Постанова № 72815934, 13.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2905/18

Номер справи місцевого суду: 495/9579/16-ц

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Кононенко Н.А.,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання погодження меж земельної ділянки недійсною та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Затоківська селищна рада, відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровський Одеської області,

встановила:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом та після його уточнень 06.12.2016 року остаточно просив суд визнати незаконним погодження меж між точками від А до Б та від В до Г земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована на території Затоківської селищної ради, СК «Пресс», яка належить ОСОБА_5; скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1, яка розташована на території Затоківської селищної ради, СК «Пресс», виданий 19.05.2003 року, вказуючи, що він разом із відповідачкою по справі ОСОБА_5 є спадкоємцями до майна їх батька - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Одразу після смерті батька спадкоємці звернулись до державного нотаріуса Сьомої Одеської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини у рівних частинах по 1/2 кожному.

Проте, ОСОБА_5 23.08.2002 року отримала свідоцтво про право спадщину, а він лише 12.10.2004 року.

Оскільки право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації, а також з метою справедливого поділу успадкованої земельної ділянки між ним та сестрою, 11.10.2016 року він заключив договір з ФОП ОСОБА_8 стосовно розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки НОМЕР_1 в СК «Пресс», смт. Затока Одеської області в натурі.

На його замовлення було складено схему фактичного землекористування земельної ділянки, відповідно до якої, як виявилося, відповідачка користується 1/2 часткою, винесеною в натурі без його погодження, як належного користувача другої половини.

Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки та опису межі - суміжна земельна ділянка між контрольними точками А та Б, а також між контрольними точками В та Г - зазначена як землі Затоківської селищної ради, хоча це не відповідає дійсності, оскільки 29.12.1999 року рішенням Затоківської селищної ради № 96 земельна ділянка НОМЕР_1, площею 0,052 га була передана у власність їх батькові ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

За життя 03.03.2000 року ОСОБА_7 оформив державний акт та до моменту смерті був суміжним землекористувачем із Затоківською селищною радою.

З моменту смерті, який є днем відкриття спадщини, таке право землекористувача перейшло до позивача та відповідачки.

Також, відповідачка реалізувавши своє право на виділення в натурі належної її 1/2 частки земельної ділянки, змінила юридичну адресу - НОМЕР_1-б, та всупереч діючих на той час правових норм встановила межі земельної ділянки, грубо порушивши законодавство, погодивши межу із неналежним землекористувачем.

Вважає момент, з якого він вважався законним суміжним землекористувачем спірної земельної ділянки, є відкриття спадщини, що в розумінні ст.1220 ЦК України, починається з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_7

Таким чином, за умовами розподілу та виділення в натурі земельної ділянки, як це зробила відповідачка, він не може належним чином користуватись вказаною земельною ділянкою, оскільки його право власності на 1/2 частину земельної ділянки залежить від попереднього незаконного вибору земельної ділянки його сестри, що є грубим порушенням пріоритету прав та ставить його у залежне від її положення володіння земельної ділянки, у зв'язку з чим він і вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність, та просив застосувати до даних правовідносин строк позовної давності, надавши письмові заперечення проти позову.

Представник третьої особи Затоківської селищної ради ОСОБА_9 з позовними вимогами позивача не погодилася, вказуючи, що в момент погодження меж з наступним одержанням державного акту відповідачем Затоківській селищній раді не було відомо, що інший спадкоємець - позивач по справі прийме спадщину та отримає свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тому і були погодженні межі земельної ділянки із Затоківською селищною радою.

Справа була розглянута у відсутність представника відділу Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Та обставина, що сторони у справі є спадкоємцями за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_7, який помер 21.01.2002 року, та що спадщина складається із земельної ділянки під НОМЕР_1, площею 0,052 га, розташованої на території Затоківської селищної ради в смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеської області, в СК «Пресс», визнана учасниками справи і не заперечується ними.

Також учасниками справи визнано, що відповідачці ОСОБА_5 23.08.2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом - на 1/2 частку спадкового майна, а позивачу ОСОБА_3 - 20.10.2004 року. (а.с.16).

У відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення, та згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, вказані обставини вважаються встановленими і доказуванню не підлягають.

Спірним в даному випадку є питання стосовно погодження меж земельної ділянки та щодо державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого на ім'я відповідачки ОСОБА_5, про недійсність якого ставить питання позивач ОСОБА_3

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка ОСОБА_5 у встановленому законом порядку зареєструвала своє право власності та одержала державний акт на право приватної власності на землю 19.05.2003 року на земельну ділянку площею 0,026 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Затоківської селищної ради, СК «Пресс», ділянка НОМЕР_1, для ведення садівництва (а.с.22).

Заперечуючи проти вищевказаного державного акту та ухваленого судового рішення, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки та опису межі - суміжна земельна ділянка між контрольними точками А та Б, а також між контрольними точками В та Г - зазначена як землі Затоківської селищної ради, що не відповідає дійсності. Вважає, що оскільки він є належним суміжним землекористувачем, то винесення зовнішніх меж земельної ділянки і встановлення їх в натурі необхідно було узгодити з ним.

Вказав, що з цих підстав було порушено кримінальне провадження № 12016160240003546, що підтверджується відповідним витягом (а.с.24).

При цьому ОСОБА_3 зазначив, що з 03.03.2000 року, а саме коли його батько ОСОБА_7 отримав державний акт та до моменту його смерті саме він був суміжним користувачем спірної земельної ділянки, а не орган місцевого самоврядування в особі Затоківської селищної ради.

З моменту смерті, який є днем відкриття спадщини таке право землекористувача перейшло до ОСОБА_3 у відповідності до ст.1220, ч.5 ст.1268 та ч.3 ст.1296 ЦК України.

Однак, суд обгрунтовано не погодився із вказаними доводами позивача.

Так, у відповідності до статей 1216, 1218, ч.2 ст. 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Час відкриття спадщини є днем смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Законодавство не обмежує право спадкоємців на оформлення свідоцтва певними строками. Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право звернутися із заявою про одержання свідоцтва у будь-який час після прийняття спадщини.

За змістом ч.2,4 ст.1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач дійсно мав право на прийняття спадщини, був спадкоємцем майна померлого ОСОБА_7 разом із відповідачкою в рівних частинах, та мав право на одержання свідоцтва про прийняття спадщини після подання ним заяви. Але з огляду на ч.4 ст.1269 ЦК України, він міг відмовитися від прийняття спадщини протягом усього строку, встановленого для прийняття спадщини.

Таким чином, в момент погодження меж земельної ділянки з наступним одержанням державного акту Затоківській селищній раді не було відомо, що інший спадкоємець - позивач по справі прийме спадщину та отримає свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки як вбачається з матеріалів справи, він отримав його пізніше - 20.10.2004 року, вже після погодження меж земельної ділянки із Затоківською селищною радою, а тому не був належним землекористувачем суміжної земельної ділянки.

Із наданого на запит суду Витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка, площею 0,0260 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 надана для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_2, на підставі державного акту від 19.05.2003 року НОМЕР_3, та належить ОСОБА_5 (а.с.85-87).

Згідно умовних позначень опису меж встановлено, що від А до Б - землі Затоківської селищної ради, від Б до В - землі гр. ОСОБА_10, від В до Г - землі Затоківської селищної ради, від Г до Д - землі СК «Пресс», від Д до А - землі гр. ОСОБА_11 (а.с.86).

Таким чином, враховуючи, що позивач ОСОБА_3 на час оформлення на ім'я ОСОБА_5 державного акту, не був належним землекористувачем суміжної земельної ділянки, фактично були встановлені суміжні землекористувачі належної ОСОБА_5 земельної ділянки на час оформлення належного їй права власності, з якими вона погоджувала межі з подальшим одержанням державного акту на право приватної власності на землю.

При цьому колегія суддів зазначає, що вищевказані обставини влаштовували позивача ОСОБА_3 протягом 12 років, тобто з 20.10.2004 року по 05.12.2016 року, коли він звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив із того, що згідно ч.3,5 ст.158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Згідно п.3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

У відповідності до ст.ст. 91,96,103,106 ЗК України власники та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення права на землю кожного з них. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

За змістом ч.1,3 ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку, що позивачем навіть після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, необхідно було здійснити ряд дій для оформлення належним чином свого права власності, оскільки існує певний порядок набуття права власності земельної ділянки. В іншому випадку позивач не мав права приступати до використання належної йому земельної ділянки.

Таким чином, в період узгодження меж між точками від А до Б та від В до Г земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована на території Затоківської селищної ради, СК «Пресс», суміжним землекористувачем була саме Затоківська селищна рада, а тому порушення порядку встановлення (узгодження) меж земельної ділянки з наступною реєстрацією права власності та одержанням державного акту на ім'я ОСОБА_5 судом не виявлено.

Що стосується питання щодо надання нової адреси земельній ділянці, що належить ОСОБА_5, то матеріали справи містять письмові пояснення її представника, з яких вбачається, що гр. ОСОБА_5 після отримання свідоцтва про право на спадщину звернулась до землевпорядної організації для виготовлення державного акту про право власності на земельну ділянку. Результатом роботи землевпорядної організації було отримання державного акту на право приватної власності на землю від 19.05.2003 року, де вже була вказана ділянка НОМЕР_1 у СК «Пресс». Отже, ОСОБА_5 не зверталась до будь-якого державного органу чи органу місцевого самоврядування стосовно надання окремої адреси земельній ділянці, що належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину та державного акту на право приватної власності на землю від 19.05.2003 року (а.с.93).

У зв'язку з викладеним, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в позові слід відмовити за його безпідставністю, а не у зв'язку з пропуском строку позовної давності, який підлягає застосуванню лише у разі обгрунтованості позовних вимог.

При цьому суд виходив із того, що позивач не довів обрунтованості своїх позовних вимог, не навів належних доказів, в їх обґрунтування, не довів в чому саме полягає порушення його прав, не аргументував порушення складання акту про передачу межових знаків, не довів порушення процедури отримання державного акту відповідачкою.

Незгода позивача із встановленням меж земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності відповідачці, не може бути підставою для визнання незаконним встановлення меж земельної ділянки і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки позивач не довів порушення свого права даними обставинами, які вже існують протягом 12 років і влаштовували його.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам, є законним і обгрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381- 384, 390 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 1 5.03.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Н.А. Кононенко