Вирок № 72850259, 20.03.2018, Подільський районний суд міста Києва

Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4878/14-к

Провадження № 1-кп/758/46/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.03.2018 року Подільський районний суд міста Києва

в складі:

головуючого - судді Бородія В.М.,

з участю секретарів Лисоконь І.В., Комащенко О.В.,

Якимович К.І.,

розглянувши кримінальне провадження № 1-кп/758/46/18 (справа № 758/4878/14-к), кримінальне провадження під час досудового розслідування №12014100070001834 по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Алчевська, Луганської області, громадянина України, освіта вища, одруженого, має на утриманні дитину ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого приватним підприємцем, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, за участю:

прокурорів Шевчука С.А., Трюхіна А.О.,

Гафинця О.І.,

Павлика В.В.,Рябого Р.Е.,

захисників Музичука Є.А., Зелькіної Т.Є.,

потерпілої ОСОБА_8,

представника потерпілої ОСОБА_9,

обвинуваченого ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

Згідно обставин, викладених в обвинувальному акті, приблизно у червні 2013 року, точного часу та дату органом досудового розслідування не було встановлено, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_10 ОСОБА_11 в особливо великих розмірах.

Так, ОСОБА_2 усвідомлюючи, що ОСОБА_10 ОСОБА_11, був затриманий в Республіці Іспанія по підозрі у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, розраховуючи, що усе належне йому рухоме майно (автомобіль марки «BMW Х-6» номер шасі НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_2, та автомобіль марки «Lexus LX 570» номер шасі НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_3), та нерухоме майно (житлові й нежитлові приміщення), яке перебуває на праві власності ОСОБА_10 ОСОБА_11, фактично ніким не контролюється та ніхто не забезпечує його схоронність, маючи достатні підстави вважати, що ОСОБА_10 ОСОБА_11 тривалий час не буде повертатись до України, подав до Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві підроблену розписку, виготовлену невстановленою досудовим розслідуванням особою, відповідно до якої ОСОБА_10 ОСОБА_11 начебто отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10 000 000 гривень.

Як стверджується в обвинувальному акті, з метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_2 13 червня 2013 року, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення за ст. 383 КК України, подав до прокуратури Подільського району м. Києва заяву про вчинення кримінального правопорушення, в якій зазначив вигадані обставини, а саме, що ОСОБА_10 ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_7, шляхом зловживання довіри, заволодів його грошовими коштами в розмірі 10 000 000 гривень.

В подальшому з даного приводу прокуратурою Подільського району м. Києва внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42013110070000312 від 14 червня 2013 року з попередньою правовою кваліфікацією вчиненого злочину за ч. 4 ст. 190 КК України.

У своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 зазначив, що 14 вересня 2012 року ОСОБА_10 ОСОБА_11 звернувся до нього із проханням надати у борг кошти в розмірі 10 000 000 гривень та пообіцяв повернути їх в термін до 14 квітня 2013 року. Своїх зобов'язань в зазначений термін ОСОБА_10 ОСОБА_11 начебто не виконав, причин невиконання не повідомив. В якості підтвердження надання позики ОСОБА_2 надав завідомо підроблену розписку ОСОБА_10 ОСОБА_11 від 14 вересня 2012 року із наявними підписами останнього та свідків передачі коштів - ОСОБА_12 та ОСОБА_13.

Відповідно до висновку експерта, за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи № 8017 від 12 вересня 2013 року, підпис ОСОБА_10 ОСОБА_11 на розписці від 14 вересня 2012 року виконаний не ОСОБА_10 ОСОБА_11, а іншою особою із наслідуванням підпису ОСОБА_10 ОСОБА_11.

Крім того, за результатами повторно призначеної почеркознавчої експертизи, проведення якої доручено експертам КНДІСЕ, за № 93/94/14-32 від 26 лютого 2014 року, підпис ОСОБА_10 ОСОБА_11 на розписці від 14 вересня 2012 року виконаний не ОСОБА_10 ОСОБА_11, а іншою особою, із наслідуванням підпису ОСОБА_10 ОСОБА_11.

Таким чином, згідно висновків обвинувального акту, своїми умисними діями, які виразились у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину, поєднаному із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення, ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 2 cт. 383 КК України.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2 свою винуватість в інкримінованому йому злочині не визнав та дав показання про те, що 13 червня 2013 року він на прийомі у прокуратурі Подільського району не був, заявив про вчинення злочину ОСОБА_10 ОСОБА_11 не подавав, про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України не попереджався, заяви не підписував, що підтверджує висновок судової почеркознавчої експертизи. Хто підготував, підписав та подавав заяву до прокуратури, він не знає. Просить його виправдати.

Потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні дала показання, що з обвинуваченим ніяких відносин не мала, про нього їй стало відомо від представників органу внутрішніх справ, а побачила його вперше вже під час розгляду справи в суді.

З громадянином ОСОБА_14 ОСОБА_10 ОСОБА_11 з 2007 року вона перебувала в фактичних шлюбних відносинах. Спільних дітей не мали, спільного майна також. ОСОБА_10 ОСОБА_11 приїжджав до України доволі часто. В період часу з 2010 року до 2013 року він проживав в Україні, Голандії, Коста-Риці. На території України вказана особа проживала згідно посвідки, отриманої в ОВІР в Голосіївському районі м. Києва. В день отримання посвідки вона його супроводжувала, однак, не була присутня в службовому кабінеті при її видачі. Їй відомо про існування двох посвідок на ім'я ОСОБА_10 ОСОБА_11, на одній з яких вклеєна фотографія іншої особи, однак, причин цього факту пояснити не може, стверджуючи, що ОСОБА_10 ОСОБА_11 в той час перебував за межами України. Зазначила про те, що ОСОБА_10 ОСОБА_11 за родом своєї діяльності займався інтернет-комунікаціями.

Щодо майна ОСОБА_10 ОСОБА_11 повідомила, що станом на 14 вересня 2012 року у його власності не було власного транспортного засобу, оскільки автомобілі марки «BMW Х-6» та «Lexus LX 570» були придбані в кінці 2012 року - на початку 2013 року. Першу квартиру на своє ім'я ОСОБА_10 ОСОБА_11 придбав до 14 вересня 2012 року, друга квартира та офісне приміщення були придбані в першій половині 2013 року. Вказані квартири, офісне приміщенні та автомобіль марки «BMW Х-6» купувались в її присутності, а автомобіль марки «Lexus LX 570» був придбаний помічником ОСОБА_10 ОСОБА_11. Яким чином та якими сумами надходили грошові кошти на рахунок цивільного чоловіка в Україні їй невідомо, пам'ятає лише про отримання готівки в сумі 140 000 доларів США у приміщенні Укрсоцбанку.

Потерпіла ОСОБА_8 зазначила, що приблизно за два тижні до дати 14 вересня 2012 року її цивільний чоловік прилетів до України. У вказану дату вони були вдвох у рідні ОСОБА_8 приблизно до 18 години 00 хвилин, про що вказані особи зможуть підтвердити. ОСОБА_10 ОСОБА_11 нікуди не відлучався в цей день.

В кінці травня 2013 року ОСОБА_10 ОСОБА_11 затримали в Іспанії, а в подальшому етапували до США, оскільки він обвинувачувався у вчиненні злочину. Одного разу в поштовій скринці за місцем проживання ОСОБА_10 ОСОБА_11 нею була виявлена судова повістка із зазначенням дати судового слухання та копією розписки, з якої вбачалось, що ОСОБА_10 ОСОБА_11 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000 000 гривень. Вказані документи вона передала захиснику. В подальшому була проведена експертиза та з'ясувалось, що підпис на розписці не є підписом ОСОБА_10 ОСОБА_11.

Оскільки ОСОБА_2 в судовому порядку намагався накласти арешт на майно ОСОБА_10 ОСОБА_11 вона, маючи довіреність від останнього, переоформила всю нерухомість на своїх батьків.

Щодо автомобілів зазначила, що «Lexus LX 570» був викрадений з паркінгу, а «BMW Х-6» , який разом з документами перебував у користуванні помічника ОСОБА_10 ОСОБА_11 - ОСОБА_15, зі слів останнього, був у нього відібраний силою невідомими чоловіками. На даний час ведеться розслідування обставин крадіжок транспортних засобів.

Потерпіла наголосила на тому, що вона особисто знала всіх знайомих свого цивільного чоловіка в м. Києві, однак, про ОСОБА_2 від нього ніколи не чула. Вже під час розгляду справи їй стало відомо, що ОСОБА_2 давно знає помічника ОСОБА_10 ОСОБА_11 - ОСОБА_15, а також про те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були друзями обвинуваченого та нібито в їх присутності надавалась розписка про отримання її цивільним чоловіком від ОСОБА_2 грошових коштів.

