Ухвала суду № 7288137, 16.12.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2009 р.                               м. Київ                                        К-37869/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Ареф’єв А.Ю.;

відповідача: Вакулов М.Ю.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області

на постанову Господарського суду Одеської області від 07.08.2006р.

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2006р.

у справі №15/216-06-5796А

за позовом          Закритого акціонерного товариства «Болградський виноробний завод»

до          Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області

про          скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Болградський виноробний завод»(далі по тексту –позивач, ЗАТ «Болградський виноробний завод») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Болградському районі) про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Господарського суду Одеської області від 07.08.2006р. у справі №15/216-06-5796А (суддя Петров В.С.), яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2006 р. (головуючий суддя Пироговський В.Т., судді Картере В.І., Жеков В.І.), позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000512301/0 від 31.05.2006 р. та №0000552301/0/2 від 07.06.2006 р.

ДПІ у Болградському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Одеської області від 07.08.2006р. та ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2006 р. у справі №15/216-06-5796А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Болградському районі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Болградському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №000512301/0 від 31.05.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 4994 058 грн., в тому числі: 3329 372 грн. основного платежу та 1664 686 грн. штрафних санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПА в Одеській області, скаргу позивача залишено без задоволення та прийнято податкове повідомлення –рішення №0000512301/2, яке за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняється від оскарженого позивачем рішення та податкове повідомлення-рішення №0000552301/0/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3804655,50 грн., в тому числі: 2794 411 грн. основного платежу та 1010244,50 грн. штрафних санкцій..

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки правильності та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ЗАТ «Болградський виноробний завод»по операціях щодо взаємовідносин з ПП «Протекція»за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2005 р.»від 17.02.2006р. №77/2301-00411938 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, яку фактично не сплачено до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу постачання.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з контрагентами стосовно придбання вугілля (далі по тексту –товар) підтверджується документально, а саме договором купівлі-продажу, актом прийому –передачі товару, специфікаціями поставленого товару, накладними та податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Одеської області від 07.08.2006р. та ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2006 р. у справі №15/216-06-5796А не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області на постанову Господарського суду Одеської області від 07.08.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2006 р. у справі №15/216-06-5796А залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Одеської області від 07.08.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2006 р. у справі №15/216-06-5796А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.