Постанова № 72890160, 20.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року справа №805/349/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді доповідача Ястребова Л. В.,

суддів Василенко Л.А., Компанієць І.Д.,

секретар Терзі Д.А.,

за участі представника відповідача Кравченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року у справі № 805/349/17-а (головуючий І інстанції - Кошкош О.О., повний текст складений 23.02.2017 року) за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський термічний завод" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2017 року Приватне акціонерне товариство "Маріупольський термічний завод" (надалі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0001401200 про зобов'язання сплатити штраф у розмірі 49691 грн за затримку сплати суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб (а.с. 4-5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області №0001401200 від 16.09.2016 року (а.с.).

Вважаючи вищезазначену постанову такою, що винесена без надання вірної правової оцінки обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки виявлено несвоєчасність сплати позивачем самостійно узгоджених податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2015 рік, що стало підставою для винесення спірних податкового повідомлення-рішення, яким на позивача накладено штрафні санкції. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі №К/800/54567/15 від16.06.2016 року, де зазначено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, яка набула статусу податкового боргу свідчить про наявність підстав для стягнення заборгованості. Крім того, апелянт посилається на ст. 10 Закону №1669, якою передбачено, що протягом терміну дії цього Закону, єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань є сертифікат Торгово-промислової палати України, вказуючи, при цьому, що відповідний сертифікат ТПП позивачем до контролюючого органу не подавався.

Під час апеляційного перегляду, представник апелянта підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Проти розгляду справи за відсутності представника позивача не заперечувала.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Маріупольський термічний завод" є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи-20391907, місцезнаходження юридичної особи: 02094, м. Київ, вул.. Пожарського, буд.4, нежиле приміщення,63, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17).

Відповідач, Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, на яке чинним законодавством покладено владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин, у т.ч. щодо перевірки своєчасності сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Відповідно до матеріалів справи, 20 лютого 2015 року позивачем до відповідача, засобами електронного зв'язку подано податкову декларацію з орендної плати за землю за 2015 рік, в якій зазначено, що річна сума орендної плати з юридичних осіб, яка підлягає сплаті складає 411 313 грн. 82 коп. При цьому, сума нарахованої орендної плати за землі державної або комунальної власності складає 34 276 грн. 15 коп. щомісячно (а.с. 8-10).

Відповідно до Додатку № 1 до податкової декларації на землю "Відомості про наявні земельні ділянки", місцезнаходженням земельних ділянок є м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, 1, загальна площа земельної ділянки - 33 642 гектари та належать позивачу на праві користування згідно договорів орендної плати від 05 серпня 2010 року і від 08 серпня 2010 року, що укладені з Маріупольською міською радою. (а.с. 11).

Матеріали справи свідчать, що 22 серпня 2016 року на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (надалі - ПК), головним державним ревізором-інспектором відділу податків і зборів з юридичних осіб Скрипкар О.М. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з позивача з питань своєчасності сплати податкового зобов'язання з орендної плати за землю, самостійно визначених сум, згідно податкової декларації з плати за землю за 2015 рік від 20.02.2015 року за січень-серпень 2015 року, за результатами проведення якої контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимоги п. 57.1 ст. 57 розділу ІІ та п. 287.3 ст.287 Податкового кодексу України за що, п. 126.1 ст.126 передбачено відповідальність, про що складено акт № 333/106/12-1/20391907 (а.с.6).

30 серпня 2016 року позивачем подано до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з орендної плати за землю за 2015 рік, яким зменшено податкове зобов'язання на суму - 411 313 грн 82 коп. (а.с.14-15), який прийнятий відповідачем у той же день 30.08.2016 року, що підтверджується квитанцією №1 (а.с.16).

16 вересня 2016 року, відповідно до висновків акту перевірки № 333/106/12-1/20391907 та на підставі ст.126 Податкового кодексу України за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем «Орендна плата за землю з юридичних осіб», контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0001401200, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 49691 грн (20 % від загальної суми грошового зобов'язання, що складає 248 455 грн 20 коп. (а.с. 7).

До вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем додано розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (а.с 7 звр).

Вважаючи, що висновки податкового органу, викладенні в акті перевірки № 333/106/12-1/20391907 від22.08.2016 року, що стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0001401200 від 16.09.2016 року суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскільки позивачем поданий уточнюючий розрахунок щодо орендної плати за землю за 2015 рік, то, в даному випадку відсутній об'єкт застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України , оскільки подання уточнюючого розрахунку не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно з п.п. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 названого Кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Пунктом 14.1.147 ПК України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 14.1.36 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата);

За змістом пункту 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Як зазначалось вище, позивачем, відповідно вимог вищевказаної норми, 20 лютого 2015 року подано податкову декларацію з орендної плати за землю за 2015 рік із зазначеною річною сумою орендної плати з юридичних осіб у розмірі 411 313 грн 82 коп.

Пунктом 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

При цьому, пунктом 56.11 ст. 56 ПК України передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п.50.1 ст.50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Матеріали справи свідчать, що 30 серпня 2016 року позивачем подано до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з орендної плати за землю за 2015 рік, яким зменшено податкове зобов'язання на суму - 411 313 грн 82 коп.

В даному випадку, підставою для подання позивачем уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб за 2015 рік та зменшення суми цих податкових зобов'язань відбулось з урахуванням наступного.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

02.09.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669, який набув чинності 15.10.2014 року (далі - Закон № 1669).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону встановлено, що територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

За змістом цієї норми вбачається, що датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 року, яка, станом на час розгляду цієї справи не закінчилась.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 6 Закону № 1669 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено звільнення суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Стаття 7 Закону № 1669 встановлює - скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р від 02 грудня 2015 року про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р, до зазначених населених пунктів, належить, зокрема, м. Маріуполь Донецької області.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскільки, позивач здійснює свою господарську діяльність на адміністративній території Донецької області де здійснювалася антитерористична операція, період проведення антитерористичної операції триває, нормою прямої дії Закону №1669 передбачено звільнення таких суб'єктів господарювання під час проведення АТО, які здійснюють діяльність на території проведення АТО від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а тому, прийняте 16 вересня 2015 року контролюючим органом податкове повідомлення-рішення №0001401200, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 49691 грн (20 % від загальної суми грошового зобов'язання, що складає 248 455 грн 20 коп.) є неправомірним, а відтак, підлягає скасуванню.

Посилання апелянта на ст. 10 Закону №1669, якою передбачено, що протягом терміну дії цього Закону, єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань є сертифікат Торгово-промислової палати України, із зазначенням, що відповідний сертифікат ТПП позивачем до контролюючого органу не подавався, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки стаття 6 Закону № 1669-VII є спеціальною нормою по відношенню до статті 10 цього Закону, а Сертифікат ТПП є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, тобто, Сертифікат ТПП застосовується при вирішенні питання звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені.

Таким чином, у даному випадку, Сертифікат ТПП не є принциповою підставою для звільнення позивача від сплати за користування земельною ділянкою, що розташована на території проведення АТО, оскільки, як прямо встановленою нормою статті 6 Закону № 1669-VII, звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта щодо правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Повний текст постанови складений 20 березня 2018 року.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року у справі № 805/349/17-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді Л.А. Василенко

І.Д. Компанієць