Постанова № 72813192, 12.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №311/358/16 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарьова С.П.

Провадження № 22-ц/778/62/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«12» березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В. (суддя-доповідач),

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 серпня 2012 року обіймав посаду директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на умовах контракту, укладеного з Дніпрорудненською міською радою, який неодноразово продовжувався за погодженням сторін.

06 серпня 2015 у зв'язку з оголошенням часткової мобілізації його призвано на військову службу із подальшим зарахуванням до списків особового складу Василівсько-Михайлівського ОРВК. Того ж дня розпорядженням № 19 виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області його увільнено від роботи на військову службу із збереженням займаної посади і середнього заробітку за рахунок коштів державного бюджету, а 15 жовтня 2015 року розпорядженням № 34 звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку контракту.

Вважає, що строк дії контракту повинен був бути продовжений на період проходження ним військової служби, оскільки за положеннями ч. З ст. 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада) середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Посилаючись на вказані обставини, просив поновити строк, встановлений для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору; визнати незаконним його звільнення з посади директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» та поновити його з 16 жовтня 2015 року на вищевказаній посаді на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; зобов'язати Дніпрорудненську міську раду Василівського району Запорізької області внести до його трудової книжки відомості про скасування запису про звільнення його з посади директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» за п. 2 ст. 36 КЗпП України та внести запис про його поновлення на посаді директора КП «Дніпрорудненський міський ринок»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 859,31 грн. за період з 16 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на його користь заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2016 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_3 строк, встановлений для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» та поновлено його з 16 жовтня 2015 року на вищевказаній посаді на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Зобов'язано Дніпрорудненську міську раду Василівського району Запорізької області внести до трудової книжки ОСОБА_3 відомості про скасування запису про звільнення його з посади директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» за п. 2 ст. 36 КЗпП України та запис про його поновлення на посаді директора КП «Дніпрорудненський міський ринок».

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення як такі, що заявлені до неналежного відповідача.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 15 березня 2017 року касаційну скаргу Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

На підставі п.п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Статтею 367 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що міська рада обґрунтовано звільнила відповідача із займаної посади під час проходження ним військової служби, оскільки строк дії контракту скінчився.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна з огляду на таке.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом ч.2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ч.5 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України від 17.03.2014 року оголошено та проведено часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Частиною 2 статті 21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадянин України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 16 серпня 2012 року розпорядженням міського голови Дніпроруднеської міської ради №20 призначений на посаду директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» за контрактом, який тричі продовжувався: 16.10.2012 року, 16.10.2013 року і 16.10.2014 року (а.с.14-17).

За контрактом від 16 жовтня 2014 року строк його дії визначено до 15 жовтня 2015 року. Пунктами 5.2, 5.6 контракту передбачено, що він припиняється у випадку перебігу строку його дії. До закінчення строку дії він може бути за згодою сторін продовжений або переукладений на новий строк (а.с.7-13).

Як вбачається з матеріалів справи, 06 серпня 2015 у зв'язку з оголошенням часткової мобілізації ОСОБА_3 призвано на військову службу із подальшим зарахуванням до списків особового складу Василівсько-Михайлівського ОРВК (а.с.33).

Того ж дня розпорядженням №19 виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області ОСОБА_3 увільнено від роботи на військову службу із збереженням займаної посади і середнього заробітку за рахунок коштів Державного бюджету (а.с.5), а 15 жовтня 2015 року - розпорядженням № 34 звільнено з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку контракту (а.с.6).

За змістом ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

За приписами п. 10 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень міського голови віднесено призначення на посади та звільнення з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Згідно зі ст. 39-1 КЗпП, Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (зі змінами), трудові відносини з керівником комунального підприємства не можуть бути встановлені на невизначений строк, виходячи з характеру роботи та порядку, визначеного законодавством, про прийняття на посаду.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 року № 1275 -VII внесені зміни до ряду діючих законодавчих актів України, в тому числі КЗпП України, КУпАП, ПК України, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тощо.

Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» поширено дію частин 2 і 3 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

У листі Державної служби України з питань праці від 26.11.2015 року №4979/0/4.1-06/6/ДП-15 «Щодо можливості розірвання трудових відносин з працівниками, призваними на військову службу» роз'яснено наступне.

Статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.

Припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби. Для цього роботодавець має в день закінчення строку трудового договору видати відповідний наказ та вжити заходів щодо ознайомлення працівника з цим наказом, наприклад, шляхом направлення його копії поштою на відому адресу.

Як вбачається з наданого ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції контракту, 30 квітня 2016 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1314 оперативного командування «Схід» генерал-майора Наєва С.І. та позивачем укладений контракт про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, за умовами п.2 якого Міністерство оборони України зобов'язується відповідно до законодавства забезпечити ОСОБА_3 виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій, а також додержання його особистих прав і свобод та прав членів його сім»ї, включаючи надання інших пільг, гарантій та компенсацій, встановлених законами та нормативно-правовими актами України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що за ОСОБА_3, як за особою, яка була призвана під час мобілізації на військову службу, у відповідності до ст.119 КЗпП, ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягає збереженню його робоче місце до моменту укладання контракту з Міністерством оборони України 30 квітня 2016 року.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року з наступними змінами встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Як встановлено судом і підтверджується зібраними у справі доказами, з наказом про звільнення з роботи ОСОБА_3 був ознайомлений 15 жовтня 2015 року, з відповідним позовом до суду звернувся 4 лютого 2016 року (а.с.1,4).

У листопаді 2015 року з аналогічним позовом про поновлення на роботі в інтересах ОСОБА_3 до суду звертався військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України, проте ухвалою суду від 28 січня 2016 року позов залишено без розгляду за ст.169 ч.3 ЦПК України - у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання (а.с.52).

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду у цій справі, ОСОБА_3 зазначав про те, що з 15 жовтня по 30 грудня 2015 року він знаходився у відрядженні в м. Одесі у військовій академії на курсовій підготовці офіцерів, на підтвердження чого надав відповідні письмові докази, а також на ту обставину, що у зв'язку з проходженням військової служби він не має реальної можливості вільно розпоряджатися своїм часом.

Колегія суддів, враховуючи фактичні обставини справи, визнала поважними причини пропуску звернення ОСОБА_3 до суду і відповідно до ст.234 КЗпП України вважає за можливе поновити їх.

Разом з тим, вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявлені до неналежного відповідача, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» оплата праці та матеріальне забезпечення керівника підприємства визначаються у контракті, провадяться за рахунок коштів підприємства і встановлюються у прямій залежності від результатів виробничо-господарської діяльності підприємства. Пунктом 5 зазначеної постанови рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений цією постановою.

Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, передбачено, що контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті. У статутах (положеннях) підприємств, які затверджуються органами управління майном, передбачаються умови оплати праці та матеріального забезпечення керівника підприємства за рахунок коштів підприємства, що спрямовуються на оплату праці.

Відповідно до п. 3.1 контракту від 16 жовтня 2014 року за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, керівнику нараховується і виплачується щомісяця заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством внаслідок його господарської діяльності, а згідно п. 2.1 саме керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Комунальне підприємство «Дніпрорудненський міський ринок» діє на підставі cтатуту, затвердженого рішенням виконкому Дніпрорудненської міської ради, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки у банківських установах, круглу печатку, штамп та бланки зі своїм повним найменуванням.

Статутом підприємства передбачено, що воно не відповідає за зобов'язаннями органу управління майном, а орган управління майном не відповідає за зобов'язання підприємства. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах майна, на яке відповідно до чинного законодавства може бути звернено стягнення.

Оскільки КП «Дніпрорудненський міський ринок» є самостійною юридичною особою, його керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством внаслідок його господарської діяльності, у позові про стягнення середнього заробітку, заявленого до Дніпрорудненської міської ради як до неналежного відповідача слід відмовити, оскільки на ній не лежить обов'язок по нарахуванню і виплаті ОСОБА_3 коштів, вимоги про стягнення яких ним заявлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст. 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

Вказане судове рішення не є перешкодою для ОСОБА_3 звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до належного відповідача.

Відповідно до п.1. ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_3 при зверненні до суду від сплати судового збору звільнений.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 535 грн. 92 коп.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року по цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_3 до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 строк, встановлений для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» та поновити його з 16 жовтня 2015 року на вищевказаній посаді та продовжити строк дії контракту до 30 квітня 2016 року.

Зобов'язати Дніпрорудненську міську раду Василівського району Запорізької області внести до трудової книжки ОСОБА_3 відомості про скасування запису про звільнення його з посади директора КП «Дніпрорудненський міський ринок» за п. 2 ст. 36 КЗпП України та внести запис про його поновлення на посаді директора КП «Дніпрорудненський міський ринок».

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення як заявлені до неналежного відповідача.

Стягнути з Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області судовий збір у розмірі 535 гривень 92 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: