Постанова № 72890544, 20.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 357/13880/17 Суддя (судді) першої інстанції: Бондаренко Олеся Василівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.

розглянувши у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2017 року (дату виготовлення повного тексту постанови не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

15 листопада 2017 року позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, в якому просив: визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги з причини, зазначеної у листі №157 Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Луганській області від 17 жовтня 2017 року, зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення, нарахування і виплати одноразової грошової допомоги позивачу та здійснити виплати.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління МВС України у Луганській області, про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та направити справу на розгляд до іншого суду першої інстанції за встановленою законом підсудністю. На думку апелянта, оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є незаконною та підлягає скасуванню. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що вказану справу розглянуто судом першої інстанції з порушенням правил предметної та територіальної підсудності, оскільки дана справа підсудна окружним адміністративним судам та підлягала розгляду судом за місцезнаходженням відповідача. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції застосував норми Закону України «Про міліцію», який втратив свою чинність та не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин, а саме ст.ст.97, 99 та п.1 р.ХІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про національну поліцію».

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, та залишити постанову суду першої інстанції без змін, зазначаючи, що згідно поданої позивачем постанови ВЛК №144-а/3в від 25 лютого 2016 року захворювання позивачі (на час звільнення з ОВС 11 лютого 2015 року) ні, не пов'язані зі службою в ОВС, а друга група інвалідності встановлена ОСОБА_2 на підставі захворювань, які пов'язані із захистом Батьківщини, а тому, визначений у вказаній постанові причинний зв'язок захворювання свідчить про наявність у позивача права на пільги та соціальні виплати, встановлені п.13 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідач зазначає, що подана до суду апеляційної інстанції постанова ВЛК МВС України №1 від 16 січня 2017 року позивачем до позову не долучалась, та про існування такої постанови ОСОБА_2 не повідомляв суд першої інстанції. Крім того, при відкритті провадження у даній справі та під час її розгляду суд першої інстанції керувався вимогами КАС України, що діяли на час відкриття провадження у справі та головною вимогою позивача було призначення та виплата йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності та визначенням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини, тобто призначення та виплата соціальної виплати, а тому така справа підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду, відповідно до п.4 ч.1 ст.18 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), а тому твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині є необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і відзиву на неї, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 05 листопада 2015 року, а також є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 19 жовтня 2017 року.

Позивач у період з 15 липня 2014 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в БПСМОП «Луганськ-1» ГУ МВС України у Луганській області на посаді рядового міліції, що підтверджується довідкою БПСПОП «Луганськ-1» ГУ МВС України у Луганській області №136/111/30-2017 від 19 травня 2017 року.

Згідно довідки ГУ МВС України у Луганській області №А-8491 від 18 травня 2017 року про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, рядовий міліції ОСОБА_2 в період з 22 липня 2014 року по 11 лютого 2015 року безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції на території Луганської області.

Згідно постанови військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 25 лютого 2016 року №144-а/3в, розглянувши за направленням начальника УКЗ ГУ НП в Луганській області документи колишнього працівника ОВС рядового міліції ОСОБА_2 щодо придатності до військової служби на час звільнення з ОВС (11 лютого 2015 року), а також надані ним копії документів, постановлено: захворювання ОСОБА_2 (на час звільнення з ОВС 11 лютого 2015 року): «Віддалені наслідки тяжкої черепно-мозкової травми (1981 року - забій головного мозку з субдуральною гематомою. СПО: видалення субдуральної гематоми) у вигляді хронічного післятравматичного кістозного церебрального арахноїдиту, стадія загострення з лікворо-венозною дисциркуляцією з стійким цефалгічним та церебрастичним синдромами. Післятравматична та дискуляторна (гіпертонічна хвороба І-ІІ ст.) енцефалопатія ІІ ст., стадія декомпенсації у вигляді правобічної пірамідної недостатності, вестибулярним синдромом, мнестичним зниженням», ні, не пов'язане зі службою в ОВС; «гіпертонічна хвороба І-ІІ ст., ступінь 1 СН 0 ст. Хронічний плече-лопатковий периатрит справа, стадія затяжного загострення на тлі остеохондрозу та спондильозу шийного відділу хребта з вираженим больовим, м'язово-тонічним та нейротрофічним синдромами. Наслідки перенесеної акутравми (10 жовтня 2014 року) у вигляді двобічної сенсоневральної приглуховатості. Хронічний двобічний гайморит, сфеноїдит. Хронічний холицестит, стадія ремісії», захворювання, так, пов'язане з захистом Батьківщини.

