Постанова № 72890638, 22.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19187/16 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Земляної Г.В.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державного космічного агентства України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного космічного агентства України про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного космічного агентства України про поновлення на роботі. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, його було протиправно звільнено з посади начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури в зв'язку із скороченням вказаної посади, оскільки не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року задоволено адміністративний позов повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державного космічного агентства України від 11 листопада 2016 року № 107-к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури. Стягнуто з Державного космічного агентства України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2016 року по 14 грудня 2017 року в розмірі 68268 грн. 12 коп.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державне космічне агентство України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовної заяви. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, судом першої інстанції під час ухвалення рішення в даній справі неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що наказом Державного космічного агентства України від 26 червня 2015 року № 113-к ОСОБА_3 прийнято на посаду начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури з 26 червня 2015 року з посадовим окладом згідно штатного розпису у розмірі 2406 грн. на місяць, як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір на посаду.

Згідно з даними затвердженого 2 лютого 2016 року штатного розпису, у складі Державного космічного агентства України функціонувало Управління космічної виробничої інфраструктури загальною чисельністю 19 штатних одиниць, яке складалося з таких структурних підрозділів: відділ програм розвитку, корпоративних прав та реструктуризації підприємств (чисельністю 7 штатних одиниць, в тому числі: начальник відділу, головні спеціалісти - 5 штатних одиниць, провідний спеціаліст), відділ державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці (чисельністю 5 штатних одиниць, в тому числі: заступник начальника управління - начальник відділу, головні спеціалісти - 4 штатні одиниці), відділ аналізу економічної ефективності інфраструктурних програм (чисельністю 5 штатних одиниць, в тому числі: заступник начальника управління - начальник відділу, головні спеціалісти - 4 штатні одиниці).

Згідно з даними затвердженого 11 березня 2016 року та 31 травня 2016 року штатного розпису, у складі Державного космічного агентства України функціонувало Управління з розпорядження державним майном загальною чисельністю 14 штатних одиниць, яке складалося з таких структурних підрозділів: відділ державної власності, землевпорядкування та капітального будівництва (чисельністю 5 штатних одиниць, в тому числі - начальник відділу, головні спеціалісти - 4 штатні одиниці), відділ реформування підприємств, корпоративного управління, розвитку кооперації та експортного контролю (чисельністю 6 штатних одиниць, в тому числі заступник начальника управління-начальник відділу, головні спеціалісти - 4 штатні одиниці, провідний спеціаліст), сектор охорони праці, пожежної безпеки та охорони навколишнього середовища (чисельністю 2 штатні одиниці, в тому числі завідувач сектору, головний спеціаліст).

12 квітня 2016 року позивачу вручено попередження про можливе вивільнення з 17 червня 2016 року за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із введенням в дію з 18 квітня 2016 року структури та штатного розпису Державного космічного агентства України на 2016 рік, на виконання наказу від 31 березня 2016 року № 70. ОСОБА_3 запропоновано посаду головного спеціаліста відділу державної власності, землевпорядкування та капітального будівництва управління з розпорядження державним майном. Від переведення на запропоновану посаду позивач відмовився, про що зазначив у попередженні.

Наказом Державного космічного агентства України від 27 липня 2016 року № 80-к «Про звільнення ОСОБА_3.» позивача звільнено з посади начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури з 29 липня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом Державного космічного агентства України від 11 листопада 2016 року № 107-к перенесено дату звільнення ОСОБА_3, начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури, визначену наказом Державного космічного агентства України від 27 липня 2016 року № 80-к про звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із закінченням терміну тимчасової непрацездатності з 29 липня 2016 року по 11 листопада 2016 року та звільнено з роботи з 11 листопада 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням штату державних службовців.

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи даний адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачів є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу».

Статтею 83 Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VІІІ) встановлені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб'єкта призначення.

Згідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзаци 1 та 2 частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ).

За приписами статті 51 Кодексу законів про працю України, які кореспондуються зі статтею 43 Конституції України, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами другою, третьою статті 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Нормами статті 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Отже, власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

При цьому, як зазначив Верховний Суд України в тексті своєї постанови від 23.03.2016 року у справі № 6-2748цс15, під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України.

Судом першої інстанції було встановлено, що в дію введений новий штатний розпис Державного космічного агентства України, затверджений 11 березня 2016 року головою Державного космічного агентства України. У складі Державного космічного агентства України створений відділ реформування підприємств, корпоративного управління, розвитку кооперації та експортного контролю Управління з розпорядження державним майном, замість відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури, в якому працював ОСОБА_3

Разом з тим, у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 09.12.2010 року № К-20764/08.

При цьому, з аналізу штатних розписів, затверджених 02 лютого 2016 року та 11 березня 2016 року судом не встановлено скорочення штату в частині начальників відділів новоствореного управління з розпорядження державним майном. Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено, що звільнення ОСОБА_3 мало місце в зв'язку із змінами у складі відділів за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

За приписами ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Також, абз. 1 і 2 ст. 42-1 цього Кодексу передбачено, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Судом першої інстанції було встановлено, що під час ознайомлення з попередженням про вивільнення та в подальшому посада начальника одного із відділів позивачу не пропонувалася, натомість було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу державної власності, землевпорядкування та капітального будівництва управління з розпорядження державним майном, яка не є рівнозначною посадою.

При цьому, на посаду начальника відділу державної власності, землевпорядкування та капітального будівництва управління з розпорядження державним майном призначено головного спеціаліста відділу програм розвитку корпоративних прав та реструктуризації підприємств управління космічної виробничої інфраструктури.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не запропоновано позивачу іншу роботу на рівнозначній посаді одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, як того вимагає частина третя стаття 49-2 КЗпП України, що свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням статей 36, 40, 42, 42-9, 43 КЗпП України, оскільки Державним космічним агентством України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано всі наявні рівнозначні вакантні посади одночасно з попередженням про звільнення.

Крім того, згідно матеріалів справи, позивач, не погоджуючись з рішенням про звільнення, оскаржив його до Національного агентства України з питань державної служби.

Згідно листа Національного агентства України з питань державної служби від 27 жовтня 2016 року № 7807/20-16, звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці Управління космічної виробничої інфраструктури Державного космічного агентства України у зв'язку із введенням в дію нових структури та штатного розпису Державного космічного агентства України не узгоджується з положеннями статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 40 Кодексу законів про працю України. У листі також зазначено, що на думку робочої групи, керівництво Державного космічного агентства України під час зміни істотних умов праці може запропонувати ОСОБА_3 рівнозначну посаду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Державного космічного агентства України від 11 листопада 2016 року № 107-к "Про звільнення ОСОБА_3.".

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб захисту, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи те, що позивача було протиправно звільнено з державної служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме: на посаді начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури з 11 листопада 2016 року.

Правова позиція по даному питанню викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 року (рішення у ЄДРСР № 41602330), відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

При цьому, що в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає про наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, згідно довідки Державного космічного агентства України від 21 листопада 2017 року № 73/17 про обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_3, за останні 2 календарні місяці роботи (квітень та травень 2016 року) середньомісячна зарплата позивача складає 5674,84 грн. Достовірність та правильність таких сум позивачем в межах спору не заперечуються, а тому суд відповідно до частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку про визнання цих обставин сторонами та відсутність необхідності у їх додатковому доказуванні.

Позивача звільнено з державної служби в Державному космічному агентстві України з 11 листопада 2016 року.

Згідно довідки від 21 листопада 2017 року № 73/17, кількість відпрацьованих робочих днів у квітні становить 21 день, у травні - 12 днів.

Вимушений прогул позивача з 12 листопада 2016 року (наступний робочий день за днем звільнення) по 14 грудня 2017 року (дата ухвалення судом рішення).

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача за 2016 рік становить 49 днів, за 2017 рік - 348 днів.

Відповідно середній заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2016 року по 14 грудня 2017 року складає 68 268,12 грн.

При цьому, середня заробітна плата за останні два календарні місяця обраховувалася з урахуванням доплати за 6 ранг державного службовця, а тому позовна вимога позивача про здійснення донарахування сум заробітної плати, які мали бути нараховані за 6 ранг, як державному службовцю не підлягає окремому розгляду.

Оскільки відповідач не навів обставин та доказів на їх підтвердження, які б свідчили про правомірність рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу державної власності, стандартизації, сертифікації та охорони праці управління космічної виробничої інфраструктури, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного космічного агентства України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Г.В. Земляна

Повний текст складено 22.03.2018 року.