За час перебування ОСОБА_10 ОСОБА_11 під вартою в Іспанії, вона відвідувала його, тому може стверджувати про те, що при зустрічі він категорично заперечував як особисте знайомство з ОСОБА_2, так і факт позичання грошових коштів. На сьогоднішній день ОСОБА_10 ОСОБА_11 відбуває покарання в США.

Стороною обвинувачення в якості доказів винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, надані наступні досліджені судом під час судового розгляду докази.

Як вбачається з копії постанови прокурора про виділення матеріалів в окреме провадження від 20 березня 2014 року, з матеріалів кримінального провадження № 12013110070005115 від 05 червня 2013 року за фактом заволодіння шахрайським шляхом автомобілями «BMW Х-6» та «Lexus LX 570», які належали на праві власності ОСОБА_10 ОСОБА_11, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, було виділено для повного та об'єктивного проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12014100070001834 від 20 березня 2014 року оригінали документів, серед яких копія заяви ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 13 червня 2013 року, копія позовної заяви ОСОБА_2 до суду, копія розписки ОСОБА_10 ОСОБА_11, копія висновку експерта № 93/94/14-32 від 26 лютого 2014 року, копія протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 12 червня 2013 року, копія протоколу допиту потерпілого ОСОБА_2 від 20 червня 2013 року, копія протоколу додаткового допиту потерпілого ОСОБА_2 від 03 березня 2014 року, копія протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 03 березня 2014 року (т. 2, а.с. 118-121).

Відповідно до заяви про вчинення кримінального правопорушення від 13 червня 2013 року від імені ОСОБА_2, він повідомив до прокуратури Подільського району м. Києва про те, що 14 вересня 2012 року ОСОБА_10, зловживаючи довірою, ввівши в оману ОСОБА_2, заволодів його грошовими коштами в розмірі 10 000 000 гривень, в зв'язку з чим просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ч. 190 КК України (т. 3, а.с. 215-216, т.2 а.с.122-123).

До даної заяви долучено копію позовної заяви від 05 червня 2013 року до Подільського районного суду м. Києва, відповідно до якої ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою стягнути з ОСОБА_10 ОСОБА_11 грошові кошти в розмірі 10 000 000 гривень. Окрім цього, було долучено копію розписки ОСОБА_10 про отримання грошових коштів від 14 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 124-126, т. 3, а.с. 58, т. 3, а.с. 239-240).

Відповідно до копії висновку експерта № 8017 від 12 вересня 2013 року, підпис від імені ОСОБА_10 ОСОБА_11 на розписці від 14 вересня 2012 року виконаний не ОСОБА_10 ОСОБА_11 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_10 ОСОБА_11 (т.2, а.с. 134-138, т. 3, а.с. 63-65, 86-90).

Згідно копії висновку експерта КНДІСЕ №93/94/14-32 від 26 лютого 2014 року, під час судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 була призначена судово-почеркознавча експертиза та експертним шляхом встановлено, що підпис від імені ОСОБА_10 в графі навпроти запису цього прізвища в розписці від 14 вересня 2012 року виконаний не ОСОБА_10, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_10.(т.2 а.с.127-133, т. 3, а.с. 66-69).

Як вбачається з поданих на адресу суду заяв від 28 березня 2014 року та 22 квітня 2014 року, представник позивача звернувся до суду з проханням залишити позов без розгляду та ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22 квітня 2014 року вищезазначений позов був залишений без розгляду (т. 2, а.с. 139-140, т. 3, а.с. 59-60).

В подальшому, в судовому порядку був врегульований спір між ОСОБА_10 ОСОБА_11 та ОСОБА_2 про визнання договору позики, посвідченого розпискою від 14 вересня 2012 року, шляхом задоволення позовних вимог позивача, про що свідчить копія рішення Святошинського районного суду м. Києва (т. 3, а.с. 70).

Відповідно до копії протоколів допиту ОСОБА_2 в якості потерпілого від 20 червня 2013 року в межах кримінального провадження № 42013110070000312 від 14 червня 2013 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та в якості свідка від 12 червня 2013 року в межах кримінального провадження № 12013110070005115 від 05 червня 2013 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, останній детально повідомив про передачу ОСОБА_10 грошей в сумі 10 000 000 гривень 14 вересня 2012 року приблизно о 14-00 годині, зазначивши, що ОСОБА_10 ОСОБА_11 підписав власноручно розписку, яка була підготовлена ОСОБА_2 у надрукованому виді, відповідно до якої ОСОБА_10 зобов'язувався повернути вказані грошові кошти не пізніше квітня 2013 року (т.2 а.с.141-143, 148-153).

Згідно копії протоколу додаткового допиту потерпілого від 03 березня 2014 року в межах кримінального провадження № 12013110070005115 від 05 червня 2013 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_2 підтвердив раніше надані показання, додатково зазначивши, що тривалий час користується такими номерами мобільних операторів, як НОМЕР_10 та НОМЕР_7, а серед номерів мобільного оператора ОСОБА_10 ОСОБА_11 йому відомі НОМЕР_8 та НОМЕР_9 (т.2, а.с. 144-147).

Як вбачається з протоколу огляду від 02 лютого 2014 року, слідчим проведено огляд каналів зв'язку ПрАТ «МТС Україна» щодо дати, часу вхідних і вихідних телефонних з'єднань номерів НОМЕР_10 (номеру, яким користувався ОСОБА_2.) та НОМЕР_11 за період часу з 13 вересня 2012 року по 15 вересня 2012 року, яким встановлено, що номерний ресурс НОМЕР_10 в період часу з 11 години 34 хвилин до 14 години 14 хвилин, а номерний ресурс НОМЕР_11 14 в період часу з 11 години 13 хвилин до 14 години 17 хвилин, 14 вересня 2012 року не мали з'єднань за допомогою базових станцій, що обслуговують територію за адресою: АДРЕСА_5, яка, за твердженнями ОСОБА_2, є місцем передачі грошових коштів (т.2, а.с. 154-156, 164-168).

Згідно протоколу огляду від 02 лютого 2014 року, слідчим проведено огляд каналів зв'язку ТОВ «Астеліт»» щодо дати, часу вхідних і вихідних телефонних з'єднань номеру НОМЕР_12 за період часу з 13 вересня 2012 року по 15 вересня 2012 року, яким встановлено, що номерний ресурс НОМЕР_12 в період часу з 11 години 49 хвилин до 15 години 24 хвилин, 14 вересня 2012 року не мали з'єднань за допомогою базових станцій, що обслуговують територію за адресою: АДРЕСА_5, яка, за твердженнями ОСОБА_2, є місцем передачі грошових коштів (т.2, а.с. 157-163, 169-173).

Згідно протоколу допита свідка ОСОБА_13 від 03 березня 2014 року, допитаного в межах кримінального провадження № 12013110070005115 від 05 червня 2013 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, він був присутнім під час передачі грошових коштів ОСОБА_10 ОСОБА_11 (т. 2, а.с. 174-177).

Відповідно до повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (на запит особи, щодо якої вчинено нотаріальну дію):

- під записом № 1 ОСОБА_10 ОСОБА_11 30 березня 2012 року видано довіреність на представництво його інтересів ОСОБА_16 та ОСОБА_17, реєстраційний номер НОМЕР_13, строк дії якої 30 червня 2012 року;

- під записом № 2 ОСОБА_10 ОСОБА_11 11 травня 2012 року видано довіреність на представництво його інтересів ОСОБА_18 та ОСОБА_19., реєстраційний номер НОМЕР_14, строк дії якої 11 липня 2012 року;

- під записом № 3 ОСОБА_10 ОСОБА_11 02 липня 2012 року видано довіреність на представництво його інтересів ОСОБА_8, реєстраційний номер НОМЕР_15, строк дії якої 31 грудня 2021 року;

- під записом № 3.1 зазначені відомості про передоручення ОСОБА_8 03 вересня 2012 року, представництва інтересів та розпорядження майном ОСОБА_18 та ОСОБА_19, реєстраційний номер НОМЕР_19, строк дії якої 03 листопада 2012 року;

- під записом № 4 ОСОБА_10 ОСОБА_11 05 липня 2012 року видано довіреність на користування та розпорядження індивідуальним сейфом ОСОБА_8, реєстраційний номер НОМЕР_16, строк дії якої 05 липня 2013 року;

- під записом № 5 ОСОБА_10 ОСОБА_11 18 лютого 2013 року видано довіреність на користування та розпорядження індивідуальним сейфом ОСОБА_8, реєстраційний номер НОМЕР_17, строк дії якої 18 лютого 2016 року;

- під записом № 6 ОСОБА_10 ОСОБА_11 05 березня 2013 року видано довіреність ОСОБА_8, реєстраційний номер НОМЕР_18, строк дії якої 05 березня 2023 року;

- під записом № 7 16 квітня 2013 року ОСОБА_20 видано довіреність на розпорядження майном ОСОБА_10 ОСОБА_11, реєстраційний номер НОМЕР_20, строк дії якої 16 квітня 2023 року;

- під записом № 7.1 зазначені відомості про видачу 08 травня 2013 року ОСОБА_10 ОСОБА_11 довіреності на ОСОБА_8 у порядку передоручення, реєстраційний номер НОМЕР_21, строк дії якої 16 квітня 2023 року;

- під записом № 8 ОСОБА_10 ОСОБА_11 07 травня 2013 року видано довіреність ОСОБА_21, реєстраційний номер НОМЕР_24, строк дії якої 07 травня 2016 року;

- під записом № 9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 07 травня 2013 року видано довіреність на ОСОБА_22 щодо розпорядження нерухомим майном, реєстраційний номер НОМЕР_22, строк дії якої 07 травня 2016 року;

- під записом № 9.1 зазначені відомості про видачу 30 травня 2013 року ОСОБА_22 довіреності на ОСОБА_8 щодо всього нерухомого майна, у порядку передоручення, реєстраційний номер НОМЕР_25, строк дії якої 07 травня 2016 року;

- під записом № 10 ОСОБА_10 ОСОБА_11 08 травня 2013 року видано довіреність на ОСОБА_8 щодо транспортного засобу: легкового автомобіля, серійний номер НОМЕР_23, номер державної реєстрації НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_26, строк дії якої 08 травня 2014 року;

- під записом № 11 ОСОБА_10 ОСОБА_11 03 червня 2013 року видано довіреність на ОСОБА_23 щодо користування та розпорядження автомобілем з правом продажу, з правом передоручення повноважень третім особам та виїзду за кордон, серійний номер автомобіля:НОМЕР_23, номер державної реєстрації НОМЕР_2, реєстраційний номер довіреності НОМЕР_27, строк дії якої 03 червня 2016 року;

- під записом №12 ОСОБА_10 ОСОБА_11 03 червня 2013 року видано довіреність на ОСОБА_23 щодо користування та розпорядження автомобілем з правом продажу, з правом передоручення повноважень третім особам та виїзду за кордон, серійний номер автомобіля: НОМЕР_4, номер державної реєстрації НОМЕР_3, реєстраційний номер довіреності НОМЕР_28, строк дії якої 03.06.2016 року (т. 2 а.с. 56-65, 178-187).

Згідно копії довіреності від 03 червня 2013 року ОСОБА_10 ОСОБА_11 уповноважив ОСОБА_23 представляти його інтереси перед третіми особами стосовно належного йому на праві власності автомобіля «BMW Х-6» (т. 2, а.с. 188-189).

Як вбачається з копії заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2014 року, судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_10 ОСОБА_11 до ОСОБА_23 про визнання довіреностей недійсними, та визнано недійсною довіреність від 03 червня 2013 року, видану ОСОБА_10 ОСОБА_11 на імя ОСОБА_23 на користування та розпорядження автомобілями «BMW Х-6» та «Lexus LX 570» (т. 2, а.с. 192-194).

Копія листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна від 09 липня 2013 року за № 15157 (И-2013) свідчить про те, що у власності ОСОБА_10 ОСОБА_11 перебували наступні об'єкти нерухомого майна - квартира АДРЕСА_6, квартира АДРЕСА_7, квартира АДРЕСА_8 (т. 2, а.с. 190-191).

Відповідно до копій пояснень ОСОБА_10 ОСОБА_11 від 05 липня 2013 року, та його заяви від 05 липня 2013 року, доручення від 03 червня 2013 року щодо розпорядження автомобілями марки «BMW-Х6» шасі (кузов, рама) № НОМЕР_23 та марки «LEXUS LX 570» номер кузова НОМЕР_4, він не видавав, оскільки 11 травня 2013 року покинув територію України та не повертався. Всі дії, пов'язані з перереєстрацією вищевказаних транспортних засобів вважає незаконними та такими, що порушують право власності. Крім цього, додав, що ОСОБА_2, ОСОБА_13 та ОСОБА_24 він не знає ( т.2, а.с. 54-55, 195-202).

Згідно копії заяви від 05 липня 2013 року, ОСОБА_10 ОСОБА_11 стверджував про те, що розписка про отримання ним в борг грошових коштів є підробленою, вважаючи, що відносно нього та його майна вчиняються шахрайські дії (т. 2, а.с. 203-210).

Відповідно до заяви від імені ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 25 червня 2013 року, поданої до УДСБЕЗ ГУМВС України в Одеській області, яка міститься в матеріалах кримінального провадження № 12013170500007338, ОСОБА_2 повідомив до органу внутрішніх справ про те, що 14 вересня 2012 року ОСОБА_10, зловживаючи довірою, ввівши в оману ОСОБА_2, заволодів його грошовими коштами в розмірі 10 000 000 гривень, в зв'язку з чим просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ч. 190 КК України.

Стороною захисту було надано суду відповідь керівника Робочого апарату Укрбюро Інтерполу від 17 квітня 2015 року, відповідно до якого станом на 16 квітня 2015 року ОСОБА_25, ІНФОРМАЦІЯ_8, в міжнародному розшуку не значиться. Листування між РА Укрбюро Інтерполу та іншими країнами-учасниками МОКП Інтерпол щодо вказаної особи не здійснювалося (т. 2 а.с. 87).

За результатами призначеної судом в ході судового розгляду даного кримінального провадження почеркознавчої експертизи експертом, згідно висновку № № 13069/13070/16-32 від 21 грудня 2016 року, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 зліва від друкованого напису «ОСОБА_2.» на лицевій стороні другого аркуша оригіналу Заяви про вчинення кримінального правопорушення, адресованій прокурору Подільського району м. Києва та зареєстрованої в прокуратурі Подільського району м. Києва 13 червня 2013 року за № 2606вх1129, виконаний рукописним способом без використання попередньої технічної підготовки та технічних засобів не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 (т. 4, а.с. 57-66).

Згідно матеріалів тимчасового доступу до інформації, які згідно ухвали суду отримував прокурор, ОСОБА_2 неодноразово перетинав кордон України відвідуючи різні держави Європи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінюючи всі надані суду сторонами кримінального провадження докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого та потерпілу, встановивши, що ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не бажають проводити допити свідків, яких вжитими можливими згідно вимог КПК заходами, забезпечити в судове засідання не вдалось, дослідивши запропоновані докази, перевіривши доводи учасників процесу, з'ясувавши у них, чи всі докази подані ними на підтвердження своїх доводів, суд прийшов до переконання, що не доведено вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, тому по пред'явленому обвинуваченню він підлягає визнанню невинуватими і судом виправданими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ч. 1 ст. 373 КПК України виправдальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Аналіз досліджених доказів з дотриманням вимог ч.1 ст.337 КПК України про судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, переконав суд у тому, що жоден з доказів, запропонований стороною обвинувачення і перевірений в судовому засіданні, як окремо так і в сукупності, не можуть бути покладені в безпосереднє підтвердження вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, та не спростовують його доводи про те, що ним особисто не вчинялись будь-які дії, направлені на підписання та подачу до прокуратури Подільського району м. Києва заяви про вчинення злочину з обвинуваченням осіб у вчиненні особливо тяжкого злочину із штучним створенням доказів обвинувачення.

Як вбачається з показів обвинуваченого ОСОБА_2, він послідовно протягом всього судового розгляду не визнавав свою винуватість по пред'явленому обвинуваченню, увесь час наполягаючи на тому, що ним особисто не вчинялись будь-які дії, направлені на підписання та подачу до прокуратури Подільського району м. Києва заяви від 13 червня 2013 року про вчинення злочину із штучним створенням доказів обвинувачення, а саме, розписки про отримання ОСОБА_10 ОСОБА_11 у борг грошових коштів в розмірі 10 000 000 гривень.

Аналізуючи покази потерпілої ОСОБА_8 судом встановлено, що вона підтвердила посилання в обвинувальному акті на факт затримання ОСОБА_10 ОСОБА_11 в Республіці Іспанія по підозрі у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та перебування у його власності майна. Стосовно розписки ОСОБА_10 ОСОБА_11 від 14 вересня 2012 року, яка була долучена до заяви про вчинення злочину і розцінюється стороною обвинувачення як «штучно створений доказ обвинувачення особи у вчиненні особливо тяжкого злочину», потерпіла зазначила, що їй стало відомо про неї лише в кінці травня 2013 року.

Покази потерпілої ОСОБА_8 не викликають у суду сумнівів у їх достовірності і визнаються судом допустимим та належним доказом, оскільки вони отримані безпосередньо в судовому засіданні та підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні.

Разом з тим, суд не може покласти їх в основу обвинувального вироку, оскільки в них відсутні будь-які дані, що сприймалися нею особисто і вказували б на обставини вчинення завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, поєднаного із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення, тобто не можуть підтвердити винуватість ОСОБА_2 по пред'явленому обвинуваченню, а також спростувати наведені ним під час судового розгляду справи доводи власної невинуватості.

Аналізуючи надані стороною обвинувачення письмові докази, судом встановлено наступне.

Заяву про вчинення кримінального правопорушення від 13 червня 2013 року, подану до прокуратури Подільського району м. Києва від імені ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_10, зловживаючи довірою, ввівши в оману ОСОБА_2, заволодів його грошовими коштами в розмірі 10 000 000 гривень з проханням внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 чт. 190 КК України (т. 3, а.с. 215-216, т.2 а.с.122-123).

Разом з тим, з даного доказу не вбачається того факту, що уповноважена на прийняття таких заяв особа встановила особу заявника, а також те, на підставі чого вона пересвідчилась, що це є саме ОСОБА_2 Окрім цього, з вищезазначеного документу не вбачається, що особу заявника було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину з обвинуваченням поєднаного із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги висновок експерта № 13069/13070/16-32 від 21 грудня 2016 року (т. 4, а.с. 57-66), як належного та допустимого доказу, який спростовує причетність обвинуваченого ОСОБА_2 до підписання вказаної заяви про вчинення кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що такий доказ не може бути покладений в основу обвинувального вироку щодо нього.

Аналізуючи копії протоколів допиту ОСОБА_2 в якості потерпілого від 20 червня 2013 року та від 03 березня 2014 року, та в якості свідка від 12 червня 2013 року (т.2 а.с.141-143, 144-147, 148-153), суд звертає увагу на те, що слідчим під час проведення допиту не з'ясовувались питання, які мають доказове значення в межах пред'явленого обвинувачення, зокрема, з даних документів не вбачається, чи безпосередньо ОСОБА_2 була подана заява про вчинення кримінального правопорушення від 13 червня 2013 року, та чи попереджався він про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Тому, враховуючи вказані обставини, а також вимоги ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, суд визнає вищезазначені копії протоколів допиту ОСОБА_2 недопустимими доказами та не може покласти їх в основу обвинувального вироку.

Окрім цього, як вбачається з копії протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 03 березня 2014 року (т. 2, а.с. 174-177), такі покази надавались слідчому під час досудового розслідування не в межах даного кримінального провадження, безпосередньо судом вказана особа в даній справі по суті пред'явленого обвинувачення не допитувалась, тому, враховуючи вимоги ст. 95 КПК України, суд також визнає даний доказ недопустимим, а тому не може покласти його в основу обвинувального вироку.

Проведений аналіз таких письмових доказів, як постанова прокурора про виділення матеріалів в окреме провадження від 20 березня 2014 року (т. 2, а.с. 118-121), копії позовної заяви від 05 червня 2013 року до Подільського районного суду м. Києва з долученою копією розписки ОСОБА_10 про отримання грошових коштів від 14 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 124-126, т. 3, а.с. 58, т. 3, а.с. 239-240), копії висновку експерта № 8017 від 12 вересня 2013 року (т.2, а.с. 134-138, т. 3, а.с. 63-65, 86-90), копії висновку експерта КНДІСЕ №93/94/14-32 від 26 лютого 2014 року,(т.2 а.с.127-133, т. 3, а.с. 66-69), відповідно до яких підпис від імені ОСОБА_10 ОСОБА_11 на розписці від 14 вересня 2012 року виконаний не ОСОБА_10 ОСОБА_11, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_10 ОСОБА_11, а також копії рішення Святошинського районного суду м. Києва (т. 3, а.с. 70) з якого вбачається, що в судовому порядку був врегульований спір між ОСОБА_10 ОСОБА_11 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, посвідченого розпискою від 14 вересня 2012 року, шляхом задоволення позовних вимог позивача, копії пояснень ОСОБА_10 ОСОБА_11 від 05 липня 2013 року, та його заяви від 05 липня 2013 року ( т.2, а.с. 54-55, 195-202, 203-210), вказує на необхідність визнання даних доказів належними та допустимими, оскільки вони отримані в порядку, визначеному КПК України, а інформація, яка міститься в них, має значення для даного кримінального провадження, оскільки стосується розписки, яка згідно обвинувального акту розцінюється стороною обвинувачення як «штучно створений доказ обвинувачення осіб у вчиненні особливо тяжкого злочину».

Однак, суд не може покласти їх в основу обвинувального висновку, оскільки в них відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували на обставини вчинення пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину, поєднаного із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення, тобто не можуть підтвердити винуватість ОСОБА_2 по пред'явленому обвинуваченню, а також спростувати наведені ним під час судового розгляду справи доводи власної невинуватості.

Суд визнає неналежними доказами в даному кримінальному провадженні витяг з Єдиного реєстру довіреностей (т. 2 а.с. 56-65, 178-187), відповідь керівника Робочого апарату Укрбюро Інтерполу від 17 квітня 2015 року, (т. 2 а.с. 87), копії заяв від 28 березня 2014 року та 22 квітня 2014 року (т. 2, а.с. 139-140, т. 3, а.с. 59-60), протокол огляду каналів зв'язку ПрАТ «МТС Україна» від 02 лютого 2014 року (т.2, а.с. 154-156, 164-168), протокол огляду каналів зв'язку ТОВ «Астеліт»» від 02 лютого 2014 року (т.2, а.с. 157-163, 169-173), копію довіреності ОСОБА_10 ОСОБА_11 від 03 червня 2013 року (т. 2, а.с. 188-189), копію листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 09 липня 2013 року за № 15157 (И-2013) (т. 2, а.с. 190-191), копію заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2014 року (т. 2, а.с. 192-194), а також, досліджену під час судового розгляду справи заяву про вчинення кримінального правопорушення від імені ОСОБА_2, подану до УДСБЕЗ ГУМВС України в Одеській області, яка міститься в матеріалах кримінального провадження № 12013170500007338, матеріали тимчасового доступу до документів, які підтверджують виїзд ОСОБА_2 за кордон, оскільки такі докази не відповідають вимогам, зазначеним в ст. 85 КПК України, вони не можуть підтвердити існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, тому не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Стосовно долучених до справи документів, які характеризують особу обвинуваченого, суд приходить до переконання в тому, що вони ніяким чином не підтверджують вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, тому також не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Згідно вимог ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, п.п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «ОСОБА_26 проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.

Таким чином, під час судового розгляду судом не встановлено, що саме ОСОБА_2 підписував та подавав заяву про вчинення кримінального правопорушення, а також того, що він попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднаного із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині.

Проведеним аналізом наданої в якості доказу заяви про вчинення кримінального правопорушення від імені ОСОБА_2, поданої до прокуратури Подільського району м. Києва, вбачається, що в ній не відображені відомості про те, що особа заявника встановлювалась на підставі пред'явленого документу, який може посвідчувати особу заявника. Суду не надано письмових доказів, на підставі яких можна зробити висновок щодо того, яким чином була встановлена особа заявника в момент подання заяви про вчинення кримінального правопорушення. Окрім цього, у сторони обвинувачення відсутні свідки, які б могли вказати на дану особу, а як вбачається з висновку проведеної почеркознавчої експертизи № 13069/13070/16-32 від 21 грудня 2016 року (т. 4, а.с. 57-66), як належного та допустимого доказу, ОСОБА_2 вказану заяву не підписував, що спростовує його причетність до вчинення злочину.

Суд бере до уваги, що згідно приписів ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Тому суд не погоджується з доводами прокурора про необхідність дати оцінку правдивості показань ОСОБА_2 під час допиту його на досудовому розслідуванні в якості потерпілого, його позиції в інших процесуальних документах. Також звертає увагу, що і в цих документів відсутні фактичні дані про те, що ОСОБА_2 готував, підписував чи подавав заяву про злочин ОСОБА_10 ОСОБА_11.

Згідно вимог п.2 ч.1 ст.373 КПК України виправдальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено , що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

За наведених обставин, суд приходить висновку, що в судовому засіданні не встановлені достатні докази, що кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.383 КК України вчинене ОСОБА_2, тому він по пред'явленому обвинуваченню підлягає визнанню невинуватими і судом виправданим.

Підлягає скасуванню обраний ОСОБА_2 відповідно до ухвали слідчого судді від 01 квітня 2014 року запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Процесуальні витрати на залучення експертів, у зв'язку з проведенням експертизи підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати невинуватим по пред'явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, і виправдати у зв'язку з не доведеністю, що кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 383 КК України вчинене ОСОБА_2

Обраний відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання - скасувати.

Згідно ст.100 КПК України речові докази, які долучено до справи зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати по залученню експертів віднести на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: В.М. Бородій