За наслідками розгляду поданих позивачем матеріалів на призначення одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності, листом Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Луганській області від 17 жовтня 2017 року №157 ОСОБА_2 повідомлено, що виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності чи часткової втрати працездатності працівника міліції здійснюються відповідно до Закону України «Про міліцію», а порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги в разі встановлення зв'язку захворювань із проходженням служби в органах внутрішніх справ чи поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяних працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків. Таким чином формулювання причини інвалідності від захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, як підстава для виплати зазначеної вище допомоги, у вказаних Законі та Порядку, на жаль, відсутнє. Ураховуючи викладене, МВС України відповідно до своїх повноважень здійснює виплату одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції виключно за випадками, переліченими у Законі.

Вважаючи таку відмову відповідача - ГУ УМВС у Луганській області протиправною, ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому до відповідача вимог не заявлено. В суді першої інстанції позивач не заявляв клопотання про залучення співвідповідачем МВС України.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що причинній зв'язок захворювань осіб рядового й начальницького складу, який зазначений у постанові ВЛК №144-а/Зв від 25 лютого 2016 року свідчить проте, що захворювання позивача пов'язанні з захистом Батьківщини, та надають право на пільги та соціальні виплати відповідно до п.13 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а з копій посвідчень вбачається, що позивач набув статусу інваліда війни, відповідно до п.13 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та право на пільги і соціальні виплати передбачені вказаним Законом, в той же час, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що встановлена лікарською комісією група інвалідності настала внаслідок захворювання в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, а відповідач, ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії в даному випадку діяло виключно у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений законодавством.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію», відповідно до п.5 р.ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Пунктом 15 р.ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, які визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (п.1 Порядку).

Згідно п.2 цього Порядку днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 п.3 наведеного Порядку передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктами 7-9 вказаного Порядку визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Отже, нормами законодавства визначено чіткий механізм, за умовами дотримання якого призначається та виплачується одноразова грошова допомога у разі інвалідності працівника міліції, який передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі, зокрема, встановлення інвалідності II групи внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Вказаним Порядком передбачено подання, зокрема, постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Наведені у позовній заяві твердження ОСОБА_2, що зазначення у постанові військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 25 лютого 2016 року №144-а/3в про те, що захворювання позивача пов'язані з захистом Батьківщини є підставою для отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до ст.23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, є таким, що не відповідає положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини та передбачає встановлення причинного зв'язку інвалідності, або часткової втрати працездатності із службою в органах внутрішніх справ.

В той же час, в першому абзаці резолютивної частині постанови військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 25 лютого 2016 року №144-а/3в зазначено, що захворювання позивача, ні, не пов'язані зі службою в ОВС.

Враховуючи, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, та з огляду на те, що з поданих позивачем до Ліквідаційної комісії ГУ МВС у Луганській області документів не вбачалось його право на одноразову грошову допомогу, передбачену ст.23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності відмови Ліквідаційної комісії ГУ МВС у Луганській області, викладеної у листі від 17 жовтня 2017 року №157 та відсутності підстав у відповідача за наслідками розгляду поданих ОСОБА_2 документів для направлення до МВС України відповідного висновку щодо виплати грошової допомоги позивачу.

