Постанова № 72813207, 13.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №334/6906/17 Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю.

Провадження № 22-ц/778/906/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про стягнення страхової виплати,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, ПрАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» про стягнення страхової виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 лютого 1991 року між ним та Головним управлінням державного страхування СРСР (Держстрах) було укладено договір по змішаному страхуванню та видане страхове свідоцтво по змішаному страхуванню життя Серії 00023 № 647287.

Згідно з умовами вказаного договору він був зобов'язаний сплатити страховику по 18 карбованців 70 копійок щомісячно протягом дії договору страхування, який було визначено терміном п'ять років. Він виконав взяті на себе зобов'язання згідно умов договору та сплатив всю суму страхового платежу достроково.

На даний час правонаступником Держстрах є ПрАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ», до якого він звернувся після закінчення строку страхування з вимогою виплати страхового відшкодування, проте отримав відмову.

Відповідно до страхового свідоцтва після закінчення строку страхування, тобто після 31 березня 1996 року, він мав право одержати страхову суму в розмірі 1000,00 карбованців.

Також вважає, що на його користь підлягають стягнення інфляційні втрати в розмірі 3944 грн. та 3% річних в розмірі 344,38 грн.

На підставі зазначеного просив стягнути з відповідачів на його користь страхову виплату в розмірі 1000 грн. суму збільшення страхової виплати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 3944 грн. 3% річних за користування коштами в розмірі 344,38 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив недоведеності позовних вимог.

Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 лютого 1991 року між ОСОБА_3 та Головним управлінням державного страхування СРСР було укладено договір по змішаному страхуванню. Позивачу було видане страхове свідоцтво по змішаному страхуванню життя Серії 00023 № 647287, в якому зазначено, що страхувальник ОСОБА_3 має право одержати страхову суму в розмірі 1000,00 карбованців після закінчення строку страхування, тобто після 31.03.1996 року, якщо за весь строк страхування ним будуть сплачені страхові внески відповідно до його віку, строку страхування і страхової суми. Страхувальник зобов'язаний протягом всього строку страхування, починаючи з квітня 1991 року щомісячно сплачувати страхові внески по 18 карбованців 70 копійок.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», на підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках зазначених установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України може залучати для проведення компенсаційних виплат позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами.

Погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України.

Нормою статті 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визначено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Можливість прямого повернення державного боргу залежить від стану розвитку економіки України, обсягу внутрішнього валового продукту, спроможності Державного бюджету України, інших фінансових та економічних показників, а тому за відсутності коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, Кабінет Міністрів України не може визначати порядок проведення компенсації, перелік груп, що мають право на отримання таких виплат, а також їх обсяг.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року № 13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Отже, повернення заощаджень громадян врегульовано Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» і не може бути здійснено в іншому порядку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про повернення коштів в інший спосіб, шляхом стягнення їх в рахунок відшкодування шкоди задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що у справі ухвалено законне і обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: