06.04 Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані на Управління земельних ресурсів у Миронівському районі за накладною № 141 від 22.12.05р., а заявка на друк державних актів на право власності на землю серії ЯА №№ 864702, 864683, 574715, 864679, 864700, 574716, 864680, 864678 від 10.06.2004 р., 864695, 864699, 864698, 864696, 574716 від 11.06.04, була подана Держкомземом України лише 02.09.2005 р., що свідчить про неможливість їх видачі у 2004 році.

Також, з протоколів допиту співробітників Миронівського відділу земельних ресурсів, встановлено, що Миронівським відділом земельних ресурсів 14.07.06 вказані бланки державних актів були передані Миронівському районному центру ДЗК на підставі накладної № 21. Звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК вказаних бланків державних актів до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.

Відповідно до інформації Козинської селищної ради, схеми формування селищної ради та графічних матеріалів, встановлено, що спірні земельні ділянки ніколи не знаходились в межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно в 3 км від меж вказаного населеного пункту.

Відповідно до листа № 02-1008 від 30.11.11 ДП «Київське лісове господарство», зазначається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради.

Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог прокурора суд першої інстанції виходив з того, що судом безспірно встановлено, що при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були допущені порушення вимог земельного та лісового законодавства, оскільки ОСОБА_6 на час укладення договорів купівлі-продажу від 23.10.2007 року спірних земельних ділянок не був їх власником, що підтверджується вищевказаними доказами.

Крім того, при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства. Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням ч. 1 ст. 20 та ст. 207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв’язку з вилученням лісових земель для нелісогосподарських потреб.

Згідно ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч.2 цієї статті.

Згідно п. 2 ст. 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу УІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення має право приймати лише Кабінет Міністрів України, відповідно до положень ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання ними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації них ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що спірні земельні ділянки відносяться до лісових земельних ділянок, і ці земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що у свою чергу свідчить про порушення прав держави і необхідність їх захисту у обраний прокурором спосіб.

Крім того, суд першої інстанції зазначав, що витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм ст. 153 Земельного кодексу України, ст. 387 Цивільного кодексу України у зв»язку із виявленням порушень вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності; офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також суд зауважував, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об»єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що «Людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь». «Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу, це вираз волі народів усього світу і обов»язок урядів усіх держав».

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право «кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров»я та добробуту».

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як право на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 року у справі «Хаммер проти Бельгії» суд вирішив, що не зважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов»язані діяти з метою захисту навколишнього середовища. Оскільки ліси є невід»ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

Враховуючи встановлені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання зміни цільового призначення земель лісового фонду та отримання у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

При цьому, суд першої інстанції посилався на правову позицію висловлену Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2510цс15, яка згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України (в ред. 2004 року) має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права і дійшов висновку, що позов прокурора посуті заявлених вимог є цілком доведеним і обгрунтованим.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позову прокурора суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача під час розгляду справи було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності і з цього приводу зазначив наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня. коли почалося його виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

До вимог прокурора про витребування майна застосовується загальний строк позовної давності, оскільки стаття 268 ЦК України містить виключний перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, серед яких відсутні вимоги про витребування майна.

Частина 4 ст.268 ЦК України в редакції до 20.12.2011 року встановлювала правило, згідно з яким позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Проте, законом від 20.12.2011 року №4176-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» вказане положення зі статті 268 ЦК України було виключене.

При вирішення питання, суд першої інстанції враховував правові позиції з цього приводу, які неодноразово висловлював Верховний Суд України.

Так, у постанові від 08.06.2016 року по справі №6-3089цс15 зазначено, що «з огляду на статус держави та її органів як суб»єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред»являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб»єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.».

