Рішення № 72795619, 13.03.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. справа № 809/275/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Тимощука О.Л.,

за участю: секретаря судового засідання Ткачук О.П.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3,

до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

про скасування суми податкового боргу, визначеного в податковій вимозі від 21.06.2017 №1211-17/908, з підстав порушення порядку оформлення та направлення такої вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_2" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 (надалі, також - позивач) звернулося 09.02.2018 в суд з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач) про скасування суми податкового боргу, визначеного в податковій вимозі від 21.06.2017 №1211-17/908, з підстав порушення порядку оформлення та направлення такої вимоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно винесено податкову вимогу, так, як в ній відсутня інформація щодо періодів за які обліковується заборгованість, вказану вимогу не направлено протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, а також відповідачем з порушенням законодавства, податкову вимогу №1211-17/908 від 21.06.2017 направлено тільки 14.08.2017. Враховуючи наведені порушення, позивач просить суд скасувати суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі №1211-17/908 від 21.06.2017 (а.с.9).

Провадження в даній адміністративній справі відкрито ухвалою суду від 13.02.2018 та призначено судове засідання на 28.02.2018 о 14:00 год (а.с.1-2).

Позивачем, 27.02.2018 подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.36), проте ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.02.2018 повернуто заяву Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3А від 27.02.2018 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції - без розгляду, з підстав, викладених в ухвалі (а.с.39-40).

В судове засідання, призначене на 28.02.2018 о 14:00 год., представник позивача не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений 19.02.2018 належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (а.с.35). Клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за відсутності представника позивача на адресу суду не поступало.

Таким чином, розгляд справи, призначений на 28.02.2018 о 14:00 год., судом відкладений на 13.03.2018 о 14:00 год.

В судове засідання, призначене на 13.03.2018 о 14:00 год., представник позивача повторно не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений 05.03.2018 належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (а.с.52), причини неявки суду не відомі. Таким чином, судом встановлено другу неявку позивача в судове засідання без поважних причин.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на розгляді справи по суті без участі представника позивача, проти заявлених вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, що знаходиться у матеріалах справи (а.с.28-30).

Відповідно до частини 5 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.

Керуючись наведеним положенням, суд ухвалив продовжити розгляд справи без участі представника позивача, на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши вступне слово та пояснення представника відповідача, дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, інші письмові докази та матеріали справи в їх сукупності, судом встановлено таке.

Позивачем, 13.12.2016 подано до Коломийської ОДПІ ГУ ДФС (Косівське відділення) податкову декларацію з плати за землю, в якій визначено суму зобов’язання, що підлягає сплаті за 2016 рік – 2037,22 грн, зокрема за листопад 2016 року – 1018,59 грн та грудень 2016 – 1018,63 грн (а.с.66-68). За 2017 рік позивачем подано податкову декларацію з плати за землю, якою визначено загальну суму зобов’язання в розмірі 12956,51 грн., місячний платіж 1079,71 грн (а.с.63-65). За 2018 рік позивачем подано податкову декларацію з плати за землю, якою визначено загальну суму зобов’язання в розмірі 12956,51 грн., місячний платіж 1079,71 грн (а.с.60-62).

Відповідачем 21.06.2017 винесено податкову вимогу №1211-17/908, якою визначено, що станом на 20.06.2017 сума податкового боргу вказаного платника податків за узгодженими грошовими зобов’язаннями становить 1018,59 грн. Дана вимога отримана позивачем 21.08.2017, що підтверджується штампом позивача із зазначенням дати (а.с.9).

Не погоджуючись із сумою податкового боргу, визначеною в податковій вимозі, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Згідно з підпунктом 14.1.72. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.2 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов’язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Також, платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із пунктом 46.1. статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 54.1. статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 56.11. статті 56 Податкового кодексу України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Аналізуючи вищенаведені приписи податкового законодавства, суд зазначає, що сума податкового боргу із земельного податку, яка самостійно визначена позивачем шляхом подання відповідних податкових декларацій, частина якої зазначена у податковій вимозі від 21.06.2017 за №1211-17/908 не підлягає скасуванню. Обов’язок сплати відповідних податкових зобов’язань виник у позивача з моменту набуття права власності на земельну ділянку, а не в момент отримання останнім оскаржуваної податкової вимоги.

