Постанова № 72838467, 13.03.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

іменем України

13 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 401/2852/16-ц

провадження № 22-ц/781/380/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Чельник О.І.

суддів Авраменко Т.М., Кіселика С.А.

секретаря Бодопрост М.М.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року у складі судді Гармаш Т.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітні платі, моральної шкоди та зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_3) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітні платі, моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона була прийнята на посаду менеджера (управителя) зі збуту за трудовим договором від 01.09.2016, укладеним між нею та відповідачем. Вказала, що 05.08.2016 вона вирішила звільнитись за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Проте, наказом від 09.08.2016 №2 її було звільнено з роботи з підстав, передбачених п.2 ст.41 КЗпп України, а саме у зв'язку із втратою довіри з боку роботодавця. Вважає, що визначена законом процедура звільнення не була дотримана відповідачем та її звільнення є безпідставним з огляду на те, що вона займала посаду, яка не передбачає безпосереднього обслуговування грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей. Вважає, що при звільнені її з посади з нею не було здійснено повний розрахунок по заробітній платі, а саме не виплачено заробітну плату за липень 2016 року та за період з 01 по 09 серпня 2016 року.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_2 просила визнати наказ від 09.08.2016 №2 про звільнення її з роботи незаконним та поновити її на роботі на посаді менеджера, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15698,88 грн., заборгованість по заробітні платі у розмірі 1706,40 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В свою чергу ФОП ОСОБА_3 у листопаді 2016 року подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди у розмірі 70983,20 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що після перевірки документації було виявлено, що ОСОБА_2 привласнила кошти, які були прийняті нею від замовників, для виконання замовлень на загальну суму 70983,20 грн. У зв'язку із цим вона звернулась до правоохоронних органів про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ознаками злочинів, передбачених ст. 190, 191 КК України.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за липень 2016 року у розмірі 726 грн. 33 коп. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. У зустрічному позові ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної працівником у розмірі 70983 грн. 20 коп. відмовлено.

Додатковим рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2017 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині. Зазначає, що висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинам справи та є необґрунтованими.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, здійснюючи безпосереднє обслуговування грошових коштів, своїми винними діями надала достатній привід для недовіри до неї з боку роботодавця ОСОБА_3В, а тому наказ від 09.08.2016 №2 про звільнення ОСОБА_2 суд визнав таким, що відповідає вимогам закону, з чим погоджується і колегія суддів.

Вказаний висновок відповідає обставинам справи, яким суд дав належну правову оцінку.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 01.09.2015 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, відповідно до якого позивача було прийнято на посаду менеджера (управителя) в роздрібній торгівлі непродовольчих товарів. Як убачаться з пункту 2 трудового договору, укладеного між сторонами, ОСОБА_2 зобов'язана була виконувати обов'язки менеджера (управителя) із збуту, а саме: організовувати збутову діяльність відповідно до замовлень і укладених договорів, забезпечувати постачання продукції споживачам у встановлені терміни в повному обсязі, вносити пропозиції щодо коригувань цін на продукцію, виконувати роботу з укладення договорів на постачання продукції, складати заявки, зведені відомості замовлень, організовувати і контролювати своєчасне відвантаження готової продукції відповідно до укладених договорів, одержувати та аналізувати претензії від покупців щодо невідповідності якості, кількості і комплектації продукції, яка постачається, порушення термінів постачання (т.1 а.с.4).

Зокрема, дорученням від 01.09.2015 ФОП ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 на укладення від її імені договорів поставки та монтажу металопластикової продукції на суму в межах 50000 грн. по кожній угоді та приймати готівкові кошти в якості розрахунку згідно з укладеними договорами. Доручення видане строком на 1 рік (т.1 а.с.116).

Згідно з прибутковими касовими ордерами ОСОБА_2 на постійній основі здійснювала приймання готівкових коштів від замовників, про що свідчить її підпис у графі «одержав касир» (т.1 а.с.117-154).

