Постанова № 72864849, 20.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/178/18 Справа № 200/13877/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Женеску Е. В. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", треті особи: Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України ВАТ "Завод "Дніпропрес", незалежна профспілкова організація Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" у м. Дніпропетровську про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ПАТ "Дніпроважмаш", треті особи: Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України ВАТ "Завод "Дніпропрес", незалежна профспілкова організація ПАТ "Дніпроважмаш" у м. Дніпропетровську про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 22.08.2011 року він був прийнятий на роботу до ПАТ «Дніпроважмаш» на посаду слюсаря механоскладальних робіт 4-го розряду. 05 травня 2015 року його було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України наказом № 1131к. Вважає, що при звільненні були порушені його трудові та конституційні права, оскільки наказ № 1131к був виданий 05.05.2015 року, а виданий на руки позивачу лише 05.06.2015 року. 05 травня 2015 року позивач був на робочому місці з 8-30 год. і майже до кінця робочого дня, але ніхто йому ніякого наказу не доводив, трудову книжку не віддавав. Під кінець робочого дня близько 15 години, йому стало зле і він звернувся до чергового лікаря заводського медпункту, який поставив діагноз, надав першу медичну допомогу та запропонував госпіталізацію в стаціонарне відділення, від чого позивач відмовився. Лікар сказав, що сам попередить його керівництво і відправив позивача додому. В той же день позивач звернувся до лікарні по місцю проживання, де йому було поставлено діагноз та направлено на обстеження до 56 медсанчастини. Але у позивача не було коштів на аналізи та ліки, тому він лікувався вдома самостійно. Одужав тільки через місяць. 05 червня 2015 року прийшов на роботу, де його повідомили, що його було звільнено за скороченням штату. Позивачу видали на руки наказ № 1131к та трудову книжку 05.06.2015 року. Розрахунок з позивачем було проведено 22.05.2015 року. А останній розрахунок роботодавцем було проведено 17 червня 2015 року. Крім того, позивачу не запропонували іншу роботу на підприємстві, не було розглянуто переваг працівників при скороченні, погодження профспілкою звільнення було проведено у відсутність позивача.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Дніпроважмаш», треті особи: Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України ВАТ «Завод «Дніпропрес», незалежна профспілкова організація ПАТ «Дніпроважмаш» у м. Дніпропетровську про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1613,92 грн., з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь держави судовий збір у розмірі 87 грн. 73 коп.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про повне задоволення його позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що наказом голови правління - генерального директора ПАТ Дніпроважмаш» ОСОБА_3 № 2453к від 22.08.2011 року ОСОБА_2 прийнятий з 22.08.2011 року слюсарем механоскладальних робіт 4 розряду дільниці зборки новомеханічного цеху з випробувальним терміном один місяць (а.с. 53).

Наказом голови правління - генерального директора ПАТ «Дніпроважмаш» ОСОБА_3 та голови незалежної профспілкової організації ОСОБА_4 від 23.02.2015 року «Про зміну штатного розкладу механозбірного цеху № 06» виключено з організаційної структури управління і штатного розкладу робочих підприємства ряд професій, в тому числі штатні одиниці слюсаря по механоскладальним роботам 4 розряду (а.с. 54-55).

Розпорядженням начальника цеху 06 ОСОБА_5 від 25.02.2015 року № 69, скорочена штатна одиниця слюсаря по механоскладальним роботам дільниці зборки, яку займає ОСОБА_2 (а.с. 56).

Позивач ознайомлений з вказаним розпорядження 04 березня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис.

30 квітня 2015 року в профспілковий комітет механозбірного цеху № 6 начальником відділу кадрів ОСОБА_6 направлено подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 з 05 травня 2015 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, в зв'язку зі скороченням чисельності (штату), п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 57).

З виписки із протоколу № 93 засідання цехового комітету механозбірного цеху № 6 від 30 квітня 2015 року вбачається, що профспілковим комітетом надана згода на звільнення ОСОБА_2

Відповідно до акту, складеного начальником відділу кадрів і ПП ОСОБА_6, заст. начальника відділу кадрів і ПП ОСОБА_7, начальником групи ОСОБА_8, в зв'язку з відсутністю вакансій слюсарю по механоскладальним роботам 4 розряду дільниці зборки механозбірного цеху № 6 ОСОБА_2 запропонувати роботу не вбачається можливим. Позивач ознайомлений з вказаним актом 30.04.2015 року (а.с. 60).

З табеля обліку робочого часу за травень 2015 року (а.с. 68-70) вбачається, що у ОСОБА_2 03 та 04 травня були робочими днями, 05 травня - вихідним днем.

Згідно журналу обліку амбулаторних карт, виданих на руки, ОСОБА_2 05 травня 2015 року видана амбулаторна карта.

Територію підприємства ОСОБА_2 покинув 05.05.2015 року о 14-59 год. (а.с. 75).

05 травня 2015 року ОСОБА_2 було направлено повідомлення за підписом начальника відділу кадрів ОСОБА_6 про звільнення в зв'язку зі скороченням штату та необхідність негайно з'явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки. Повідомлення направлено засобами поштового зв'язку, з повідомленням про вручення 12.05.2015 року (а.с. 64, 65).

Як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача, 22 травня 2015 року на його картку надійшли кошти з ПАТ «Дніпроважмаш» в сумі 1600,22 гри. та 4864,27 гри. (а.с. 6).

Згідно довідки, наданої директором з економіки та фінансів - головним бухгалтером ПАТ «Дніпроважмаш» ОСОБА_9, при звільненні 05.05.2015 року ОСОБА_2 був членом незалежної профспілкової організації ПАТ «Дніпроважмаш», і з його розрахункових коштів були утримані профспілкові внески 80,76 грн. Після виплати розрахункових коштів до бухгалтерії надійшла службова записка від профспілкової організації про те, що ОСОБА_2 виключений із профспілкової організації з травня 2015 року. Профспілкові внески в сумі 80,76 грн. ОСОБА_2 були перераховані в червні 2015 року на його картковий рахунок в ПАТ КБ «ПУМБ» (а.с. 182).

Позивач 05.05.2015 року звернувся в медичний пункт ПАТ «Дніпроважмаш» з болями в епігастральній області та області серця. При огляді поставлено діагноз кардіоневроз. Від електрокардіограми та госпіталізації ОСОБА_2 відмовився (а.с. 153).

З матеріалів справи вбачається також, що лікарняний лист позивачу за період з 05.05.2015 по 05.06.2015 року (дата отримання позивачем наказу про звільнення) не видавався.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем не допущено порушень законодавства при звільненні позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 117 КЗпП України, а також з того, що датою звільнення ОСОБА_2 є 05 травня 2015 року, разом з тим, розрахунок з позивачем відповідач провів лише 22 травня 2015 року, що не заперечується відповідачем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відповідач не виконав, а суд не з'ясував обставини, що він мав переваги перед іншими працівниками для залишення на роботі згідно наданої відповідачем порівняльної таблиці є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів, що він мав переваги над іншими працівниками і належного обґрунтування того, чому залишені на роботі працівники, на його думку, мали більш низьку ніж у нього кваліфікацію. Позивач був обізнаний про скорочення його посади, і мав достатньо часу та можливостей щоб заявити чи оскаржити або довести, що замість позивача мала бути скорочена інша особа, з нижчою ніж у нього кваліфікацією та продуктивністю праці. Жодних звернень чи заперечень до керівництва чи до профспілкового органу протягом двох місяців з моменту попередження ОСОБА_2 про скорочення не надходило.

Крім того, зазначений довід апеляційної скарги також було перевірено судом апеляційної інстанції. Так, ОСОБА_2 у порівняльній таблиці зазначає, що саме він має переважне право перед: ОСОБА_22 (2 розряд), ОСОБА_10 (3 розряд), ОСОБА_23 (3розряд), ОСОБА_10 (3 розряд), ОСОБА_24 (3 розряд), ОСОБА_25 (3 розряд), оскільки має вищий - 4 розряд.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до Наказу №83-ОТиЗ від 23.02.2015 року «Про зміну штатного розкладу механоскладального цеху №6» під скорочення підпадали саме штатні одиниці посади слюсаря по механоскладальним роботам 4 розряду (т.1.а.с.54-55), а тому, посади зазначених робітників не підпадали під скорочення та відповідно не можуть порівнюватись при визначенні переважного права залишення на роботі.

Працівники - ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 мають 4 розряд, та відповідно категорію посади яка підпадала під скорочення. Саме їх продуктивність правці та кваліфікація порівнювались при визначенні переважного права залишення на роботі.

Так, ОСОБА_11 - стаж роботи 3 роки 1 місяць, закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут та отримав кваліфікацію - інженер-механік, в роботі проявив себе професіоналом, під керівництвом якого виконуються складні процеси зі складання певних деталей, 12.06.2015 року отримав Подяку Голови правління - Генерального директора ПАТ «ДНІПРОВАЖМАШ» ОСОБА_3 за трудові досягнення за попередній час.

ОСОБА_12 - стаж роботи 2 роки 8 місяців, закінчив Дніпропетровський монтажний технікум, має кваліфікацію спеціаліста - техніка-технолога, відмінно читає креслення, що є важливим для даної категорії посад.

ОСОБА_13 - стаж роботи 1 рік 5 місяців, закінчив Національну металургійну Академію України, здобув кваліфікацію - спеціаліст з інженерної механіки. Трудова діяльність у ПАТ «ДНІПРОВАЖМАШ» розпочата у вересні 2013 року на посаді начальника дільниці складання, переведений на посаду слюсаря з механоскладальних робіт, є висококваліфікованим спеціалістом, який здатний професійно керувати робочою бригадою.

ОСОБА_2 - стаж роботи 3 роки 6 місяців, має кваліфікацію - хімік-викладач, яка є не профільною.

Крім того, доведено було переважне право залишення на роботі, як працівників з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві відповідача, в порівнянні з позивачем ОСОБА_2, посади яких також підпадали під скорочення - ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_20

Тобто, при визначенні переважного права залишення на роботі враховано освіту, кваліфікаційний рівень та продуктивність працівників. Саме безпосередні керівники працівників, у тому числі і ОСОБА_2 надали характеристики продуктивності праці працівника. Характеристика продуктивності праці ОСОБА_2 за наданою характеристикою була нижчою, порівняно з іншими працівниками, які займали рівнозначну посаду.

Тому, колегія вважає, що питання щодо переважного права залишення на роботі було розглянуто відповідачем з урахуванням продуктивності праці кожного зі слюсарів по механоскладальним роботам 4 розряду цеху №6, що відповідає вимогам ст. 42 КЗпП України.

Посилання апеляційної скарги ОСОБА_2 на те, що суд не звернув уваги на відсутність згоди профспілкового комітету на його звільнення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи де судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Згідно протоколу Профспілкових зборів від 12.10.2011 року № 7 було прийнято рішення про передачу повноважень профспілковим цеховим комітетам з питань в т.ч. наданні згоди або про відмову в наданні згоди на розірвання з ініціативи роботодавця трудових договорів з працівниками, які є членами профспілкової організації.

Тому, розгляд питання на засіданні цехового комітету механосборочного цеху № 6 (протокол № 93 від 30.04.2015 року) і надання згоди на звільнення Позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України здійснювалося в межах наданих повноважень.

Таким чином, твердження позивача про порушення відповідачем процедури звільнення без згоди профспілкового комітету є помилковими.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що його права були порушені неотриманням трудової книжки та наказу про звільнення в день звільнення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, 05 травня 2015 року у свій останній робочий день, ОСОБА_2 з обхідним листом на звільнення знаходився на території підприємства з 09:02 год. по 14:59 год. Позивач в судовому засіданні не заперечував, що він був попереджений відділом кадрів про його останній робочий день 05.05.2015 року і про необхідність отримати трудову книжку у відділ кадрів підприємства.

Позивач не навів суду доказів того, що він мав намір отримати трудову книжку в день звільнення.

Посилання апеляційної скарги на те, що останній день розрахунку з ним відбувся у червні 2015 року, а не 22.05.2015 року є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Останній розрахунок відповідачем був проведений у день виплати заробітної плати на підприємстві, тобто 22.05.2015 року.

Позивач вказує, що судом не вірно трактовано, що на його картковий рахунок надходили кошти 17.06.2015 року та 26.06.2015 року у сумі 19,99 грн. та 40,58 грн. і на його погляд є частиною заробітної плати.

Проте, 22 травня 2015 року на картковий рахунок позивача було перераховано остаточний розрахунок, а саме: сума в розмірі 1600,22 гривень заробітна плата за квітень 2015 року, сума в розмірі 4864,27 гривень яка включає в себе заробітну плату за травень 2015 року (за відпрацьовані 22 години у травні), компенсацію за невикористану відпустку ( 21 день) та вихідну допомогу.

З нарахованої у травні заробітної плати були утримані профспілкові внески у розмірі 80,76 гривень, оскільки розрахунок проводився у травні 2015 року.

Остаточний розрахунок та утримання профвнесків відбулись у травні 2015 року, та зважаючи на те, що у травні позивач відпрацював лише 22 години, йому, за ініціативою профспілки, було повернуто утримані профспілкові внески за травень у сумі 80,76 гривень (05.06.15-20,19 грн., 17.06.15 - 19,99 грн., 26.06.15 - 40,58 грн.).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв»язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 березня 2018 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко