Постанова № 72882222, 20.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа№ 910/18076/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Драчук Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.12.2017 (повне рішення складено 08.12.2017)

у справі № 910/18076/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-

комерційна фірма «Одесспецмонтаж»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Голубничева Ольга Василівна

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» (далі - ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - ТОВ «Український лізинговий фонд») про визнання виконавчого напису № 2427, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. 26.12.2014 таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своїх вимог зазначило про вчинення спірного виконавчого напису з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, так як сума заборгованості не була безспірною, оскільки за період з 31.07.2013 по 22.09.2015 лізингоодержувачем було сплачено лізингові платежі на загальну суму 2 132 358,13 грн., відповідно у відповідача не виникло права на звернення до нотаріуса за його вчиненням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничу Ольгу Василівну та Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 замінено сторону (відповідача) у справі № 910/18076/17 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (далі - ТОВ «УЛФ-Фінанс», відповідач), в зв'язку з укладенням цими сторонами договору про відступлення права вимоги № 1 від 17.03.2017.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що з огляду на порушення позивачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів, неповернення предмету лізингу після розірвання спірного договору, лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса шляхом подання заяви із зазначенням всієї необхідної інформації. За твердженнями відповідача, на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Голубничій Ользі Василівни було надано всі документи, які вимагає чинне законодавство та які були доказом безспірності заборгованості за прострочення виконання позивачем зобов'язань за договором фінансового лізингу тощо.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/18076/17 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права, зокрема, неправомірно застосувано при заміні відповідача ст.25 ГПК України, замість ст.24 цього Кодексу. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції не враховано, що спірний виконавчий напис вчинено з порушенням ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, так як заборгованість не була безспірною і нотаріус не здійснив перевірки відповідних документів, що в свою чергу призвело до незахищеності інтересів позивача та ризику повернення майна, за яке позивач на підставі договору фінансового лізингу за період з 31.07.2013 по 22.09.2015 здійснив лізингові платежі на загальну суму 2 132 358, 13 грн. Також апелянт вказує на ненадання приватним нотаріусом документів, на підставі яких було вчинено цей виконавчий напис, відтак висновки суду щодо безспірності вимог вважає передчасними тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому зазначив про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 20.03.2018 з'явився представник відповідача, представник позивача та третьої особи не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали. З огляду на наведене, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечував доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 29.07.2013 між ТОВ «Український лізинговий фонд» (лізингодавцем за договором) та ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» (позивачем, лізингоодержувачем за договором) було укладено договір фінансового лізингу № 1646/07/13-В (надалі - Договір), за умовами п. 1.1 якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в приватне володіння та користування з правом викупу майно (далі - предмет лізингу), найменування та характеристики якого вказані в Специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов Договору.

Лізингоодержувач згідно ст.2 загальних умов Договору повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіку внесення лізингових платежів (додаток № 1 до Договору), з урахуванням суми курсової різниці на підставі п. 2.6 загальних умов Договору.

Строк лізингу визначено в 25 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (п. 5 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 27.12.2013 до Договору ).

За умовами п. 8.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 27.12.2013 до Договору) загальна сума лізингових платежів на дату його укладення 2 106 384, 90 грн., може змінюватись відповідно до загальних умов Договору.

Згідно графіку внесення лізингових платежів, який є додатком № 1 до Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 27.12.2013 до Договору), період сплати лізингових та інших платежів на виконання умов Договору визначено з 31.07.2013 до 22.09.2015 із зазначенням конкретної дати здійснення кожного окремого платежу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За договором лізингу (ч.1 ст.806 ЦК України) одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне положення закріплене ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За приписами ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов Договору лізингодавець придбав предмет лізингу, а саме Бульдозер SHANTUI SD 23, 2012 року випуску: серійний № 5023АА101583, двигун № 41172635, реєстраційний № 58987АА, зареєстрований Держсільгоспінспекцієй в м. Києві від 20.08.2013, Свідоцтво про реєстрацію ТЗ ЕА 056708 та передав його у користування лізингоодержувачу на підставі акту приймання-передачі від 22.08.2013.

Умовами Договору сторони визначили розміри, порядок та терміни сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (з 31.07.2013 до 22.09.2015 із зазначенням конкретної дати здійснення кожного окремого платежу) в додатку № 1 до Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 27.12.2013 до Договору), відповідно до якого позивач зобов'язувався вносити лізингові платежі щомісяця.

Проте лізингоодержувач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, відтак у позивача станом на 31.07.2014 утворилася заборгованість в розмірі 146 945,90 грн., яка не була погашена в добровільному порядку, відтак ТОВ «Український лізинговий фонд» на адресу позивача, вказану в Договорі, надіслало лист-вимогу (вих. № 351-УПК від 31.07.2014) про сплату заборгованості цінним листом з описом, (копія листа-вимоги разом з доказом відправки додано до справи), яка залишена позивачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 11.2.1 умов Договору лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір (відмовитися від нього) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) і/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або загальними умовами.

За умовами п. 11.3 Договору у разі виникнення підстав, передбачених п.п. 11.2.1-11.2.8 загальних умов, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 загальних умов.