Разом з апеляційною скаргою, до суду апеляційної інстанції позивачем подано копію постанови військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 16 січня 2017 року №1, якою внесено зміни у постанову №144-а/Зв, а саме змінено п.12 постанови (резолютивну частину) і зазначено, що (на час звільнення із ОВС 11 лютого 2015 року) ДЗ: гіпертонічна хвороба І-ІІ ст., ступінь 1 СН Ост. Хронічний плече-лопатковий періатрит справа, стадія затяжного загострення на тлі остеохондрозу та спондильозу шийного відділу хребта з вираженим больовим, м'язе-тонічним, нейротрофічним синдромами. Наслідки перенесеної акутравми (10 жовтня 2014 року) у вигляді двобічної сенсоневральної приглуховатості. Хронічний двобічний гайморит, сфеноїдит. Хронічний холицестит в ст. ремісії, так, пов'язане з проходженням служби в ОВС; захворювання ДЗ: віддалені наслідки тяжкої ЧМТ (1981 року - забій головного мозку з субдуральною гематомою. СПО: видалення субдуральної гематоми) у вигляді хронічного післятравматичного кістозного церебрального арахноїдиту, стадія загострення з лікворо-венозною дисциркуляцією з стійким цефалгічним та церебрастенічним синдромами. Післятравматична та дискуляторна (гіпертонічна І-ІІ ст.) енцефалопатія ІІ ст., стадія декомпенсації у вигляді правобічної пірамідної недостатності, вестибулярним синдромом, мнестичним зниженням, ні, не пов'язане зі службою в ОВС.

Отже, вказаною постановою військово-лікарської комісії підтверджується зв'язок хвороби позивача із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно ч.ч.3, 4, 5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що подана позивачем до суду апеляційної інстанції копія постанови військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 16 січня 2017 року №1 не подавалась до суду першої інстанції та жодних доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з об'єктивно незалежних причин апелянтом подано не було. Крім того, вказана постанова військово-лікарської комісії не була підставою позову ОСОБА_2 до суду першої інстанції, оскільки позивач зазначав саме про наявність у нього права на одноразову грошову допомогу, передбачену ст.23 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 та посилався на постанову військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 25 лютого 2016 року №144-а/Зв, якою встановлено зв'язок захворювання позивача із захистом Батьківщини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не може розглядати постанову військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 16 січня 2017 року №1 у якості належної підстави позову.

Крім того, апелянт зазначає про його право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги, на підставі постанови військово-лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 16 січня 2017 року №1, однак судом не встановлено, що вказана постанова подавалась ОСОБА_2 до відповідача разом із заявою про призначення такої допомоги.

Посилання апелянта, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми ст.ст.97, 99 Закону України «Про національну поліцію» і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11 січня 2016 року є безпідставним, оскільки Закону України «Про національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т. ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів).

В той же час, з матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, ОСОБА_2 проходив службу саме в Батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» ГУ МВС України у Луганській області на посаді рядового міліції та поліцейським Національній поліції позивач не являвся, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм ст.ст.97, 99 Закону України «Про національну поліцію» та наказу Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11 січня 2016 року.

Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції правил підсудності, колегія суддів зазначає, що на момент відкриття судом першої інстанції провадження у даній справі, чинними були норми КАС України, в редакції до 15 грудня 2017 року.

В силу вимог п.4 ч.1 ст.18 КАС України (в редакції, станом до 15 грудня 2017 року) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

При цьому, у відповідності до п.1 ч.2 ст.18 КАС України (в редакції, станом до 15 грудня 2017 року) окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Таким чином, оскільки одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена ст.23 Закону України «Про міліцію» та про зобов'язання призначити та виплатити яку ставить питання ОСОБА_2 в позовній заяві, є соціальною гарантією держави по інвалідності, яка настала у зв'язку з виконанням обов'язків працівника міліції та відноситься до соціальних виплат, а тому за нормами п.4 ч.1 ст.18 КАС України (в редакції, станом до 15 грудня 2017 року) даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому КАС України, та в силу п.1 ч.2 ст.18 КАС України (в редакції, станом до 15 грудня 2017 року) такий спір не підсудний окружним адміністративним судам.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.19 КАС України (в редакції, станом до 15 грудня 2017 року) адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

З аналізу наведеної норми вбачається, що позивач може вибрати територіальну підсудність справи адміністративному суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, перебування, або знаходження цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, за відсутності випадків, передбачених КАС України.

З позовної заяви вбачається, що адресою проживання позивача є 09104, АДРЕСА_1 та позивачем було подано даний позов до Білоцерківського міськрайонного суду із дотриманням правил територіальної підсудності.

Таким чином, провадження у даній справі було відкрито з дотриманням правил предметної та територіальної підсудності, відповідно до норм процесуального законодавства, що було чинним на той момент.

Згідно ч.3 ст.30 КАС України (в чинній редакції) справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги щодо направлення справи на розгляд до іншого суду першої інстанції за встановленою законом підсудністю задоволенню не підлягають.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22 березня 2018 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма