Постанова № 72863491, 15.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/583/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Яворського І.О.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

представника позивача: Микити Т.В.

представника третьої особи: Дем’яновської Ю.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Малого підприємства «Сніжинка» та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11грудня 2017 року (ухвалена головуючим-суддею Ланкевичем А.З., час ухвалення судового рішення 12 год 38 хв у м. Львові, повний текст складений 14.12.2017)по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне виробниче підприємство «Джерело» до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Малого підприємства «Сніжинка») про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У травні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідне виробниче підприємство «Джерело»(далі - ТзОВ «НДВП «Джерело») звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29664096 від 19.05.2016 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, будівлю арочного складу, загальною площею 475,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд.371 та скасувати запис № 14570938 про державну реєстрацію за Малим підприємством (далі - МП) «Сніжинка» права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна, внесений відповідачем 19.05.2016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 925345146101.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV), державна реєстрація права власності на нерухоме майно проведена поза межами нотаріальної дії. Крім того, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за МП «Сніжинка» стосується нерухомого майна, право власності на яке не було зареєстроване згідно з вимогами цього Закону, на підставі правочинів, укладених в простій письмовій формі.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 позовні вимоги ТзОВ «НДВП «Джерело» були задоволені повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, третя особа МП «Сніжинка» та приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. подали апеляційні скарги, які мотивовані тим, що оскаржуване судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи. Апеляційні скарги третьої особи та відповідача аналогічні за змістом викладених у них аргументів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що оспорюваним рішенням права позивача ніяким чином не порушуються, оскільки останнім не надано суду доказів на підтвердження того, що об'єкт нерухомого майна, стосовно якого була проведена державна реєстрація та об'єкт, який належить позивачу є одним і тим самим. Крім того, висновки суду першої інстанції є суперечливими. На підтвердження цього зазначає, що сторони договору лізингу погодили, що лізингоодержувач може набути право власності на об'єкт лізингу при виконанні однієї з умов - сплати всіх лізингових платежів або дострокового викупу об'єкту лізингу. При цьому сторони погодили, що оформлення права власності відбуватиметься шляхом підписання договору про перехід права власності на об'єкт лізингу. Таким чином, апелянти вважають, що права та обов'язки виникли між сторонами договору відповідно до договору, який регулювався нормами Цивільного кодексу (далі - ЦК) УРСР та Законом України «Про лізинг», який визначав, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України. Помилковість висновків суду першої інстанції полягала у неправильному застосуванні Перехідних положень ЦК України. При цьому зазначають, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що договір відчуження об'єктів нерухомого майна від 25.04.2006 по договору фінансового лізингу від 11.08.1998 не містить жодних положень щодо зміни або розірвання договору від 1998 року. Також суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що сплата лізингових платежів проведена відповідно до договору № 1 від 11.08.1998 з 07.02.2003 по 27.08.2004 відповідно до графіку. Тому просять скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 та прийняти нову, якою відмовити ТзОВ «НДВП «Джерело» у задоволенні адміністративного позову.

Відзив від позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи Дем’яновську Ю.Д., яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача Микиту Т.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 11.08.1998 між Акціонерним товариством (далі - АТ) «Український інноваційний банк» (лізингодавець) та МП «Сніжинка» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1, за умовами якого лізингодавець зобов'язався передати лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у додатку № 2 «Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг» до даного договору (об'єкт лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу у володіння та користування на строк, та здійснювати лізингові платежі згідно графіку на умовах даного договору.

Відповідно додатку № 2 до договору фінансового лізингу «Акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг», АТ «Український інноваційний банк» було передано МП «Сніжинка» у фінансовий лізинг об'єкт лізингу, зокрема, будівлю арочного складу, що знаходиться за адресою : м. Львів, вул. Городоцька, 371, розміром 15/30 метрів.

У пункті 2.4 договору фінансового лізингу сторони погодили, що право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача у разі сплати лізингоодержувачем всіх платежів зазначених у додатку № 1 та № 2 до цього договору «Графік лізингових платежів» або дострокової сплати викупної вартості об'єкта лізингу, яка визначається як різниця між договірною вартістю об'єкта лізингу та сплачених на дату викупу сум відшкодування викупної вартості об'єкту лізингу. При цьому, виконання цього пункту можливо з моменту від дати передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу за умови оплати лізингоодержувачем не менше 75% загальної суми лізингових платежів.

Пунктом 2.5 договору фінансового лізингу сторони погодили, що перехід права власності на об'єкт лізингу оформлюється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про перехід права власності на об'єкт лізингу. Лізингодавець протягом 10 (десяти) робочих днів з дати настання обставин, які спричинили перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача повинен направити останньому підписаний та скріплений печаткою договір про перехід права власності на об'єкт лізингу.

Згідно п.5.1 договору фінансового лізингу, до лізингового платежу за цим договором згідно додатку № 1 та № 2 «Графік лізингових платежів» входить, зокрема, викупна вартість об'єкту, винагорода лізингодавця у вигляді відсотків 24 % річних, інші витрати лізингодавця.

25.04.2006 між АТ «Український інноваційний банк» та МП «Сніжинка» було укладено договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу.

05.02.2009 рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної Торгової Палати у справі № 10-47/09 за позовом Приватного підприємства (далі -ПП) «Нива-Львів» до ТзОВ «Шрифт» (за участю третьої особи - Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки») було задоволено позов, яким визнано дійсним укладений між ТзОВ «Шрифт» та ПП «Нива-Львів» договір купівлі-продажу приміщень № 5/3 від 15.05.2001, визнано право власності за ПП «Нива-Львів» на об'єкт нерухомого майна, зокрема, будівлю ангар-складу літера Б-1, загальною площею 475,9 м.кв., що знаходиться за адресою : с. Холодновідка, Пустомитівського району Львівської області, вул.Кільцева, 5 «г» та зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право власності за ПП «Нива-Львів» на вказаний об'єкт нерухомості та видати витяг з Реєстру прав власності на об'єкт зазначеного нерухомого майна.

На підставі зазначеного рішення Третейського суду при Українському комітеті Міжнародної Торгової Палати за ПП «Нива-Львів» зареєстровано право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, про що видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23119184 від 24.06.2009.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що за ПП «Нива-Львів» зареєстровано право власності на той самий об'єкт, проте за іншою адресою.

На обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції послався на ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.09.2016 (залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017), постановленою у справі за позовом ТзОВ «НДВП «Джерело» до МП «Сніжинка» та ПАТ «Укрінком» (за участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М.) про визнання недійсним (нікчемним) договору відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, якою встановлено, що матеріали інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна по вул. Кільцевій, 5 «г» в с. Холодновідка Пустомитівського району Львівської області містять ксерокопію технічної документації (допоміжна таблиця № 1 для визначення зносу будівель по технічному стану конструктивних елементів і переоцінці, поверховий план (інвентарний номер будівлі Б-1), експлікації внутрішніх площ до плану будівлі літера Б-1, журнал зовнішніх вимірів), де першочергово власником цього нерухомого майна зазначено АТ «Укрінбанк», об'єкт розміщений за адресою : м. Львів, вул. Городоцька, 371, проте на ксерокопіях документів викреслено та написано іншу адресу : вул. Кільцева, 5«г» в с. Холодновідка Пустомитівського району Львівської області, без будь-яких доказів зміни адреси та виготовлення технічної документації на цей об'єкт. Ідентичні оригінали технічної документації на спірний об'єкт знаходяться в матеріалах інвентаризаційної справи квартал 1045 за адресою : м. Львів, вул. Городоцька, 371, власник АТ «Укрінбанк». Судом також встановлено, що оглянути матеріали справи №10-47/09 Третейського суду при Українському комітеті Міжнародної ОСОБА_4 палати неможливо, у зв'язку з їх відсутністю. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна ангар-складу площею 475,9 кв.м. в с. Холодновідка Пустомитівського району по вул. Кільцева, 5 «г» здійснено на підставі рішення Третейського суду та сформованої інвентаризаційної справи по ксерокопіях матеріалів технічної документації знятих з іншої інвентаризаційної справи без будь-яких доказів належності та реєстрації права власності на спірний об'єкт за особою ТзОВ «Шрифт», що його продала ПП «Нива Львів».

03.07.2009 згідно договору купівлі-продажу ПП «Нива-Львів» продало зазначений вище об'єкт нерухомо майна ПП «Львівський тесля», яке 06.11.2014 було припинено.

21.12.2009 на підставі договору купівлі-продажу ПП «Львівський тесля» продало цей же об'єкт нерухомості ТзОВ «НДВП «Джерело» (витяг № 24885243 від 23.12.2009 про реєстрацію права власності на нерухоме майно).

19.05.2016 державним реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Дякович М.М. було прийняте рішення про державну реєстрацію за МП «Сніжинка» права власності (з відкриттям розділу), індексний номер : 29666414, на об'єкт нерухомого майна, а саме : будівлю арочного складу, загальною площею 475,9 кв.м, що знаходиться за адресою : Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 371, форма власності : приватна, та внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 14570938.

Підставою виникнення права власності зазначено договір фінансового лізингу серія та номер 1, виданий 11.08.1998, видавник : АТ «Український інноваційний банк», МП «Сніжинка»; додаткова угода до договору фінансового лізингу, серія та номер: -, виданий 31.12.1998, видавник : АТ «Український інноваційний банк», МП «Сніжинка»; акт передачі основних засобів у фінансовий лізинг, серія та номер: -, виданий 18.08.1998, видавник : АТ «Український інноваційний банк», МП «Сніжинка»; договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу, серія та номер: -, виданий 25.04.2006, видавник : АТ «Український інноваційний банк», МП «Сніжинка»; акт прийому-передачі об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу, серія та номер: -, виданий 25.04.2006, видавник : АТ «Український інноваційний банк», МП «Сніжинка».

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення сторонами договору фінансового лізингу від 11.08.1998, такий не підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню незалежно від предмету такого. Разом з тим зазначив, що сторони досягли згоди щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача під час укладення договору фінансового лізингу № 1 від 11.08.1998, тобто такі виникли до набрання чинності ЦК України та продовжували існувати і після набрання ним чинності, оскільки договір відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу було укладено 25.04.2006, відтак, з огляду на положення п.9 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК, під час його укладення (договору відчуження об'єктів нерухомого майна від 25.04.2006) сторони мали керуватися нормами ЦК України. При цьому, суд першої інстанції вказав, що форма договору про відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 сторонами дотримана не була, зокрема, щодо його нотаріального посвідчення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.10 Закону № 1952-IV, державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Пунктом першим частини третьої статті 10 цього Закону передбачено, що державний реєстратор : 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема : відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

Частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно п.1 ч.1 ст.27 цього Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

При цьому, частиною першою статті 22 цього ж Закону визначено, що документи, які подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 24 Закону № 1952-IV містить перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, серед яких є, зокрема, не відповідність поданих документів вимогам, встановленим цим Законом (п.3 ч.1), наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.5 ч.1), подача заявником тих самих документів, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, згідно вимог ч.2 ст.24 цього Закону, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Підстави та процедуру проведення відповідно до Закону № 1952-IV державної реєстрації прав, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначаються Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок № 1127).

Пунктом 12 Порядку № 1127 (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

Згідно п.19 цього Порядку, державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав. Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав. За відсутності відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор використовує наявні відомості, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

Суд першої інстанції вірно проаналізував наведені вище положення Порядку № 1127 та зазначив, що перед вчиненням реєстраційної дії державний реєстратор повинен пересвідчитися в достатності, належності та правильності оформлення документів, поданих для оформлення прав та їх обтяжень, а також встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Вказаний висновок стосовно обов'язку державного реєстратора узгоджується з вимогами, які містяться у ч.3 ст.10 Закону № 1952-IV.

Надаючи правову оцінку договору фінансового лізингу від 11.08.1998 та додаткам до нього та договору відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 та додаткам до нього, які стали підставою для прийняття оспорюваного рішення та подавалися третьою особою для проведення державної реєстрації, суд першої інстанції виходив з Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та прийшов до висновку про недотримання сторонам форми договору в частині його нотаріального посвідчення.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком та вважає за необхідне вказати наступне.

Частиною першою статті 47 ЦК УРСР (в редакції, яка була чинною на момент укладення договору фінансового лізингу) було передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 (далі - Закон № 723/97-ВР) (в редакції, чинній на момент укладення договору фінансового лізингу), договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Суд першої інстанції вірно вказав, що на момент укладення сторонами договору фінансового лізингу від 11.08.1998, такий не підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню незалежно від його предмету. Дана позиція не заперечувалась апелянтами, про що зазначено в апеляційних скаргах.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що такий застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, зокрема, з 01.01.2004. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 9 вказаних положень передбачено, що до договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною другою цієї статті передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 5 Закону № 723/97-ВР) (в редакції, чинній на момент укладення договору фінансового лізингу) було визначено, що відносини між суб'єктами лізингу регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.

