Постанова № 72814078, 12.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/946/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Білоус Ю.Б.

Провадження № 22-ц/783/6851/17 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. і Шеремети Н.О.,

при секретарі Цапові П.М.,

за участю Гнатишака О.В. - представника ПАТ КБ „ПриватБанк";

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (в подальшому - «Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 у якому просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17.05.2013 року в розмірі 19 334 грн. 60 коп., а також судові витрати по справі

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідно до укладеного 17 травня 2013 року договору ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 7 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач стверджував, що Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 01.06.2016 року має заборгованість перед Банком на загальну суму 19 334 грн. 60 коп., з яких: 7 358 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 2108,16 гривень - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 7474,54 гривень - заборгованість за пенею; 1150 гривень - штраф, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 896,89 гривень штраф (процентна складова) (а.с. 3-6).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 126-127).

Дане рішення оскаржив Банк.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Банку, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає неправомірним посилання суду на те, що заборгованість у відповідача ОСОБА_4 утворилась не з його вини, а внаслідок шахрайського заволодіння невідомою особою грошових коштів з його карткового рахунку, оскільки такі висновки суду ґрунтуються лише на повідомленні правоохоронних органів про те, що 25.05.2015 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за фактом вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_4, однак на даний час кримінальне провадження знаходиться на стадії розслідування і підозра ніякій особі пред'явленою не була.

Покликається на те, що відповідно до пунктів 6.1.,6.2,6.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного Банку України від 30 квітня 2010 року № 223, Клієнт зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання втрати (викрадення) Карт, ПІНу (персонального ідентифікаційного номеру) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну смугу, або їхнього незаконного використання, а також на те, щовідповідно до ч. 14.16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач.

Користувач зобов'язаний використовувати спеціальний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та Умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Держатель картки зобов'язаний надійно зберігати спеціальний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не використовувалися користувачем.

Відповідно до Умов та правил, Клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви Клієнта про блокування картки / рахунку / на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг. Клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами.

З урахуванням вище наведеного, вважає, що суд мав би був з'ясувати та перевірити інформацію, що надав відповідач, заперечуючи проти позову (а.с. 133-137).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував тим, що слідчим відділенням Мостиського ВП Яворівського ВП ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015140230000294, розпочатому 25.05.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за фактом вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_4, в ході якого було встановлено, що 24.05.2015 року до ОСОБА_4 на мобільний телефон зателефонував невідомий та попросив повідомити йому особисті дані банківської картки «ПриватБанку» відповідача з метою перерахування на цю картку коштів за купівлю скутера, про продаж якого ОСОБА_4 помістив оголошення в мережі «Інтернет» на сайті «ОLX». Після надання ОСОБА_4 особистих даних банківських карток «Приватбанку» із карти № НОМЕР_2 було знято 7 500 грн., а з картки № НОМЕР_1 (дружини відповідача) - 1 000 грн.

З урахуванням вище наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем (Банком) не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_4 грошових коштів по кредитному договору, а відтак підстави для задоволення позовних вимог Банку до ОСОБА_4 відсутні.

Колегія суддів вважає, що вище наведені висновки зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеності, а відтак такі невідповідають обставинам справи та зроблені з порушення норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України - що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Та обставина, що 17.05.2013 року між Банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, стверджується матеріалами справи (а.с. 10) та визнається і не оспорюється самим відповідачем, а відтак доказуванню не підлягає (ч.1 ст. 82 ЦПК України).

По версії самого відповідача ОСОБА_4, 24.05.2015 року невідомою йому особою в протиправний спосіб з його банківської карти № НОМЕР_2 було знято 7 500 грн.

Відтак, як вбачається з вище наведеного, Банк виконав взяті на себе по вище згаданому кредитному договору від 17.05.2013 року зобов'язання і надав ОСОБА_5 кредит у розмірі 7 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а тому висновок суду про те, що позивачем (Банком) не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_4 грошових коштів по кредитному договору, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки з приводу заволодіння цими коштами в протиправний спосіб до правоохоронних органів звертався саме ОСОБА_4 (а не будь-хто інший).

За вище наведених обставин факт отримання відповідачем ОСОБА_4 грошових коштів по кредитному договору від 17.05.2013 року у розмірі 7 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок колегія суддів вважає встановленим.

По версії самого відповідача ОСОБА_4, саме він 24.05.2015 року повідомив невідомій йому особі по мобільному телефону особисті дані його банківської картки «ПриватБанку», після надання яких зі згаданої банківської картки і було знято 7 500 грн. кредитних коштів, про що ним було повідомлено правоохоронні органи, які розпочали 25.05.2015 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015140230000294 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

В той же час, сам по собі факт початку досудового розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_4 (як боржника у кредитних правовідносинах з Банком), не може бути правовою підставою для припинення (призупинення) договірних відносин між Банком (як позикодавцем) та ОСОБА_4 (як позичальником і боржником).

Крім цього, як ствердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Банку (апелянта), по даний час ОСОБА_4 з заявою з приводу викрадення у нього кредитних грошей з карткового рахунку до Банку не звертався, так само, як Банк не отримував офіційних запитів з цього приводу від правоохоронних органів: ці твердження представника Банку відповідачем належними та допустимими доказами спростованими не були.

В обгрунтування позовних вимог Банком до поданого ним позову долучено розрахунок заборгованості за договором від 17.05.2013 року (а.с. 7-9), який відповідачем не оспорюється, оскільки будь-яких заперечень на цей розрахунок заборгованості ним до суду подано не було, з урахуванням чого колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог Банку до ОСОБА_4 у розмірі заявлених Банком позовних вимог.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача також підлягають судові витрати у розмірі сплаченого Банком судового збору у розмірі 2 893 грн. 80 коп.: за подачу позовної заяви (1 378 грн. - а.с. 52) та за подачу апеляційної скарги на оскаржуване рішення (1 515 грн. 80 коп. - а.с. 138).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17 травня 2013 року у розмірі 19 334 грн. 60 коп., з яких: 7 358 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 2 108 грн. 16 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 7 474 грн. 54 коп. - заборгованість по сплаті пені; 1 150 гривень - штраф, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 896 грн. 89 коп. штраф (процентна складова).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 2 893 грн. 80 коп. судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 19 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: