Постанова № 72857331, 19.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/500/17 19.03.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 483/500/17

Номер провадження 22-ц/784/271/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

19 березня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення, яке ухвалене Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області під головуванням судді Куцарова В.І., в приміщенні того ж суду 14 грудня 2017 року о 13 годині 19 хвилині, описку в якому виправлено ухвалою суду від 22 січня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Очаківської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Малахіт», про визнання права власності на самочинно збудований гараж,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Малахіт», про визнання права власності на самочинно збудований гараж.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23 травня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали заяву голові правління Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Малахіт», в якій просили надати дозвіл на будівництво гаражу в зазначеному кооперативі, зобов'язуючись при цьому своєчасно сплачувати членські внески і платити податки на землю, а також приймати активну участь у діяльності кооперативу.

24 листопада 2012 року позивачів прийнято до членів кооперативу та з цього часу вони постійно сплачували членські внески та в подальшому за власні кошти побудували кам'яний гараж на території відведеної Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооперативу «Малахіт».

В 2015 році позивач ОСОБА_3 звернувся до виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області із заявою про надання у користування земельної ділянки під вже збудований гараж, проте у задоволенні заяви йому було відмовлено у зв'язку із тим, що земельна ділянка, яка передана в оренду Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооператив «Малахіт» для розташування та обслуговування кооперативу, не передбачає будівництво капітальних гаражів, окрім тих, що мали місце до створення гаражного кооперативу.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що позивачами вичерпано можливості законним шляхом узаконити будівництво гаражу, позивачі просили суд визнати за ОСОБА_3 право власності на капітальний гараж розміром 6.0м х 8.0м, що розташований по вулиці Курортній у місті Очакові Миколаївській області, у гаражному кооперативі «Малахіт».

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2017 року неналежного відповідача виконавчий комітет Очаківської міської ради Миколаївської області замінено на належного відповідача - Очаківську міську раду Миколаївської області (том 1 а.с.98).

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Очаківської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Малахіт», про визнання права власності на самочинно збудований гараж. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 - закрито у зв'язку з відмовою від позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, та порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення районного суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Судове рішення в частині вирішення процесуальної долі позову ОСОБА_2 сторонами не оскаржується, а тому, відповідно до ст.367 ЦПК України не є предметом апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку що ОСОБА_3 не надав до суду жодних доказів про те, що він у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань прийняття самочинної споруди до експлуатації, та в матеріалах відсутня відмова компетентного органу з цього приводу.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області з таким висновком погоджується, з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Порядок будівництва нерухомого майна, прийняття його в експлуатацію врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України; Цивільним кодексом України; Законами України: «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року, «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року, «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року та іншими.

Згідно ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, спеціальною матеріально-правовою нормою, що міститься в частині першій ст.376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнано самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Аналогічні положення закріплені у п.4 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» в якому зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відмова від проведення перебудови може бути підставою для знесення самочинного будівництва за рішенням суду.

Відповідно до положень ч.ч.4,5 ст.376 ЦК України, предметом доказування у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є відсутність факту порушення прав інших осіб та істотних порушень будівельних норм і правил при здійсненні самочинної забудови.

Із змісту цих норм випливає, що законом встановлена презумпція порушення права інших осіб та наявність істотних порушень будівельних норм при самочинному будівництві, які мають бути спростовані при судовому розгляді в разі визнання права власності на самочинну забудову.

Крім того, мають бути з'ясовані підстави відмови компетентного органу у оформленні права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості, оскільки право на захист цивільного права та право на позов відповідно до приписів ст.15 ЦК України, виникає лише в разі його порушення.

Факт порушення права, згідно з приписами ЦПК України має довести особа, яка звертається з позовом.

Для з'ясування цих фактів суд має визначити суб'єктний склад спірних правовідносин, тобто встановити коло осіб, які є власниками або користувачами суміжних земельних ділянок чи співвласниками або співкористувачами земельної ділянки, на якій здійснюється самочинне будівництво та наявність чи відсутність їх обґрунтованих заперечень щодо самочинного будівництва.

З матеріалів справи убачається, що згідно договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2011 року, укладеного між Очаківською міською радою Миколаївської області та Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «Малахіт», останній отримав в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0.2426 га із земель громадської та житлової забудови державної власності не наданих у власність чи користування для розташування та обслуговування гаражного кооперативу по вулиці Курортній в межах міста Очакова Миколаївської області (том 1 а.с.39).

Згідно протоколу № 5 зборів членів гаражного кооперативу «Малахіт» від 24 листопада 2012 року ОСОБА_3 прийнято у члени кооперативу та виділено земельну ділянку під встановлення гаражів за №3 (том 1 а.с.12).

Відповідно до рішення №13 виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області від 29 січня 2017 року «Про затвердження схеми прив'язки тимчасових споруд металевого гаражу на території Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив Малахіт» затверджено схеми прив'язки встановлення металевого гаражу, розміром 4.00х6.00м на території Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив Малахіт», в тому числі, ОСОБА_3, та зобов'язано замовників, відповідно до затвердженої схеми, виконати вимоги благоустрою прилеглої території, визначеного місця розташування гаражу, улаштувати бетонне замощення перед в'їздом до гаражу та під'їзні шляхи при потребі та прийняти участь в комплексному благоустрої загальної території Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Малахіт» (том 1 а.с.79).

Разом з тим, позивачем було самочинно здійснено будівництво кам'яного гаража на території гаражного кооперативу. При цьому будівельні роботи були проведені без відповідних документів, що надають право виконувати такі роботи та без затвердженої у встановленому порядку проектної документації, що є порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про архітектурну діяльність».

У 2015 році позивач звернувся до виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області із заявою про надання йому у користування земельної ділянки і отримання містобудівних умов і обмежень земельної ділянки для будівництва гаража.

Втім, листом за №43 від 23 грудня 2015 року Відділу містобудування та архітектури Очаківської міської ради Миколаївської області було відмовлено ОСОБА_3 в отримані містобудівних умов і обмежень земельної ділянки для будівництва гаражу через невідповідність намірів забудови земельної ділянки погодженому генплану забудови гаражного кооперативу «Гаражний кооператив «Малахіт». У відповіді зазначено, що земельна ділянка, яка передана в оренду Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооператив «Малахіт» для розташування та обслуговування кооперативу не передбачає будівництво капітальних гаражів, крім тих, що мали місце до створення гаражного кооперативу. Роз'яснено, що містобудівні умови та обмеження земельної ділянки надаються відділом для розробки проекту забудови на вільних від забудови земельних ділянках, а прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, в тому числі і самовільно збудованих, відноситься до повноважень інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області (том 1 а.с.76-77).

За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає, що посилання позивача на договір оренди землі, як на підставу, що надавала йому право на будівництво капітального гаражу, є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах закону та положеннях договору оренди землі.

Матеріали справи також не містять даних про те, що позивач звертався до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області з питань прийняття самочинно збудованого об'єкту нерухомості у експлуатацію, та йому було відмовлено у здійсненні цих процедур.

Отже, враховуючи відсутність належних доказів відповідності самочинного будівництва вимогам будівельних норм, стандартів і правил, не порушення прав інших членів кооперативу, а також звернення позивача до Інспекції з державного архітектурно-будівельного контролю щодо прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію та відмови зазначеного органу у видачі відповідного документу, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про обов'язкове призначення за ініціативою міськрайонного суду судової будівельно - технічної експертизи, то вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки не узгоджуються з вимогами ст.105 ЦПК України (ст.145 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення), якою передбачені випадки обов'язкового призначення у справі експертизи судом.

За такого, районний суд правильно визначив характер спірних правовідносин й вірно застосував положення норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 на увагу не заслуговують й висновків міськрайонного суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 22 січня 2018 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 21 березня 2018 року