Рішення № 72828242, 05.03.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

05 березня 2018 року справа № 823/2202/17

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Гаращенка В.В.,

за участю:

секретаря: Савости С.В.,

позивача: ОСОБА_1 - особисто;

представника відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якій просить скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішення, яким скасовано дозвіл на імміграцію.

В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги, вказавши, що просить скасувати рішення УДМС України в Черкаській області №08-06/102 від 23.11.2017, яким їй скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Також, просила скасувати рішення УДМС України в Черкаській області №08-06/103 від 23.11.2017, яким її неповнолітньому сину ОСОБА_3 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що в оскаржуваних рішеннях не зазначено, який саме інший випадок, і в якому саме законі зазначено цей інший випадок, який став підставою для скасування їй та неповнолітньому сину ОСОБА_3 дозволів на імміграцію.

Позивач звернула увагу, що з 2006 року на законних підставах перебуває на території України і за цей час сумлінно дотримувалась Закону України «Про імміграцію», має двох малолітніх дітей, які є громадянами України та проживають разом з нею.

Просила врахувати суд, що у разі видворення за межі України її неповнолітні діти залишаться без материнського піклування, а їх права будуть порушені.

Також просила врахувати, що з дітьми проживає в квартирі, яка належить їй на праві власності з 2005 року і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тому відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» має право на дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції, як мати громадян України.

Вирішуючи питання про можливість звернення позивачем за захистом прав свого неповнолітнього сина, суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними.

У відповідності до ч.1 ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

З огляду на вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України захист прав неповнолітньої особи може здійснювати її мати, тому суд вважає за можливе розглядати вимоги ОСОБА_1 щодо захисту прав її неповнолітнього сина ОСОБА_3

В письмовому відзиві на адміністративний позов та в судовому засіданні представник відповідача просила у його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що ОСОБА_4 на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» надано дозвіл на імміграцію в Україну, як матері ОСОБА_5, яка мала право на набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки її дід - ОСОБА_6, народився на території, яка стала територією України.

В свою чергу, сину позивача ОСОБА_3 надано дозвіл на імміграцію, як неповнолітній дитині іноземки, що отримала дозвіл на імміграцію в Україні.

За твердженням представника відповідача, як документ, що підтверджує факт народження свого діда на території України, ОСОБА_7 подала свідоцтво про народження свого батька ОСОБА_8, де вказано, що його батьком (тобто дідусем ОСОБА_7) є ОСОБА_6, за національністю українець. Вказане свідоцтво про народження підтверджує лише родинний зв'язок ОСОБА_7 і ОСОБА_6, але не засвідчує народження останнього на території, яка стала територією України.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає, що ОСОБА_7 дозвіл на імміграцію видано на підставі свідомо неправдивих відомостей та нечинних документів, що стало підставою його скасування.

Як наслідок, незаконність видачі дозволу ОСОБА_7 є підставою для скасування відповідного дозволу ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_3, тому просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 22.03.2008 громадянка Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка Волгоградської області, на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (мати іммігранта), звернулася до СГІРФО Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну їй та її неповнолітнім дітям громадянам Російської Федерації - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки її діти мають право на імміграцію в Україну відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», так як їх дід народився до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

23.06.2008 ВГІРФО УМВС України в Черкаській області ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_3 надано дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», а ОСОБА_7 - відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію».

24.01.2009 ВСПРФО м. Черкаси ОСОБА_4 видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, а її дочці ОСОБА_7 - посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2.

15.05.2012 ВСПРФО м. Черкаси, у зв'язку зі зміною прізвища ОСОБА_4 на ОСОБА_1, їй видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3.

12.05.2017 ОСОБА_1 звернулася до Соснівського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з досягненням 45-річного віку.

Рішенням УДМС України в Черкаській області від 18.05.2017, на підставі пп.6 п.17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженого Постановою КМУ від 28.03.2013 №251 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні посвідки на постійне проживання.

Рішенням УДМС України в Черкаській області №08-06/99 від 20.11.2017 ОСОБА_7 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 23.06.2008, з посиланням на п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Рішеннями УДМС України в Черкаській області №08-06/102 та №08-06/103 від 23.11.2017 ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_3 скасовано дозволи на імміграцію в Україну, видані 23.06.2008, з посиланням на п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Висновками УДМС України в Черкаській області від 17.01.2018 внесено зміни до вказаних рішень №08-06/99 від 20.11.2017, №08-06/102 від 23.11.2017, №08-06/103 від 23.11.2017 в частині посилання на підставу їх прийняття, із вказівкою на п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» замість п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що в розумінні ст. 1 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 затверджено Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого (далі - Порядок №251).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Підпунктом 4 п. 17 Порядку №251визначено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Відповідно до п. 22, 23 постанови Кабінету міністрів України від 26.12.2002, № 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

З наведених норм законодавства вбачається, що орган ДМС може ініціювати скасування дозволу на імміграцію за наявності однієї з умов:

- його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей;

- його надано на підставі підроблених документів;

- його надано на підставі документів, що втратили чинність.

Як встановлено судом, підставою видачі дозволу ОСОБА_7 є свідоцтво про народження її батька - ОСОБА_8 серії НОМЕР_4 від 04.08.2004, в якому міститься запис про його батька - ОСОБА_10 (діда - ОСОБА_7) за національністю українця.

Відповідач вважає, що вказівка на національність не засвідчує факт народження ОСОБА_6 на території України, а тому дозвіл на імміграцію виданий ОСОБА_7 безпідставно. В свою чергу, скасування дозволу ОСОБА_7 є підставою для скасування дозволу ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину ОСОБА_3

Суд вважає такі посилання відповідача необґрунтованими, оскільки ОСОБА_7 не повідомляла відповідачу свідомо неправдивих відомостей. Свідоцтво про народження на яке вказує відповідач - це документ, виданий уповноваженим державним органом республіки Узбекистан. ОСОБА_7 відомостей до цього свідоцтва не вносила, не є його видавником, як наслідок, будь-які твердження про свідоме повідомлення нею недостовірних відомостей не відповідають дійсності.

Також відсутні будь-які докази подання ОСОБА_7 підроблених документів чи таких, що втратили чинність. Окремими повноваженнями щодо визнання документів підробленими чи такими, що втратили чинність, відповідач не наділений.

В основу оскаржених рішень відповідачем покладено виключно власне тлумачення, що згадане свідоцтво про народження не може засвідчувати факт народження діда ОСОБА_7 на території України. Однак, дане твердження не може слугувати підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну в розумінні п.1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Під час видачі дозволів на імміграцію посадові особи ВГІРФО УМВС України в Черкаській області не мали зауважень до поданих позивачем та ОСОБА_7 документів. Натомість, посадовими особами УДМС у Черкаській області надано власну оцінку викладених у документах відомостей.

На переконання суду, на фізичну особу не може бути покладено тягар доведення правомірності свого перебування в Україні внаслідок різної оцінки уповноваженими державними органами інформації, яка міститься в офіційних письмових документах.

Отже, на момент прийняття оскаржених рішень, будь-яких законних підстав для скасування ОСОБА_7 дозволу на імміграцію в Україну і подальше скасування таких дозволів позивачу та її неповнолітньому сину ОСОБА_3 не передбачено.

В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи, що відповідач не довів правомірність прийнятих ним рішень, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 132, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №08-06/102 від 23.11.2017 - скасувати.

Рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №08-06/103 від 23.11.2017 - скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (м. Черкаси, вул. Шевченка, 117, код ЄДРПОУ 37852733) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народженні), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 12 березня 2018 року.

Суддя В.В. Гаращенко