Положеннями п. 11.4 Договору сторони погодили, що у разі, якщо протягом 20 календарних днів від дати направлення лізингоодержувачу повідомлення згідно п. 11.3, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу згідно п. 8.5 загальних умов, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає наручно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт, протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як встановлено матеріалами справи, на юридичну адресу та адресу лізингоодержувача, яка вказана в Договорі, було направлено повідомлення про відмову (розірвання) від Договору (вих. № 688-УПК від 14.10.2014), яким лізингодавець зобов'язав лізингоодержувача повернути предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів (копія повідомлення з доказами відправки та отримання наявні в матеріалах справи).

За змістом п. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін (ч. 4 ст. 214 ЦК).

Договором чітко встановлено, що правовий наслідок відмови від Договору спричиняє наступний наслідок розірвання такого Договору в порядку, передбаченому самим Договором, де сторонами погоджений механізм розірвання Договору.

Так, п. 11.6 загальних умов Договору сторони погодили, що датою розірвання договору є дата фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачем (позивачем) лізингодавцю або дата вилучення предмета лізингу. Передача/вилучення предмета лізингу оформляється підписанням сторонами акта повернення предмета лізингу або підписанням уповноваженими особами лізингодавцю акта вилучення предмета лізингу.

Матеріалами справи встановлено, що позивач не виконав відповідних умов Договору та вимог чинного законодавства, предмет лізингу не повернув, тому лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса шляхом подання заяви із зазначенням всієї необхідної інформації згідно п. 2 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

26.12.2014 на підставі заяви лізингодавця приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2427, про повернення ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» (позивачем) на користь ТОВ «Український лізинговий фонд» (відповідача) майна - бульдозера SHANTUI SD 23, 2012 р.в., серійний № SD23АА101583, двигун № 41172635, реєстраційний № 58987АА, вартістю 1 794 540,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що спірний виконавчий напис вчинено з порушенням ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, адже заборгованість не була безспірною й нотаріус не здійснив перевірки відповідних документів, що в свою чергу призвело до незахищеності інтересів позивача та ризику повернення майна, за яке позивач на підставі Договору за період з 31.07.2013 по 22.09.2015 здійснив лізингові платежі на загальну суму 2 132 358, 13 грн.

В силу приписів ст. 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржується до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За приписами ч.1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 цього Закону).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік).

Відповідно до п. 1 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Крім цього, на підставі п. 2 Переліку, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, до заяви про одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як встановлено матеріалами справи, до вищезгаданої заяви лізингодавець додав оригінал Договору, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від Договору, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів лізингоодержувачу.

Таким чином, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Голубничій Ользі Василівні було надано всі документи, які вимагаються приписами чинного законодавства та які були доказом безспірної заборгованості за прострочення виконання позивачем зобов'язань за Договором. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак, у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені наведеної нотаріальної дії.

При цьому, слід зазначити, що розмір заборгованості по оплаті лізингових та інших платежів за Договором, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки, в даному випадку, за виконавчим написом повертається саме предмет лізингу, а не сума заборгованості. Позивач же під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами відсутність у лізингодавця права повернення у безспірному порядку предмету лізингу на підставі виконавчого напису нотаріусу.

Таким чином, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною правомірно вчинено на Договорі виконавчий напис про зобов'язання позивача повернути на користь відповідача майно, яке передане в користування на підставі Договору та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі.

Посилання позивача (апелянта) на рішення Господарського суду Одеської області від у справі № 916/706/17, яким відмовлено в задоволенні ТОВ «Український лізинговий фонд» (правонаступником є ТОВ «УЛФ-Фінанс») до ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» про стягнення заборгованості за Договором в зв'язку зі сплатою лізингоодержувачем за період з 31.07.2013 по 22.09.2015 лізингових платежів на загальну суму 2 132 358,13 грн., не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 13.03.2018, згадане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» на користь ТОВ «УЛФ-Фінанс» 847 974,73 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 120 507,38 грн. пені, 134 620,40 грн. штрафу, 42 122,73 грн. 3 % річних, 231 779,50 грн. втрат від інфляції та 3 500 грн. додаткових витрат за вчинення виконавчого напису нотаріуса; в решті позову відмовлено.

Відповідно як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу й твердження позивача (апелянта) про вчинення оспорюваного виконавчого напису з порушенням ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в тій частині, що заборгованість не була безспірною й нотаріус не здійснив перевірки відповідних документів, адже позивач за період з 31.07.2013 по 22.09.2015 здійснив за Договором лізингові платежі на загальну суму 2 132 358, 13 грн. тощо.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про визнання виконавчого напису № 2427, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. 26.12.2014 таким, що не підлягає виконанню, оскільки їх не доведено позивачем належними та допустимими доказами, відтак такі вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апелянта (позивача) з проводу невірного застосування судом першої інстанції при заміні відповідача приписів ст. 25 ГПК України (чинного на момент здійснення такої заміни) й необхідність застосування ст. 24 цього Кодексу, не заслуговують на увагу, адже в даному випадку було здійснено заміну належного відповідача - ТОВ «Український лізинговий фонд» його правонаступником ТОВ «УЛФ-Фінанс» в зв»язку з укладенням сторонами договору про відступлення права вимоги № 1 від 17.03.2017, а положеннями ст. 24 ГПК України (чинного на момент здійснення вказаної заміни) передбачено заміну неналежного відповідача, що в даному випадку не мало місця.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва 06.12.2017 у справі № 910/18076/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/18076/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.03.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко