Постанова № 72864833, 20.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1430/18 Справа № 173/1993/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Петрюк Т. М. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плаза-Транс" про стягнення невиплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Плаза-Транс" про стягнення невиплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 31 березня 2016 року він був прийнятий на роботу в ТОВ "Плаза-Транс"на посаду водія. 26 квітня 2016 року він був звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. На момент отримання свої трудової книжки відповідач не повністю вніс відомості про його роботу на даному підприємстві, зазначивши період його роботи з 21 березня 2016 року по 26 квітня 2016 року. Також на день звільнення з роботи відповідач не виплатив йому заробітну плату за період з 02 березня 2016 року по 26 квітня 2016 року, чим порушив вимоги ч.1 ст. 116 КЗпП України, згідно якої виплата всіх сум, що належать працівникові на час звільнення, проводиться в день його звільнення. В період з квітня по вересень 2016 року погіршився стан здоров'я його сина, що призвело до тяжких моральних страждань. У зв'язку з чим він звернувся до відповідача про проведення з ним розрахунку лише в жовтні місяці 2016 року, що і стало підставою звернення до суду.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період з 02 березня 2016 року по 26 квітня 2016 року в сумі 6397,00 грн. і середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 квітня 2016 року по 04 листопада 2016 року.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що згідно наказу від 21 березня 2016 року № 224-к позивач ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в ТОВ "Плаза-Транс" на посаду водія з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується записами в трудовій книжці, копією заяви про прийняття на роботу, написаної власноручно позивачем, копією наказу при прийняття на роботу, копіями подорожніх листів (а.с.4,39,40).

Будь-яких доказів того, що позивач був прийнятий на роботу (допущений до роботи) на даному підприємстві з 02 березня 2016 року позивачем не було надано.

Відповідно до наказу ТОВ "Плаза-Транс" від 05 січня 2016 року №2-ЗП у 2016 році працівникам, що обіймають посаду водія чи виконують роботу експедитора, було встановлено заробітну плату за відрядною формою оплати, з розрахунку 0,80 грн. за 1 кілометр пробігу транспортного засобу, на підставі відомостей подорожніх листів (а.с.45).

За весь час роботи у відповідача (з 21.03.2016 року про 26.04.2016 року), позивачем були здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом на підставі подорожніх листів.

Нарахована заробітна плата за весь час роботи позивача склала суму 6 425,00 грн., у тому числі: за березень місяць 2016 року: 2 202км х 0,80 грн. = 1 762,00 грн.; за квітень місяць 2016 року: 5 829км х 0,80 грн. = 4 663,00 грн.

Нараховану заробітну плату у розмірі 5 172,12 грн. позивач фактично отримав у відповідача, що підтверджується його особистим підписом: у відомості на виплату грошей № ВЗП-000017 за березень 2016 року (за березень місяць 2016 року - 1 418,41 грн.); у відомості на виплату грошей № ВЗП-000018 за квітень 2016 року (за квітень місяць 2016 року - 3 753,71 грн.) /а.с.65,66/.

Факт нарахованого (сплаченого) на користь позивача суми доходу підтверджується й відповідною податковою звітністю ТОВ "Плаза-Транс" (а.с.67-88).

На підставі наказу ТОВ "Плаза-Транс" від 26 квітня 2016 року № 231-к, позивач був звільнений з займаної посади за власним бажанням з 26 квітня 2016 року, що також підтверджується записами в трудовій книжці позивача (а.с.4,43,44).

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 року по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: 1) чи виконано підпис в оригіналі відомості на виплату грошей № ВЗП-000017 за березень 2016 року, напроти прізвища ОСОБА_2, в графі № 5 «Підпис про одержання» під № 2, саме громадянином ОСОБА_2 чи іншою особою? 2) чи виконано підпис в оригіналі відомості на виплату грошей № ВЗП-000018 за квітень 2016 року, напроти прізвища ОСОБА_2, в графі № 5 «Підпис про одержання» під № 2, саме громадянином ОСОБА_2 чи іншою особою?

Згідно висновку експерта № 1632-17 від 08 серпня 2017 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи встановлено: вирішити питання ким виконано підпис від імені ОСОБА_2 у стовбці № 5 «підпис про одержання» під порядковим номером 2 у табличній частині відомості на виплату грошей № ВЗП-000017 від 11.04.2016 року за березень 2016 року - не надається за можливе, у зв'язку з тим, що досліджувальний підпис не зіставний із зразками підпису ОСОБА_2, не утворює певних літер для порівняння із зразками почерку ОСОБА_2, має малий обсяг графічного матеріалу, що міститься у досліджувальному підписі та відносну простоту будови його елементів. Підпис від імені ОСОБА_2 у вигляді рукописного запису «Білоус», розташований у рядку № 5 «підпис про одержання» під порядковим номером 2 у табличній частині відомості на виплату грошей № ВЗП-000018 від 16.05.2016 року за квітень 2016 року виконаний ОСОБА_2 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку позовної давності. При цьому подаючи позовну заяву та згодом уточнюючи її позивач не ставив вимог про поновлення йому строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. Якщо в день звільнення працівник не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-409цс16 від 06 квітня 2016 року, де зазначено, що статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; встановлені статтями 228, 223 цього Кодексу строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін і в кожному випадку суд зобов'язаний перевірити поважність пропуску таких строків та навести причини його поновлення або відмови у поновленні строку.

У постанові Верховного Суду України № 6-1033цс17 від 05 липня 2017 року зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки; разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для звернення до суду вважаються причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника на вчинення процесуальних дій - подачі позову.

Таким чином, до вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку застосовується тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня фактичного розрахунку зі звільненим працівником.

Як установлено судом, останнім календарним робочим днем позивача було 26 квітня 2016 року. Фактичний розрахунок з позивачем відбувся 16 травня 2016 року. Таким чином з 17 травня 2016 року позивачу стало відомо про порушення його права, та розпочався тримісячний строк на його звернення до суду, який закінчився 18 серпня 2016 року. Позивач звернувся до суду із даним позовом 07 листопада 2016 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що факт остаточного розрахунку з ним не підтверджений, а тому немає підстав для застосування пропуску строку позовної давності, спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

Посилання позивача, що у нього хворів син та він не міг раніше звернутись до відповідача з вимогою про виплату заробітної плати, є безпідставним, так як позивачем хоч і надані виписки з історії хвороби сина, який перебував на лікуванні з квітня 2016 року по вересень 2016 року, але доказів, що ця обставина перешкоджала йому звернутись до суду не надано.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2017 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 березня 2018 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

Т.П. Красвітна