Рішення № 72827534, 19.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6583/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.,

секретаря судового засідання Чернецької О.А.,

за участю сторін:

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

представника співвідповідача – не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

14.12.2017 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника РСЦ МВС в Одеські області ОСОБА_4 № 63о/с «По особовому складу», відповідно до якого ОСОБА_3, державний службовець 6 рангу, була звільнена з посади заступника директора регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу» (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів);

поновити державного службовця 6 рангу ОСОБА_3, на посаді заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області;

стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області (код ЄДРПОУ: 40112139, місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд.5) на користь ОСОБА_3 (Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце проживання: 65074, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд.70) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі, визначеній на момент ухвалення судового рішення по даній справі із розрахунку 1030,13 гривень за кожний пропущений робочий день;

допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області.

Ухвалою суду від 19.12.2017р. адміністративний позов залишено без руху, а також встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

27.12.2017 року представник позивача надав до суду заяву про усунення недоліків та заяву про поновлення строку на звернення до суду з позовом.

Ухвалою суду від 04 січня 2018 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду з позовом. Позовну заяву ОСОБА_3 до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У судовому засіданні 08.02.2018 року залучено до участі у справі співвідповідача - Міністерство внутрішніх справ України та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_5, який станом на 08.02.2018 рік займав посаду заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області.

Суд зазначає, що в подальшому, відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 23.02.2018 року № 31/15-72аз, судом встановлено, що станом на 23.02.2018 рік та на момент винесення рішення по справі, посада заступника начальника Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області стала вакантною.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що 29 червня 2017 року виконуючим обов'язки начальника РСЦ МВС в Одеські області ОСОБА_4 був винесений наказ № 63o/с «По особовому складу», відповідно до якого ОСОБА_3 -- державний службовець б рангу, була звільнена з посади заступника директора регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі п. 1 ст.87 ЗУ «Про державну службу». Підставою звільнення позивача, у відповідності з наказом №63o/с від 29.06.2017 року, є наказ МВС України від 24.04.2017 року № 342 “Про організаційно-штатні зміни у МВС" та попередження про наступне звільнення ОСОБА_3 від 28.04.2017 року.

Проте, на думку позивача, спірний наказ № 63o/с від 29.06.2017 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки посада, яку обіймав позивач, фактично, не була скорочена, а під час реорганізації була просто змінена назва цієї посади, отже у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із скороченням штату. Крім того, відповідачем не було запропоновано ОСОБА_3 іншу посаду, на яку вона могла бути переведена.

Таким чином, вимоги ст.87 Закону України "Про державну службу" та ст. 40 КЗпП України, під час реалізації вказаного вище наказу МВС відповідачем дотримані не були, що призвело до порушення законних прав та інтересів ОСОБА_3

У судовому засіданні 08.02.2018 року до матеріалів справи був залучений відзив на позов, який було надано РСЦ МВС в Одеські області (а.с. 135-140). Так, згідно відзиву, відповідач в цілому вказує на правомірність прийнятого рішення про звільнення позивача, зокрема зазначивши, що призначення на посаду є правом роботодавця, а не його обов'язком. Також, РСЦ МВС в Одеські області вказує на те, що суд не може його зобов’язати поновити позивача на посаді, оскільки в такому випадку суд підміняє собою орган виконавчої влади, що суперечить принципу поділу влади.

Від співвідповідача - Міністерства внутрішніх справ України та третьої особи відзиву на позов та пояснень по справі не надходило.

У судове засідання призначене на 07.03.2018 року прибули представники позивача та Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, представник Міністерства внутрішніх справ України та третьої особи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, належні та допустимі докази, які містяться в матеріалах справи, в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що згідно постанови Кабінету міністрів України № 889 від 28.10.2015 року утворені територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ. Перелік територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, що утворюються наведений у додатку до постанови Кабінету ОСОБА_6 України від 28 жовтня 2015 р. № 889, зокрема був утворений Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області. Наказом регіонального сервісного центру МВС в Одеській області № 1 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_3 призначено на посаду заступника директора Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області (а.с. 87).

Наказом МВС України від 24.04.2017 року № 342 затверджено організаційно-штатні зміни у МВС та затверджено Перелік змін у штатах МВС, яким скорочено дві посади - директор центру та заступник директора, та введено дві посади - начальник центру та заступник начальника центру (а.с. 153, 154).

28.04.2017 року заступник директора РСЦ МВС в Одеській області ОСОБА_3 була попереджена про наступне вивільнення з посади відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України та на виконання наказу МВС України від 24.04.2017 № 342 «Про організаційно-штатні зміни у МВС» (а.с. 93).

Наказом Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області № 63о/с від 29.06.2017 року ОСОБА_3, державного службовця 6 рангу, заступника директора РСЦ МВС в Одеській області звільнено за пунктом 1 статті 87 (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції — іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) Закону України «Про державну службу».

Вказані обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи.

Позивач не погоджуючись з вказаним вище наказом про звільнення та наголошуючи на тому, що йому, не було запропоновано вакантних посад, звернувся до суду для захисту його порушених прав, вважає наказ про звільнення протиправним та просить його скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України "Про державну службу", №889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон №889-VIII).

Згідно п.7 ч.1 ст.4 Закону №889-VIII, державна служба здійснюється, зокрема, з дотриманням принципу забезпечення рівного доступу до державної служби - заборони всіх форм та проявів дискримінації, відсутності необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 статті 21 КЗпП встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП зазначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Так, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок роботодавця чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При цьому, роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому усі наявні вакансії, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Одночасно з цим, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15.

Суд зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Згідно п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9, від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується (частина 3 статті 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Лише скорочення чисельності чи штату працівників під час проведення реорганізації установи, що поєднується з неможливістю переведення працівника за його згодою на іншу роботу, є підставою для звільнення працівника за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 17.10.2011 (справа № 2а-237а11), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №21-2225а15), відповідно до якої встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, досвіду трудової діяльності, обсягу виконуваної роботи.

При цьому, власник або уповноважений ним орган вживає заходів до переведення працівника за його згодою на посаду, що відповідає його кваліфікації, а за відсутності такої посади на іншу роботу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 01.10.2013 року (справа № 21-319а13), від 10.03.2015 року (справа № 21-52а15).

Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною 2 статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Суд вказує на те, що для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз повинен проводитись із врахуванням ряду факторів, зокрема, рівня освіти і присвоєної кваліфікації, підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, тимчасового виконання обов'язків більш кваліфікованого працівника, досвіду трудової діяльності, обсягу виконуваної роботи, суміщення професій тощо. Крім того, однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника, а тому при визначенні рівня продуктивності праці слід враховувати, в тому числі, й наявність у працівника дисциплінарних стягнень.

Згідно матеріалів справи, звільнення позивача з посади здійснено у зв'язку із скороченням у штатному розписі Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області посади Заступника директора центру.

При цьому, при скорочені вказаної посади одночасно установлено у штатному розписі посаду Заступника начальника центру.

Суд вказує на те, що під час розгляду адміністративної справи у судовому засіданні представник відповідача - Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області пояснив, що фактично відбулась зміна назви посади з Заступника директора центру на Заступника начальника центру, при цьому, функціональні та посадові обов'язки фактично не були змінені.

Окрім того, до суду не було надано доказів, що відповідачем - Регіональним сервісним центром МВС в Одеській області здійснювався порівняльний аналіз кваліфікації, професійної діяльності, освіти та інших ділових та особистих якостей заступника сервісного центру для визначення особи, яка має переважне право залишення на роботі.

Також, під час розгляду справи судом не було встановлено, а відповідачами надано доказів на підтвердження того, що позивач відмовився від переведення на іншу посаду або що Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області не мав можливості перевести позивача з його згоди на іншу посаду в сервісному центрі, або в системі МВС.

Отже, суд дійшов висновку, що Регіональним сервісним центром МВС в Одеській області під час звільнення позивача не було вжито усіх необхідних, передбачуваних Кодексом законів про працю заходів для забезпечення права позивача на працю та залишення його на роботі.

Європейський суд з прав людини у справі "Руотоло проти Італії" (Ruotolo v. Italy), від 27 лютого 1992 року зазначив, що особлива сумлінність є необхідною при розгляді трудових спорів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_6 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та письмових доказів по справі, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області діяв без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, тому позовні вимоги ОСОБА_3 є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому їх необхідно задовольнити.

Враховуючи положення статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Одночасно з цим, згідно ч.7 ст.235 КЗпП, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 16 травня 1995 року N 348).

Згідно довідки Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, заробітна плата ОСОБА_3 за квітень складає 21737, 71 грн. та за травень - 18437, 22 грн. (а.с. 27).

Період вимушеного прогулу позивача становить з 29.06.2017 року по 06.03.2018 року.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача - становить 180272, 75 грн.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відповідно до ст.139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника РСЦ МВС в Одеські області ОСОБА_4 № 63о/с «По особовому складу», відповідно до якого ОСОБА_3, державний службовець 6 рангу, була звільнена з посади заступника директора регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу» (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Поновити державного службовця 6 рангу ОСОБА_3, на посаді заступника директора Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області з 29.06.2017 року.

Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 180272, 75 грн. (сто вісімдесят тисяч двісті сімдесят дві грн. 75 коп.) за період з 29.06.2017 по 06.03.2018 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника директора Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області з 29.06.2017 року та в частині стягнення виплати заробітної плати - у межах стягнення за один місяць у розмірі 20087, 46 грн. (двадцять тисяч вісімдесят сім грн. 46 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_3 (вул. Академіка Філатова, 70, м. Одеса, 65074, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Відповідач - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області (вул. Академіка Корольова, 5, м. Одеса, 65101, код ЄДРПОУ 40112139).

Співвідповідач - Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.03.2018 року.

Суддя Корой С.М.

.