Колегією суддів встановлено, що у судовому засіданні суду першої інстанції, яке відбулося 24.04.2017 свідок ОСОБА_4 надала пояснення та вказала, що свого часу вона створила торгівельну марку та здійснювала підприємницьку діяльність з реалізації металопластикових виробів, а потім ці функції вона передала своїй матері на підставі договору франчайзингу від 01.07.2015. На підставі доручення від 01.07.2015 вона була повіреною у справах ФОП ОСОБА_3 по здійсненню юридичних дій від її імені в підприємницькій діяльності. Пояснила, що ОСОБА_2 спочатку працювала у неї, а потім була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_3 Обов'язки ОСОБА_2 залишались ті ж самі, вони їй довіряли. ОСОБА_2 постійно працювала з готівкою. Вказала, що у них був сейф, ключі від якого та офісу знаходились у ОСОБА_2 Договори підписувала її мати ОСОБА_3 На той час бухгалтер їх не обслуговував. Книгу доходів вела її мати. Їй відомо, що зателефонував замовник ОСОБА_5 та повідомив, що він у лютому 2016 року уклав договір та вніс кошти, проте після перевірки виявилось, що вказаний договір не зареєстрований, а замовлення не запущено до роботи. Коли вони почали проводити перевірку, то знайшли договір за липень 2016 року, проте замовник ОСОБА_5 сказав, що підпис у договорі йому не належить. З ним був підписаний новий договір та виконане його замовлення, за яке він вніс кошти. Після чого була проведена перевірка та було з'ясовано, що це був непоодинокий випадок привласнення коштів ОСОБА_2 Їй нічого не відомо про те, що ОСОБА_2 бажала звільнитись за власним бажанням. Її заяви вона не бачила. Їй відомо, що ОСОБА_2 зникла з міста Світловодська (т.1 а.с.173-174).

З пояснень свідка ОСОБА_5, допитаного у судовому засіданні суду першої інстанції, яке відбулося 22.05.2017, убачається, що він 02.02.2016 уклав договір з ФОП ОСОБА_3, замовив та оплатив металопластикові вікна, після чого поїхав у Грузію. Коли звернувся з приводу невиконання замовлення, то йому показали інший договір від 18.06.2016, у якому були зазначені не ті розміри вікон, які він замовляв. Крім того, підпис у договорі від 18.06.2016 йому не належав. Він підписував договір від 02.02.2016. Вікна йому поставили на підставі договору від 08.08.2016 (т.1 а.с.179-180).

У подальшому, 08.08.2016 замовник ОСОБА_5 звернувся до ФОП ОСОБА_3 із заявою та просив розібратися із неправомірними діями співробітника ОСОБА_2, яка отримала від нього кошти у повному обсязі згідно з договором від 02.02.2016 №010306. Вказав, що у день підписання договору він вніс кошти у сумі 6000 грн., про що свідчить прибутковий касовий ордер, який він отримав від ОСОБА_2 18.06.2016, 19.06.2016 та 20.06.2016, сплатив кошти у загальній сумі 14000 грн. Проте, незважаючи на проведену ним оплату виконання замовлення так і не було розпочато. При спілкуванні з ОСОБА_2 остання відстрочувала початок робіт, посилаючись на велику зайнятість (т.1 та.с.64).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.02.2016 між відповідачем та ОСОБА_5 було укладено договір №010306, за умовами якого останній замовив у ФОП ОСОБА_3 металопластикові вироби (т.1 а.с.105-110).

Приймання ОСОБА_2 від ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 6000 грн. - 02.02.2016 року, 7000 грн. - 18.06.2016 року, 3000 грн. - 19.06.2016, 4000 грн. - 20.06.2016 року, на загальну суму - 14000 грн. підтверджується прибутковими касовими ордерами, які були видані позивачем (т.1 а.с.65).

Згідно з квитанціями до прибуткового ордеру ОСОБА_5 вніс до ФОП ОСОБА_3 через ОСОБА_2 6000 грн. 02.02.2016, 3000 грн. 19.06.2016 та 4000 грн. 20.06.2016 (т.1 а.с.199)

Договором від 08.08.2016 №00022, укладеним між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5, підтверджується, що з метою підтримання ділової репутації, яка постраждала у зв'язку із неправомірними діями ОСОБА_2, а саме отримання нею грошових коштів від ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_3 зобов'язується передати у власність ОСОБА_5 металопластикові вироби згідно з параметрами, узгоджених сторонами, та провести їх монтаж (т.1 а.с.66-68).

Актом приймання-передачі від 24.08.2016 підтверджено факт виконання зобов'язання за вказаним договором (т.1 а.с.73).

Із змісту акту перевірки від 09.08.2016 №01, складеного ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_2, встановлено, що ОСОБА_2 користуючись своїм службовим становищем та печаткою внаслідок неправомірних дій заволоділа грошовими коштами в загальній сумі 20000 грн. Із пояснень ОСОБА_2 зазначених у даному акті, вбачається, що ОСОБА_2 заперечувала факт привласнення нею грошових коштів. ОСОБА_5 ознайомився із вказаним актом та зазначив, що факти, викладені в акті, зазначені вірно (т.1 а.с.38).

Відповідно до наказу №2 від 09.08.2016 ОСОБА_2 було звільнено з зазначеної посади на підставі п.2 ст.41 КЗпП України, а саме у зв'язку з втратою довіри з боку роботодавця. Підставою для звільнення зазначено акт перевірки №01 від 09.08.2016. Із даним наказом ОСОБА_2 була ознайомлена особисто, про що свідчить її підпис (т.1 а.с.39).

На підставі зазначеного акту перевірки та наказу про звільнення ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 видала наказ від 09.08.2016 №3 про утримання із заробітної плати ОСОБА_2 суму середнього заробітку у рахунок відшкодування шкоди, спричиненої нею при виконанні трудових обов'язків, направлення до правоохоронних органів заяви про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності та звернення до суду із позовом про стягнення заподіяної шкоди. Від підпису про ознайомлення із вказаним наказом та його отримання ОСОБА_2 відмовилась, про що зазначено в акті. Який сумніву у суду не викликає (т.1 а.с.40,41).

Таким чином, в ході судового розгляду відповідачем було доведено, а судом було здобуто докази того, що ОСОБА_2, здійснюючи безпосереднє обслуговування грошових коштів, своїми винними діями надала достатній привід для недовіри до неї з боку роботодавця ОСОБА_3В, а тому наказ від 09.08.2016 №2 про звільнення позивача відповідає вимогам закону.

Крім того, судом першої інстанції були досліджені заяви ОСОБА_2 про надання їй відпустки з 05.08.2016 та про звільнення її з 05.08.2016, однак вони не містять відміток про їх реєстрацію за вхідною кореспонденцією. Таким чином, вказані заяви не можуть бути підтвердженням наміру ОСОБА_2 звільнитися саме з підстав, зазначених у заяві (т.1 а.с.86,87).

Суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що при вирішенні питання щодо дотримання вимог закону при звільненні працівника відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України встановленню підлягають обставини щодо трудової функції працівника, а саме чи пов'язана вона з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, при цьому закон не визначає чіткого кола працівників, які можуть здійснювати вказані функції. Встановленню підлягає наявність винної поведінки працівника незалежно від форми вини.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 Кзпп України). Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 Кзпп України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довіри може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз'яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями)..

Зазначена правова позиція також висловлена в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі № 6-100цс16.

Решта вимог ОСОБА_2 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від основної вимоги про поновлення на роботі, а тому самостійного обґрунтування судом мотивів залишення їх без задоволення не потребують.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в даному випадку правильно встановлені норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки судом вірно встановлено, що з боку позивача мало місце вчинення умисно дії, яка дає власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 березня 2018 року.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: Т.М. Авраменко

С.А. Кіселик