Постанова № 72830534, 15.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/22057/15 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач : Кузьменко В. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2018 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2017, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 №0003402204 та від 03.09.2015 №0003412204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2017 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В судове засідання з'явилися представники сторін. Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник позивача просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляцію, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд», приватним підприємством «Ефаль», товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс», товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт», приватним підприємством «Будпостач» за період з 01.01.2012 по 31.03.2014.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Ганза-флекс» пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 46 582,00 грн. та підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 135 262,00 грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 20.08.2015 №340/26-57-22-04-10/30971648 та винесено податкові повідомлення-рішення:

-від 03.09.2015 №0003402204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 169 077,50 грн., у тому числі: 135 262,00 грн. - основний платіж, 33 815,50 - штрафні (фінансові) санкції;

-від 03.09.2015 №0003412204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58 227,50 грн., у тому числі: 46 582,00 грн. - основний платіж, 11 645,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

Згідно абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктами 138.4 та 138.5 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Так, пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Апелянт вказує, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза -флекс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд», приватним підприємством «Ефаль», товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс», товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт».

Як встановлено, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (компанія) та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс», приватним підприємством «Ефаль» (агент) укладено типові агентські договори від 02.04.2012 №05-АГ/04, від 03.12.2010 №04-АГ/12, відповідно до умов яких агент в порядку і на умовах, визначених договорами, і чинним в Україні законодавством, зобов'язується надати компанії агентські послуги, а компанія зобов'язується прийняти і сплатити надані агентом послуги.

Під агентськими послугами розуміється посередницька діяльність агента (самостійної юридичної особи) за укладеними компанією договорів на виготовлення, збірку, продаж, постачання товарів і просуванню на нові ринки товару компанії, здійснювана на свій ризик з дотриманням умов, що встановлюються цим договором (пункт 1.2 договорів).

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 02.04.2012 №05-АГ/04, від 03.12.2010 №04-АГ/12, додаткових угод, протоколів про наміри, рахунків-фактури, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, платіжних доручень.

Також, позивачем надано копії договорів з третіми особами та супровідних документів, які були укладені за результатами виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс» та приватним підприємством «Ефаль» умов агентських договорів.

Також з матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт» (покупець) укладено договір від 06.06.2012 №06-06/12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язується прийняти й оплатити канцтовари, в кількості і за цінами, зазначеними у видаткових документах на відвантаження товару.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 06.06.2012 №06-06/12, книги обліку довіреностей, видаткової накладної, податкової накладної, виписок з банківського рахунку, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс», подорожнього листа.

01.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд» (виконавець) укладено договір про надання послуг з передпродажної підготовки товару від 01.03.2012 №01/03/12, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги з перепродажної підготовки товару.

Перепродажна підготовка товару передбачає надання послуг, необхідних для доведення товару до стану, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях, а саме: перерахунок наданого товару, пакування та маркування товару, збірку, комплектацію та упаковку з'єднань з окремих комплектуючих, сортування товару та його розміщення на стелажах (пункт 1.3 договору).

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 01.03.2012 №01/03/12, актів прийому-передачі товару на перепродажну підготовку, виписки з особового рахунку, рахунків-фактури, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних.

Також з матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані» (виконавець) укладено договір від 12.09.2012 №12/09/12-1, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати повний комплекс робіт по ремонту м'якої покрівлі за адресою: місто Київ, вулиця Жмеринська, 26.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 12.09.2012 №12/09/12-1, акту здачі-виконання робіт, податкової накладної, виписок з банківського рахунку, акту виконаних робіт.

Позивачем також надано копії договорів оренди приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Жмеринська, 26, додатку до договору, додаткових угод до договору, актів приймання-передачі, протоколу договірних цін.

Тобто, виконання договорів позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Апелянт не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших, обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

За змістом норм ПК України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентом, тому висновки відповідача не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене у сукупності, апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2017 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2017 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 20.03.2018