Постанова № 72814079, 13.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/1980/16 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.

Провадження № 22-ц/783/7633/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.

секретар: Симець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_2 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Вищого Адміністративного суду України та Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Вищого адміністративного суду України та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог до Вищого адміністративного суду України.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що ухвала підлягає скасуванню тому, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи. Висновки суду не відповідають обставинам справи. Має місце порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Так, районний суд зобов'язаний був керуватися ст.ст. 8, 22, 40, 55, 56, 124 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 11, 15, 108, ч.4 ст. 110 ЦПК України, що не було зроблено і в результаті порушені права позивача.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників),зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд, посилаючись на ч.1 ст. 15, п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України, ст.ст. 62, 126, 129 Конституції України, ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» та відмовляючи у відкритті провадження, виходив з того, що, - спір в частині вимог до суду не носить цивільно-правового характеру, що виключає можливість вирішення його у порядку ЦПК України, а відтак у відповідності до ст.122 ЦПК України в цій частині вимог слід відмовити у відкритті провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що такі висновки відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону.

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідачів Вищого адміністративного суду України та Держави України в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь кошти в сумі 1000000 грн. на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті протиправних дій Вищого адміністративного суду України при розгляді його касаційної скарги від 30.12.2011р.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся із даним позовом в суд про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних, на їх думку, дій Вищим Адміністративним судом України, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Відповідно до ст.3 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. 15 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» передбачено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Таким чином, районний суд прийшов до правильного висновку, що у відкритті провадження в частині вимог до Вищого Адміністративного суду України слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали).

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України, згідно якого, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади.

Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що заява в частині вимог до Вищого Адміністративного суду України не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства - правильно відмовив у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до Вищого Адміністративного суду України про відшкодування моральної шкоди. Зважаючи на це доводи скарги не слід вважати обґрунтованими.

Вказане відповідає, також, позиції Європейського суду з прав людини викладеній, зокрема, у тексті п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 року (заява №20347/03): «Суд зазначає, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 березня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра