Ухвала суду № 72842622, 19.03.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/2630/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко В.Й., при секретарі – Павлюх Л.М., розглянувши клопотання прокурора Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_1 про накладення арешту на майно,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12015070030002091 про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.07.2015р. за фактами того, що 26.10.2010р. між потерпілим, ОСОБА_2 та фізичною-собою підприємцем ОСОБА_3 (м. Ужгород, вул. Лобачевського, 41/102) було укладено договір оренди транспортного засобу, а саме: сідлового тягача-Е марки VOLVO, реєстраційний номер НОМЕР_1, що являється предметом договору застави транспортного засобу № 014/02-7/143-Z від 28.04.2007 р. укладеного між потерпілим ОСОБА_2 та ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» на виконання умов кредитного договору № 014/02-7/143-М від 28.04.2007р.

У відповідності з п.1.4. договору оренди транспортного засобу від 26.08.2010р. ОСОБА_3, як орендар, був обізнаний, що вищевказаний транспортний засіб, котрий є предметом договору оренди, перебуває у заставі ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та те, що ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» (як заставодержатель) надав письмову згоду на передачу транспортного засобу в оренду.

Разом з тим, перед укладенням договору оренди з ОСОБА_3, фактично досягнувши згоди по всіх істотних умовах, останнім було запропоновано потерпілому ОСОБА_2, з метою економії часу та коштів в майбутньому, а саме після укладення договору оренди, видати нотаріально посвідчену довіреність на керування транспортним засобом його рідному брату ОСОБА_5. Таку вимогу він пояснив тим, що автомобілем фактично буде керувати ОСОБА_5, тому щоб не робити дві довіреності, потерпілий ОСОБА_2 повинен видати довіреність на його рідного брата, з котрим вони разом працюють. У свою чергу, потерпілий ОСОБА_2В, погодився на таку вимогу. Однак, безпосередньо у нотаріуса, потерпілому ОСОБА_2 пояснили, що у зв’язку із тим, що автомобіль буде експлуатуватися за межами України необхідно видати генеральну довіреність, котра в свою чергу передбачає право виїзду на згадуваному вище автомобілі за кордон. Будучи переконливо впевненим в тому, що автомобіль перебуває в заставі і, що обсяг повноважень буде фактично зводитися до керування транспортним засобом, 06.08.2010р. потерпілий ОСОБА_2 видав генеральну довіреність на ім’я ОСОБА_5.

У відповідності до п.5.1. договору оренди вказаного вище автомобілю, то орендна плата складає 8680,00 грн. на місяць. Пунктом 5.2. договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується щомісячно до 25 числа кожного місяця. Однак, порушуючи умови договору оренди, щодо строків оплати, ОСОБА_3 здійснив останню оплату по договору оренди 19.01.2012р. На неодноразові вимоги потерпілого ОСОБА_2 щодо своєчасного розрахунку в наступному місяці, а саме в лютому місяці, ОСОБА_3 не реагував. Так, 27.02.2012р. потерпілим ОСОБА_2 було направлено на його адресу претензію з вимогою щодо погашення заборгованості по договору оренди за попередній місяць. Однак, отримавши від потерпілого ОСОБА_2 таку претензію ОСОБА_3 повідомив потерпілому, що оплачувати черговий платіж по договору оренди він не буде, оскільки автомобіль потерпілому вже не належить. Тоді ж потерпілому ОСОБА_2 стало відомо, що його рідний брат ОСОБА_5, без мого відома та згоди потерпілого та банку, фактично володіючи генеральною довіреністю, 25.01.2012р. зняв з реєстраційного обліку належний потерпілому автомобіль марки VOLVO, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєструвавши його на свою дружину ОСОБА_6, 05.09.1970р.н. Варто вернути увагу, що своєї згоди на зняття з реєстраційного обліку автомобіля потерпілий ОСОБА_2 не давав і про це йому нічого відомо не було до цього моменту. Потерпілий ОСОБА_2 знав, що автомобіль перебуває в заставі, а відтак до повного погашення кредитної заборгованості та вилучення з реєстру заставного майна даних по автомобілю будь-які дії по відчуженню та зняттю з реєстрації є неможливими.

На вимогу потерпілого ОСОБА_2, щодо повернення йому мого автомобіля ОСОБА_5 не реагує, тим самим порушуючи законні права та інтереси потерпілого щодо розпорядження належним ОСОБА_2 на праві власності майном.

Таким чином, потерпілий ОСОБА_2 вважає, що в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_3 містяться ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки останні шляхом обману та зловживаючи довірою потерпілого ОСОБА_2 заволоділи належним останньому майном.

Ознайомившись із матеріалами вказаного кримінального провадження, представником потерпілого на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 26.04.2016р. на здійснення захисту інтересів потерпілого ОСОБА_2, адвокатом ОСОБА_7 14.03.2018 було ініційовано питання про звернення до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду із клопотанням про застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна, з метою розшуку об’єкту злочинного посягання, а саме транспортного засобу марки Volvo FH12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, з діючим державним номерним знаком АО 0728 ВВ.

На даний час стороною обвинувачення у даному досудовому розслідуванні, шляхом проведення відповідних слідчих дій та наявних при матеріалах кримінального провадження документів встановлено, що 28.04.2007р. між ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» (раніше ВАТ «ОСОБА_4 Аваль») та ОСОБА_2 було укладено Договір застави транспортного засобу №014/02-7/143-Z, згідно якого ОСОБА_2 передав у заставу транспортний засіб марки VOLVO FH12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер АО 8320AН, яким він володів на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АОС №612036 від 16.03.2007, виданого Ужгородським МРЕВ УДАІ в Закарпатській області, з метою забезпечення вимог по кредитному договору №014/02-7/143-М від 28.04.2007р. укладеного між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» в якості «Кредитора» та ОСОБА_2 в якості «Позичальника».

04.05.2007р. Закарпатською філією Інформаційного центру Міністерства юстиції України до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис про заборону ОСОБА_2 відчужувати автомобіль марки VOLVO FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3., у зв'язку із його заставою.

04.08.2010р. ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» надав письмову згоду на передачу вказаного вище транспортного засобу в оренду.

06.08.2010р. ОСОБА_2 надав нотаріальну посвідчену довіреність на право керування та розпорядженням автомобілем марки VOLVO FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер АО0728AН, громадянину ОСОБА_8, при цьому останній запевнив ОСОБА_2, що необхідно видати саме генеральне доручення, яке дає право виїзду за кордон.

26.08.2010р. між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 було укладено договір оренди транспортного засобу, сідлового тягача – Е, марки VOLVO FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер АО8320AН, яким володів ОСОБА_2 При цьому, у відповідності до п.1.4 договору оренди транспортного засобу, ОСОБА_3, як орендар, був обізнаний, що автомобіль, котрий є предметом договору оренди, перебуває в заставі в ПАТ «ОСОБА_4 Аваль».

25.01.2012р. у порушення вимог договору оренди майна від 26.08.2012р. зазначений автомобіль марки VOLVO FH 12-4604X2, без згоди ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» та гр. ОСОБА_2 був знятий з обліку ВРЕР по обслуговуванню м. Ужгорода, Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів УДАІ УМВС України в Закарпатській області і проданий.

На даний час власником вищевказаного транспортного засобу є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканка с. Тур’я Поляна, вул. Зелена 98, Перечинського району.

Внаслідок вищевказаних неправомірних дій, із показів потерпілого ОСОБА_2 йому було завдано матеріальну шкоду на суму 140 000 гривень.

На даний час органом досудового розслідування, не встановлене місце знаходження транспортного засобу сідлового тягача – Е, марки VOLVO FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_4.

Захід забезпечення кримінального провадження – тимчасове вилучення майна, застосований з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження

Прокурор Химинець О.О. на розгляд клопотання не з’явився. Однак, надав суду заяву, в якій просить провести розгляд даного клопотання за його відсутності.

Власник майна ОСОБА_6 на розгляд клопотання не з’явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду.

Дослідивши матеріали клопотання приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України:

2. Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Клопотання слідчого мотивоване тим, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у ч.1 ст.98 КПК України.

У відповідності до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

14.03.2018 року Постановою прокурора Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_1 зазначений сідловий тягач – Е, марки Volvo FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3, що наданий час перебуває у власності ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний речовим доказом в даному кримінальному провадженні.

У відповідності до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3 1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Дослідивши матеріали клопотання, враховуючи те, що сідловий тягач – Е, марки Volvo FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3, є предметом, що був об’єктом кримінально протиправних дій, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, визнаний речовим доказом, та з метою його збереження, запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, приходжу до переконання, що клопотання є обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 167, 170, 171-173, 309 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_1 про накладення арешту на майно – задовольнити.

Накласти арешт на сідловий тягач – Е, марки Volvo FH 12-460 4X2, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3, що наданий час перебуває у власності ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4, з подальшою метою вилучення такого транспортного засобу та поміщення останнього на арешт-майданчик Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції можна подати протягом п'яти днів з дня її проголошення (особою, яка не була присутньою на оголошенні протягом п’яти днів з дня отримання її копії).

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду: ОСОБА_9