Рішення № 72866781, 21.03.2018, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3385/15-ц

Провадження по справі № 2/367/188/2018

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючої судді Оладько С.І.,

при секретарі Костяк В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 селищної ради,ОСОБА_2 ,3-і особи комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство»,ОСОБА_3,ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення ради,державного акту на право власності на земельну ділянку та про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом,відповідно до якого зазначив,що рішенням ОСОБА_1 селищної ради від 11.03.2010 № 1298-50 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Сонячній 16 у смт. Коцюбинське» ОСОБА_3П затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га по вул..Київській,69 в смт.Гостомель.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3П видано державний акт серії ЯЛ № 217581 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:101:0040, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі – продажу земельної ділянки від 15.06.2010р, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_4В,а останній на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2010р продав ОСОБА_2Ю .

Позивач зазначає ,що зазначене рішення ОСОБА_1 селищної ради, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та мають бути визнані недійсними,поскільки перевіркою установлено, що рішенням ОСОБА_1 селищної ради від 11.03.10 № 1298-50-V у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель.

За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту.

Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.09 по 01.01.11 на території ОСОБА_1 селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.56 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 № 59/1493, Київське державне комунальне об’єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

надання спірної земельної ділянки у приватну власність громадянину згідно положень ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України можливе лише після її вилучення (викупу) та в порядку, визначеному ст.ст. 149, 151 цього Кодексу. Водночас, перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Також, відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст.ст. 56, 84 Земельного кодексу України, оскільки ним передано у власність землі, які заборонено передавати у власність.

Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель,а також в порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України у проекті землеустрою, затвердженому спірним рішенням ОСОБА_1 селищної ради, відсутнє погодження органу лісового господарства

Таким чином, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено в порушення вказаних норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту, що відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради Київської області.

Тому позивач зазначає,що ОСОБА_1 селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень в порушення вимог ст.ст. 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 33, 57 Лісового кодексу України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель, без вилучення у постійного користувача передано у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у зв’язку з чим рішення селищної ради від 11.03.10 № 1298-50-V є незаконним та має бути визнано недійсним.

Прийнятим рішенням ОСОБА_1 селищної ради Київської області від 11.03.10 № 1298-50-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, за відсутності відповідних повноважень передано у приватну власність ОСОБА_3

Оскільки право власності до ОСОБА_3 перейшло на підставі рішення, яке є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217581 підлягає визнанню недійсним.

Земельна ділянка вибула з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для пред’явлення вимог про витребування її із чужого володіння на користь держави.

Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосїївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі кварталу № 18, за рахунок якого відведено спірну земельну ділянку.

Таким чином, земельна ділянка, відведена ОСОБА_1 селищною радою Київської області під забудову, наразі є територією національного природного парку Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України.

Таким чином позивачем за даним позовом є Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником земель природоохоронного призначення.

Позивач просить визнати недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради Київської області від 11.03.10 № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217581, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0040 площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2

Витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0040 площею 0,1000 га вартістю 36 671 грн. 20 коп.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 селищної ради у судовому засіданні позов не визнала,просила у позові відмовити,поскільки позивач пропустив строк позовної давності,адже про оскаржуване рішення прокуратура Київської області знала ще з 2011р.

Відповідач ОСОБА_5Ю у судове засідання не з»явився,до суду були подані письмові заперечення на позов(а.с.83-88 т 1),відповідно до яких відповідач заперечує проти позову з тих підстав,що він на законних підставах придбав спірну земельну ділянку.Крім того ,вважає,що ОСОБА_1 селищною радою в межах гаданих їй повноважень було прийнято рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у власність.Також зазначив,що позивач не надав до суду доказів тих обставин,що КП «Святошинське лісопаркове господарство» є власником чи користувачем спірної земельної ділянки,не надано доказів тих обставин,що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту та має цільове призначення лісогосподарського призначення.Просить у позові відмовити.

3-і особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство»,ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з»явились,про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд,заслухавши пояснення учасників справи,дослідивши письмові докази по справі,вважає позов таким,що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.»

Відповідно до ст.. 5 ЦПК України «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповідно до ч 2,3 ст. 12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Відповідно до ч 1 ст. 13 ЦПК України «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.»

Відповідно до ч 1 ст. 81 ЦПК України « Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Відповідно до ч 4 ст.82 ЦПК України «Обставини,встановлені рішенням суду у господарській,цивільній або адміністративній справі,що набрало законної сили,не доказуються при розгляді іншої справи,у якій беруть участь ті самі сторони або особа,щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом».

У судовому засіданні було встановлено,що рішенням ОСОБА_1 селищної ради від 11.03.2010 № 1298-50 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Сонячній 16 у смт. Коцюбинське» ОСОБА_3П затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га по вул..Київській,69 в смт.Гостомель.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3П видано державний акт серії ЯЛ № 217581 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:101:0040, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі – продажу земельної ділянки від 15.06.2010р, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_4В,а останній на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2010р продав ОСОБА_2Ю спірну земельну ділянку і на державному акті серії ЯЛ № 217581 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2

Відповідно до положень ст.ст. 12, 116 Земельного кодексу України місцеві ради мають право передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян.

Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 12.10.2010) до розмежування земель державної і комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням ОСОБА_1 селищної ради від 11.03.10 № 1298-50-V у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель.

Зокрема, як вбачається із інформації управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту.

Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.09 по 01.01.11 на території ОСОБА_1 селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

За ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» землі лісового фонду за межами населених пунктів не можуть передаватися до комунальної власності.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.56 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 № 59/1493, Київське державне комунальне об’єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, надання спірної земельної ділянки у приватну власність громадянину згідно положень ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України можливе лише після її вилучення (викупу) та в порядку, визначеному ст.ст. 149, 151 цього Кодексу. Водночас, перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Також, відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Так, за змістом ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, згідно якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Тому суд вважає,що спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст.ст. 56, 84 Земельного кодексу України, оскільки ним передано у власність землі, які заборонено передавати у власність.

Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За ч. 2 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

Також відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Крім того, в порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України у проекті землеустрою, затвердженому спірним рішенням ОСОБА_1 селищної ради, відсутнє погодження органу лісового господарства.

Таким чином, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено в порушення вказаних норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту, що відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради Київської області.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Однак,в ході розгляду справи представник відповідача ОСОБА_1 селищної ради Київської області заявив клопотання про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності та відмову у задоволенні позову на цій підставі.

У відповідності до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України).

Відповідно вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому на позови прокурора, які пред`являються від імені Держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли Держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Оскільки у даній справі позов було пред'явлено на захист інтересів Держави, а не прокуратури чи Кабінету Міністрів України як окремих юридичних осіб, саме з часу, коли про передачу спірної землі у власність громадянина «стало відомо» Державі, а не окремим її установам - органам прокуратури чи Кабінету Міністрів України, й має відраховуватися встановлений законом строк звернення до суду для відновлення порушеного права.

Про те, що спірна земельна ділянка відносилася до земель лісового фонду ще з «радянських часів» прокурор прямо зазначав у своєму позові. Зважаючи на те, що набуте ОСОБА_3П право власності на спірну земельну ділянку пройшло державну реєстрацію, на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування йому було видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, який у травні 2010 року був зареєстрований спеціальним уповноваженим на це державним органом - відділом Держкомзему у м. Ірпінь, саме з вказаного часу Державі в особі її відповідного органу стало відомо про факт передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3П, відтак саме з цього часу й має відраховуватися встановлений законом строк для звернення до суду з метою захисту інтересів Держави у даних правовідносинах. В той же час до суду даний позов було подано лише в травні 2015 року, відтак строк позовної давності в даному випадку було пропущено.

Як встановлено положеннями ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи ,що представник відповідача ОСОБА_6 селищної ради Київської області подав до суду заяву про застосування строків позовної давності,на якій наполягав у судовому засіданні та зважаючи на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у позові в частині визнання недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради Київської області від 11.03.10 № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га.

Поскільки судом відмовляється позивачу у вказаних позовних вимогах,то не підлягають до задоволення і похідні вимоги,а саме вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217581, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0040 площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2та про витребування з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:101:0040 площею 0,1000 га .

На підставі ст. 121 Конституції України,ст.328,388,392 ЦК України,ст..20,21,22,83,116,118,124,149,152,155 ЗК України,ст.27,31,57 Лісового Кодексу України,ст.. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,керуючись ст. ст. 4,10,76,259,264-265,268 , 273 ,365 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Першому заступнику прокурора Київської області у позові відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано,набирає законної сили після повернення апеляційної скарги ,відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Копію рішення суду направити відповідачу та 3-м особам по справі для відома.

Суддя: ОСОБА_7