Ухвала суду № 72819908, 13.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/795/17 19.03.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Чебанової-Губарєвої Н.В. Міняйла М.П. Гулого В.П.

за участю секретаря Єфіменка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12017150050000052, за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Миколаївської області Білоуса О.В. на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2017 року відносно

ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 числа у с. Билибино Магаданської області Російської Федерації, зареєстрованого в АДРЕСА_1, без постійного місця мешкання, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчинені злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор - Зайков О.В.,

обвинувачений - ОСОБА_4,

захисники - Свідзинський Р.М.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання за ч. 3 ст. 187 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, за ч. 3 ст. 185 КК України - 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна.

Постановлено на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 06.01.2017 р. по 24.07.2017 р. із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 2 177,71 грн. витрат за проведення судових експертиз.

Вирішено питання щодо речових доказів у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор просить скасувати вирок відносно ОСОБА_4 в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 187 КК України покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 06.01.2017 р. по 20.06.2017 р. із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та з 21.06.2017 р. - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновків суду про доведеність вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4, вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

Зазначає, що мотивуючи призначення покарання, суд формально врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, чотири з яких є тяжкими злочинами, а один - особливо тяжким злочином, не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого, який хоча в силу ст. 89 КК України не судимий, проте починаючи з 1992 року чотири рази притягався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, незаконного обігу наркотичних засобів, за що реально відбував покарання в місцях позбавлення волі, а отже висновків своєї протиправної поведінки не зробив, знову став на шлях скоєння корисливих злочинів.

Вказує на те, що ОСОБА_4 стійких соціальних зв'язків не має, є особою без постійного місця мешкання та реєстрації, будучи працездатним не працює, а збагачується шляхом вчинення корисливих злочинів. Перебування ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога з 1999 року з діагнозом синдром залежності від опіоїдів, на думку апелянта, може свідчити про вчинення останнім злочинів на ґрунті наркоманії.

Не погоджується із врахуванням судом, як обставини, що пом'якшує покарання щире каяття, оскільки ОСОБА_4 у нетривалий проміжок часу систематично вчиняв крадіжки і розбій та зупинився лише внаслідок застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

За наведеного, апелянт вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання є явно несправедливим через м'якість, не сприятиме його виправленню, може створити у обвинуваченого та інших осіб, схильних до протиправної поведінки, хибне уявлення про безкарність за вчинення злочинів.

Також апелянт вказує про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ухвалюючи вирок суд не застосував до ОСОБА_4 положення ч. 5 ст. 72 КК України в чинній редакції закону, а саме в строк покарання не зарахував попереднього ув'язнення з 21.06.2017 р. по день набрання вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

З жовтня 2016 року по 28 грудня 2016 року, ОСОБА_4 переліз через огорожу домоволодіння АДРЕСА_3 де пошкодивши вікно кухні, проник до будинку, звідки таємно викрав 5 мішків з клей цементом, 3 мішки з цементом, металеву решітку з арматури та металеві листи на загальну суму 1 500 грн. З викраденим майном ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном за власним розсудом, чим завдав потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на зазначену суму.

У період з 13.12.2016 р. по 18.12.2016 р., ОСОБА_4 переліз через огорожу домоволодіння № АДРЕСА_2, пошкодив замикаючий механізм вхідних дверей, проник до господарського приміщення домоволодіння, звідки таємно повторно викрав 10 алюмінієвих бідонів та 5 алюмінієвих листів на загальну суму 1 300 грн. З викраденим майном ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном за власним розсудом, чим завдав потерпілому ОСОБА_7 майнову шкоду на зазначену суму.

В період часу з 01.01.2017 р. до 05.01.2017 р., ОСОБА_4 переліз через огорожу домоволодіння АДРЕСА_4 де пошкодивши замикаючий механізм вхідних дверей, проник до господарського приміщення домоволодіння, звідки таємно, повторно, викрав дві жіночі дублянки та набори столового посуду та інструментів на загальну суму 2 600 грн. З викраденим майном ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном за власним розсудом, чим завдав потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на зазначену суму.

В період часу з 01.01.2017 р. по 05.01.2017 р. ОСОБА_4 переліз через огорожу домоволодіння № АДРЕСА_5 де пошкодивши замикаючий механізм вхідних дверей, проник до складського приміщення, розташованого на території даного домоволодіння, звідки таємно, викрав масляний обігрівач «Сатурн», газову колонку та інше майно на загальну суму 9 000 грн. З викраденим майном ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном за власним розсудом, чим завдав потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду на зазначену суму

06.01.2017 р. приблизно о 17.10 год. ОСОБА_4 знаходився біля магазину «Везунчик», розташованого по пр. Богоявленському, 299 в м. Миколаєві, який належить ТОВ «АВІОН +». В цей час у ОСОБА_4 виник умисел на незаконне заволодіння грошовими коштами, шляхом проникнення до його приміщення та розбійного нападу на продавця. З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_4 достав ніж, який заздалегідь заготовив, та, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, зайшов до приміщення вказаного магазину, де перебувала продавець ОСОБА_10 Знаходячись в приміщенні магазину, ОСОБА_4, демонструючи потерпілій ніж, погрожуючи тим самим, застосуванням до неї фізичного насильства, яке є небезпечним для її життя та здоров'я, вимагав від ОСОБА_10 передачі коштів.

Подолавши, шляхом застосування насильства, опір потерпілої ОСОБА_10, яка реально сприймала такі погрози, як небезпеку для свого здоров'я та життя, ОСОБА_4, зайшов за торговий прилавок, де з касового апарату дістав грошові кошти в сумі 2 800 грн., що належать ТОВ «АВІОН +». З викраденими грошима ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зник, чим завдав ТОВ «АВІОН +» майнову шкоду на зазначену суму.

Дії ОСОБА_4 судом кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням в житло та в інше приміщення та за ч. 3 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із погрозою застосування насильства, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний із проникненням в інше приміщення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 187 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджені дослідженими судом доказами, які правильно оцінені та обґрунтовано покладені судом в основу вироку. Фактичні обставини вчинених ОСОБА_4 злочинів за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 187 КК України апелянтом в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому апеляційному перегляду не підлягають.

Щодо призначеного покарання, то відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи його ступінь тяжкості, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. А згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Відповідно до положень викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції врахував кількість епізодів кримінальних правопорушень, ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу обвинуваченого, який характеризується посередньо, не працює, постійного місця мешкання не має, з 1999 року перебуває на обліку в Миколаївському обласному наркологічному диспансері з синдромом залежності від опіоїдів, страждає психічними та поведінковими розладами, визнав обставинами, що пом'якшують покарання, визнання вини, щире каяття та вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, врахував те, що під час досудового розслідування потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 викрадене майно повернуто частково, а ТОВ «АВІОН+» - в повному обсязі.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_4 покарання в межах, наближених до мінімального розміру санкції ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 років позбавлення волі та в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 187 КК України у виді 7 років позбавлення волі, суд першої інстанції послався на сукупність обставин, які пом'якшують покарання, а також дані про особу обвинуваченого, при цьому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначив остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Таке рішення відповідає вимогам закону та узгоджується з позицією прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 саме такого покарання.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_4 покарання за скоєні ним злочини є вірними, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини вчинених крадіжок, кількість епізодів крадіжок що входять до сукупності, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують покарання, якими є щире каяття та вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, враховано часткове відшкодування шкоди. Рішення суду в частині призначеного ОСОБА_4 покарання мотивовано відповідно до вимог ст. 65 КК України і є правильним.

Суд обґрунтовано призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. Призначення саме такої міри покарання у вироку належно мотивовано, а тому не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що призначене обвинуваченому покарання є надто м'яким.

Доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_4 покарання не відповідає ступені тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, є безпідставними, оскільки прокурор просить врахувати ті обставини, які судом вже враховані.

Оцінюючи ці доводи апеляційний суд, звертає увагу, що вони суперечать позиції прокурора - державного обвинувача під час судового розгляду в частині розміру покарання. Саме така позиція прокурора була прийнята судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вірно прийняв до уваги те, що ОСОБА_4 щиро розкаявся, оскільки визнав вину повністю, давав суду послідовні показання, які узгоджуються з об'єктивними даними, що обумовило можливість застосування судом при розгляді справи, вимог ч. 3 ст. 349 КПК України при дослідженні доказів, а отже доводи прокурора про відсутність щирого каяття обвинуваченого не знайшли свого підтвердження.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд при призначенні покарання обвинуваченому не прийняв до уваги систематичність вчинених крадіжок, а також те, що ОСОБА_4 раніше судимий є безпідставними, з огляду на наступне.

Так обвинувачений ОСОБА_4 в суді першої інстанції показав, що крадіжки ним вчинялись у зв'язку з відсутністю постійного місця мешкання та роботи, у зв'язку з чим суд першої інстанції визнав, як обставина, що пом'якшує покарання - вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин. Така обставина, в апеляційній скарзі прокурором не оскаржуються, а отже вірно визначена судом першої інстанції, як обставина, що пом'якшує покарання. За наведеного апеляційний суд вважає, що при призначенні ОСОБА_4 покарання судом враховані конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, в тому числі і кількість епізодів злочинної діяльності.

Відповідно до вимог ст. 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, а отже доводи прокурора про необхідність врахування при призначені покарання, наявність певних судимостей у ОСОБА_4, які, в силу ст. 89 КК України, погашені є недоречними та апеляційним судом до уваги не приймаються.

Доводи прокурора про вчинення ОСОБА_4 злочинів на ґрунті наркоманії є безпідставними, оскільки є лише припущенням та матеріалами провадження не підтверджені.

Посилання прокурора про необхідність ухвалення вироку щодо зарахування обвинуваченому ОСОБА_4 строку попереднього ув'язнення відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України є безпідставними, оскільки виходить за процесуальні межі, повноважень апеляційного суду, визначених ст. 420 КПК України.

За наведеного, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, а тому вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2017 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_4, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

______ __ ____

Чебанова-Губарєва Н.В. Міняйло М.П. Гулий В.П.