Також, виходячи із вищенаведеного, хибними є посилання позивача на статтю 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме те, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.

Згідно із пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Слід наголосити на тому, що приписи пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України виділяють інші, передбачені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедури саме погашення податкового боргу, а не його формування чи виникнення, тому посилання позивача на вказану норму як підставу скасування податкового боргу є помилковими.

Суд зазначає, що податковий борг, внаслідок несплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань, у позивача виник станом на 31.12.2016 року, після спливу 30-ти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, а відтак вказані суми не могли бути включені у кредиторські вимоги контролюючого органу, а нормативного регулювання, яке б визначало процедуру списання чи прощення нового податкового боргу банку, щодо якого відбувається процедура ліквідації, податковим законодавством не передбачено.

У зв’язку із несплатою позивачем узгодженого грошового зобов’язання, відповідачем, направлена податкова вимога за формою “Ю” від 21.06.2017 року за №1211-17/908, яка отримана позивачем 21.08.2017.

Відповідно до пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно із пунктом 3.1 розділу 3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №576, чинного на момент винесення спірної податкової вимоги, податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Враховуючи приписи вищевказаної статті Податкового кодексу України, судом встановлено, що на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів сформовано податкову вимогу форми “Ю” від 21.06.2017 року за №1211-17/908 у зв’язку із несплатою позивачам податкового зобов’язання із земельного податку за листопад 2016 року. Проте, оскільки початкова (первинна) сума податкового боргу, визначена в цій вимозі, не перевищувала шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у відповідача не було правових підстав для її надсилання позивачу.

В подальшому, у зв’язку із непогашенням заборгованості позивачем та зростанням податкового боргу, відповідачем направлено податкову вимогу форми “Ю” від 21.06.2017 року за №1211-17/908.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Що стосується несвоєчасного надіслання податкової вимоги, то суд переконаний, що направлення податкової вимоги не на наступний день її винесення не є самостійною та достатньою підставою для її скасування чи скасування суми податкового боргу, визначеної в цій вимозі.

Помилковими також є посилання позивача щодо відсутності інформації про періоди обліку заборгованості, оскільки згідно з пунктом 3.3 розділу 3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №576, чинного на момент винесення спірної податкової вимоги, податкова вимога, окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Враховуючи наведені приписи Порядку, інформація щодо періодів обліку заборгованості в податковій вимозі не зазначається, а тому посилання позивача на дану обставину як підставу скасування суми, визначеної в податковій вимозі, є необґрунтованою.

Суд також наголошує на тому, що в розумінні норм податкового законодавства, податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов’язку. Податкова вимога носить виключно інформаційний характер, як така, що повідомляє платника про виникнення податкового боргу та не спричиняє настання жодних негативних наслідків.

Таким чином, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який безпосередньо не впливає на обсяг прав та обов’язків позивача (не виступає підставою для їх виникнення, зміни чи припинення) та не відповідає визначеним законом правовим способам захисту порушеного права, оскільки вказана податкова вимога жодним чином не порушує права та інтереси позивача.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, відповідачем правомірно визначено суму податкового боргу в розмірі 1018,59 грн у податковій вимозі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за формою “Ю” від 21.06.2017 року за №1211-17/908, в межах компетенції та відповідно до норм чинного законодавства, а тому заявлені позивачем вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 255, 295, 297, 299, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_2", адреса: 04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27 Т, ідентифікаційний код – 19017842, в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - ОСОБА_3,

відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, ідентифікаційний код – 39394463.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4

Рішення складене в повному обсязі 19 березня 2018 р.