Згідно ч.2 ст.10 цього Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору фінансового лізингу), у договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об'єкта лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У відповідності до ч.1 ст.220 ЦК України, яка визначає правові наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції невірно застосував Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, оскільки договір відчуження об'єктів нерухомого майна від 25.04.2006 по договору фінансового лізингу від 11.08.1998 не містить жодних положень щодо зміни або розірвання договору від 1998 року.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи апелянтів необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції в цій частині вірним з огляду на наступне.

Як вірно встановив суд першої інстанції, сторони досягли згоди щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача під час укладення договору фінансового лізингу № 1 від 11.08.1998, тобто до набрання чинності ЦК України.

Разом з тим, такі продовжували існувати і після набрання чинності цим Кодексом, що підтверджується договором про відчуження об'єктів нерухомого майна від 25.04.2006, який був укладений сторонами договору фінансового лізингу від 11.08.1998 на виконання його положень стосовно переходу права власності на об'єкт лізингу.

Додатково слід зазначити, що третя особа МП «Сніжинка» у своїй апеляційній скарзі як на підставу для проведення відповідачем державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна покликається, в тому числі на графік лізингових платежів та платіжних доручень від 07.02.2003, 03.03.2003, 01.04.2003, 04.06.2003, 01.07.2003, 05.08.2003, 02.09.2003, 08.01.2014, 02.02.2014, 04.03.2014, 05.04.2014, 07.05.2014, 01.06.2014, 06.07.2014, 03.08.2014, 27.08.2004.

Зазначені платежі здійснювалися лізингоодержувачем МП «Сніжинка» на виконання умов договору фінансового лізингу, п.2.4 якого сторони передбачили умови переходу права власності на об'єкт нерухомого майна, в тому числі після набрання чинності ЦК України.

Вказана обставина додатково підтверджує факт продовження існування правових відносин між сторонами договору фінансового лізингу від 11.08.1998 та обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо застосування до таких Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання форми договору відчуження об'єктів нерухомого майна по договору фінансового лізингу від 25.04.2006 щодо його нотаріального посвідчення, що не було враховано відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення.

Стосовно дотримання відповідачем вимог ст.10 Закону № 1952-IV, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.3 Закону № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов : 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Згідно п.1.5 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 (далі - Правила № 56) (чинні на момент укладення договору фінансового лізингу від 11.08.1998), до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться : а) жилі будинки (домоволодіння) розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку; б) нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; в) вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); г) квартири багатоквартирних будинків.

Пунктом 2.1 вказаних Правил визначено, що реєстрація поділяється на первинну та поточну. Первинна реєстрація це така, коли об'єкту, що реєструється, надається порядковий реєстровий номер вперше. При поточній реєстрації окремий реєстровий номер не надається, а використовується реєстровий номер, що встановлений при первинній реєстрації.

У відповідності до п.2.2 Правил № 56 реєстрація проводиться в такому порядку : а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в повуличний алфавітний журнал; г) прізвище, ім'я та по батькові власників об'єктів нерухомого майна, що належить фізичним особам, вносяться в алфавітний журнал або картотеку; д) при реєстрації об'єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення; е) на оригіналі правовстановлюючого документу робиться реєстраційних напис.

Згідно п.4.1 Правил № 56, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Як вірно зазначив суд першої інстанції з урахуванням наведених положень Правил № 56, на момент укладення правочинів, зазначених державним реєстратором як підстава виникнення права власності, була передбачена державна реєстрація права власності, факт проведення якої повинен був підтверджуватися реєстраційним посвідченням, виданим органом бюро технічної інвентаризації.

Проте, оглядом реєстраційної справи судом першої інстанції встановлено відсутність такого посвідчення.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідач під час реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна не встановила відповідність заявлених третьою особою МП «Сніжинка» прав і поданих нею документів вимогам законодавства, зокрема, відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом.

Стосовно доводів представника третьої особи Дем’яновської Ю.Д. про те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає, що клопотання про закриття провадження з цих підстав вирішувалось судом першої інстанції ухвалою від 26.07.2017, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, за результатами чого відмовлено у його задоволенні.

Частиною першою статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції не дає правової оцінки висновкам суду першої інстанції, які не охоплені апеляційною скаргою та не вбачає підстав виходити за межі її доводів та вимог, оскільки під час розгляду справи не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На думку колегії суддів, оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Малого підприємства «Сніжинка» та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дякович Мирослави Михайлівни залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року по справі № 813/1844/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос І. О. Яворський Повне судове рішення складено 20.03.18