Ухвала суду № 72834024, 12.02.2018, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/7069/17

№ провадження 6/208/22/18

УХВАЛА

12 лютого 2018 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ізотова В.М., при секретарі Пентраковській М.В., за участю представника стягувача ОСОБА_1, представника боржника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду клопотання представника боржника про припинення провадження у справі за заявою «KUMAS MANYEZIT SANAYI A.S» про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України щодо боржника – Публічного акціонерного товариства «Дніпровського металургійного комбінату», -

встановив:

«KUMAS MANYEZIT SANAYI A.S» в особі представника в України, ОСОБА_3, звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з заявою щодо надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30.08.2017 року по справі АС №154у/2017 щодо боржника - Публічного акціонерного товариства «Дніпровського металургійного комбінату».

У судовому засіданні представником боржника подано клопотання про припинення провадження у справі з огляду на оспорювану юрисдикцію суду. На думку представника боржника, спірні питання між сторонами мають бути розглянуті в межах Угоди між Україною та Турецькою республікою про правову допомогу, що була ратифікована 05.07.2001 року та є за приписами статті 9 Конституції України частиною національного законодавства.

Статтею 17 Угоди вказаної угоди передбачено, що якщо існує угода між сторонами, суд або суди Договірних Сторін мають юрисдикцію вирішувати будь-які спори, які виникають або можуть виникнути щодо правових відносин. Коли відповідач оспорює юрисдикцію суду до початку розгляду справи, суд Договірної Сторони припиняє провадження у справі, не дивлячись на те, що він має виключну юрисдикцію. 12.01.2018 року Боржником подані заперечення, в яких останній оспорює юрисдикцію суду.

Крім того, представник боржника посилається на ст. 478 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої, у задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути відмовлено, якщо суд визнає, що визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

На думку представника боржника, під публічним порядком розуміють правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу. Правопорядок - це стан правової сфери, якість правового впорядкування, організованості та захищеності. Правопорядок характеризується ступенем реалізації прав і свобод громадян, а також виконання ними та державним органами покладених на них законом обов язків. Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином представник вважає, що не лише вирішення по суті клопотання, а сам його розгляд Заводським районним судом порушує публічний порядок України в сфері виконання судом повноважень покладених на нього Конституцією України та іншими законами України.

У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_2 підтримала клопотання з наведених вище підстав.

Представник стягувача, ОСОБА_1, заперечувала проти вказаного клопотання з огляду на те, що рішення по суті спору вже ухвалено та набрало законної сили, під час розгляду справи у МКААС боржник не оскаржував юрисдикцію суду.

Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Визнання та приведення до виконання арбітражних рішень здійснюється в Україні відповідно до положень Конвенції ООН «Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень» від 10.06.1958 року, Нью-Йорк, яка набула чинності для України з 08.01.1961 року, Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 року. Згідно з положеннями статті III Нью-Йоркської Конвенції, кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї території, де запрошується визнання і приведення у виконання цих рішень, на умовах, викладених у Конвенції.

Відповідно до ч. 1 статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень статті 36 Закону.

Згідно матеріалів справи, боржник в своїх запереченнях не спростовує передбачений міжнародним законодавством і законодавством України порядок визнання і виконання в Україні арбітражного рішення, яке ухвалене і набрало чинності. Крім цього, боржник ніколи не оскаржував арбітражного застереження, яке міститься в п.7.1. Контракту № 14-1962-12 від 24.11.2014 року, відповідно до якого сторони визначили компетентний суд для розгляду і вирішення спорів, а саме Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, м. Київ.

Згідно з правовою позицією ОСОБА_4 у цивільних справах Верховного суду України, викладеної у справі №6-325цс17 від 22.03.2017 року, відповідно до статті V Конвенції і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж. Жодних із перелічених доказів боржник не надає.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України вже розглянув спір по суті та 30.08.2017 року ухвалив остаточне рішення, яке набрало законної сили 30.08.2017 року згідно довідки №2170/14-6 від 24.10.2017 року. Вказане арбітражне рішення від 30.08.2017 року боржником не оскаржувалось.

Відповідно до ст.37 Угоди між Україною та Турецькою Республікою «Про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах», розгляд клопотань про надання дозволу на виконання рішень входить до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання. Згідно з ст.38 зазначеної Угоди, процедура визнання та виконання судового рішення регулюється законодавством Договірної Сторони, від якої запитується визнання та виконання, а саме законодавством України.

Таким чином, відповідно до ст. 474-482 ЦПК України, компетентним судом є Заводський районний суд м. Дніпродзержинська.

Суд також не погоджується з посиланням представника боржника на порушення публічного порядку України з огляду на його необґрунтованість та відсутність конкретики, в чому саме полягає порушення публічного порядку. Крім того, чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає такого способу вирішення справи, як «припинення провадження».

Керуючись викладеним та ст. 251, 259, 260, 353 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні клопотання представника боржника про припинення провадження у справі – відмовити.

Згідно ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 14.02.2018 року.

Суддя Ізотов В. М.