Відносно моменту початку перебігу позовної давності, то як вбачається з правової позиції ВСУ у справі №6-2469цс16: «пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен мас право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов»язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального права, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов»язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Щодо початку перебігу позовної давності у разі пред'явлення прокурором позову в інтересах держави, то у справі №6-2407цс15 ВСУ сформулював правовий висновок, за яким «у випадку пред»явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред»явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На підставі наведеного, суд першої інстанції вірно вважав, що строк почався з 2007 року (часу укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та видачі державних актів). Отже, як вбачається з матеріалів справи, як прокурор, так і Кабінет Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство», як суб»єкти владних повноважень в силу своїх повноважень знали про зазначені договори, державні акти на право власності на землю та про необхідність у витребувані майна, оскільки могли довідатися ще у 2008 році про порушення прав і законних інтересів, а саме, про отримання земельних ділянок у власність відповідачем, так як видно з матеріалів справи 31.03.2008 року прокуратурою Київської області було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки в межах Козинської селищної ради Обухівського району, розташовані між Новообухівським та Старообухівським автошляхами, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України. У вказаній кримінальній справі розслідувались факти щодо придбання відповідачем ОСОБА_5 спірних земельних ділянок.

Крім того, постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області від 31.07.2008 року кримінальну справу №47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. 10.07.2010 року прокурором СВ прокуратури Київської області було скасовано зазначену постанову слідчого від 31.07.2008 року про закриття кримінальної справи. Після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області від 06.12.2010 року кримінальну справу № 47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносились 25.05.2011 року та 12.10.2012 року.

Також, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29.10.2015 року по цивільній справі за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства Київське лісове господарство» до ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 про визнання недійсними правочинів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 30.06.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2017 року, вищевказане рішення Обухівського районного суду від 29.10.2015 року, залишено без змін.

За таких обставин, судом першої інстанції було безспірно встановлено, що прокурору Київської області, державного підприємства «Київське лісове господарство» та КМУ в особі державних органів, уповноважених ним на виконання функцій держави в сфері земельних відносин було відомо починаючи з 2007 року про порушення земельного законодавства (прав позивачів) та існування підстав для витребування спірних земельних ділянок.

Посилання прокурора під час судового розгляду на те, що про порушення норм, що викладені в позовній заяві прокуратурі стало відомо лише після опрацювання кримінального провадження в 2016 році, та в зв»язку з цим ним було подано клопотання про поновлення строків звернення до суду, не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи та не підтверджується жодними доказами, а тому підстав для поновлення строку позовної давності суд не вбачав.

Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 116, 118, 121, 122, 125, 126, 149, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 31, 203, 251-253, 258, 261, 264, 267, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 7 Лісового кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», правильно виходив з того, що позивачами пропущений трьохрічний строк позовної давності, в межах якого прокурор, Кабінет Міністрів України, чи ДП «Київське лісове господарство могли звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.

Висновки суду першої інстанції викладені в рішенні, на думку колегії суддів, ґрунтуються на матеріалах справи, відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить 3 роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Зазначена норма спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, тому не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави.

Держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до частини другої Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», вказаний пункт зі статті 268 ЦК України виключено.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», п. 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов’язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а отже, ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Виходячи з викладеного, правильним, законним та обґрунтованим є висновок місцевого суду про пропущення прокурором, КМУ та ДП «Київське лісове господарство» строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягали відповідачі.

Зокрема, суд правильно виходив із того, що позовні вимоги прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади і саме держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Так, факт відчуження земельних ділянок органами державної влади мав місце ще у 2007 року, тому саме від цієї дати почався перебіг строку позовної давності. До суду з цим позовом прокурор звернувся у 2017 році, тобто із пропущенням установленого законом трирічного строку позовної давності.

При цьому, суд першої інстанції правильно відхилив клопотання прокурора про поновлення пропущеного строку позовної давності через відсутність поважних причин і не прийняв до уваги його посилання на те, що строк позовної давності почав свій відлік з моменту опрацювання кримінального провадження в 2016 році, так як ці обставини не спростовують висновків суду щодо початку, перебігу й закінчення строку позовної давності.

У силу вимог указаних вище норм матеріального права, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту – коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57–60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно визначено момент, із якого почався перебіг строку позовної давності, є помилковими, спростовуються вищевказаними нормами матеріального права та установленими судом обставинами справи.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що про порушення свого права Кабінет Міністрів України дізнався із вказаної позовної заяви, жодним чином не підтверджені, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість спростовуються встановленими обставинами справи щодо часу відчудження державними органами спірних земельних ділянок та поясненнями відповідача у справі про те, що уряду за своїми повноваженнями було давно відомо про вибуття з власності держави та вилучення земельних ділянок у власність фізичних осіб.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.І. Олійник

ОСОБА_3