Постанова № 72795425, 13.03.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. Справа № 917/1496/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М. , суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - адвокат Бачіашвілі М.О., посвідчення 31126 від 23.12.2011 року, ордер серії КВ №180799 від 07.03.2018 року, договір від 07.03.2017 року;

відповідача - Омельченко О.М., довіреність від 03.10.2017 року №1-17/1472;

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни (вх.№176П/1-18 від 15.01.2018р.)

на рішення господарського суду Полтавської області від 21.11.2017р., ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Ореховська О.О.), повний текст якого складено 28.11.2017 року

у справі №917/1496/17

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни

до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго", м. Лубни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, м. Полтава,

про стягнення 225 241,19 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.11.2017р. (суддя Ореховська О.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" заборгованість в розмірі 163181,49 грн., з яких 62059,70грн. - пені, 16877,32грн. - 3 % річних , 84244,47грн. - інфляційні втрати та витрати на сплату судового збору в розмірі 3378,62грн., в іншій частині - у позові відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду, суд встановив факт несвоєчасної сплати відповідачем основного боргу, присудженого до стягнення за рішенням господарського суду Полтавської області у справах №917/92/17, №917/214/17 та №917/386/17 та дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 62 059,70 грн. пені, 16 877,32 грн. 3% річних та 84 244,47 грн. інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відмовляючи в стягненні суми пені, суд врахував той факт, що відповідач є комунальним підприємством, основним напрямком господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, та виходячи з загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, зменшив розмір пені на 50 %.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, просить рішення господарського суду Полтавської області від 21.11.2017р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про наступне.

Відповідачем не обґрунтовано, а господарським судом першої інстанції не встановлено в чому полягає винятковість саме цього випадку для зменшення розміру пені та чи підтверджена така винятковість належними та допустимими доказами.

В матеріалах справи відсутні докази наявності того, за який період та у якому розмірі наявна заборгованість населення; вжиття відповідачем заходів щодо стягнення заборгованості з населення за спірний період.

Відповідач отримав достатню кількість грошових коштів для вчасного і повного розрахунку з позивачем, проте умисно уникає виконання зобов'язань, що свідчить про наявність вини відповідача у виникненні боргу, а згідно п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 року №18, наявність вини відповідача у виникненні боргу виключає можливість зменшення пені судом на підставі статті 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року).

Соціальна значимість відповідача як комунального теплопостачання підприємства сама по собі не може бути підставою для зменшення пені, а твердження про те, що її стягнення у повному обсязі завадить відповідачу своєчасно ліквідовувати аварійні ситуації, проводити поточні ремонти теплових мереж, технічне обслуговування обладнання теплових пунктів, якісно надавати комунальні послуги, не підтверджуються доказами.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2017 року суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Гетьмана Р.А. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017р. апеляційну скаргу позивача повернуто на підставі п. 2 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2017 року суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Сіверіна В.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017р. апеляційну скаргу позивача повернуто на підставі п. 2 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 року суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Гетьмана Р.А. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2018р. поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Полтавської області від 21.11.2017 року у справі №917/1496/17, відкрито апеляційне провадження, учасникам справи встановлено строк до 05.02.2018 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу.

01.02.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1156), який долучений до матеріалів справи.

Відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію вказує на те, що останній є підприємством комунальної форми власності, провадить господарську діяльність щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії для надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, державним та місцевим бюджетним установам і організаціям.

Збитки теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг і субсидій на оплату послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, на які мають громадяни відповідно до чинних нормативних актів України, відшкодовуються державою згідно Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету через поточні рахунки відкриті в управлінні державного казначейства.

Відповідач не може впливати на компенсації з Державного бюджету України, на пільги і субсидії, які надаються споживачам підприємства на оплату послуг з централізованого опалення відповідно до чинних нормативних актів України.

Станом на 01.11.2017 року загальна сума невідшкодованих збитків відповідача за надані пільги та нараховані субсидії за послуги з теплопостачання складає 4 271 265,20 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2018 року, у зв'язку з відпусткою судді - доповідача Гетьмана Р.А., для розгляду даної справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.02.2018 року, призначено справу до розгляду на 13.03.2018 року.

13.03.2018 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає про те, що подана відповідачем заява про зменшення розміру пені не обґрунтована належними доказами та має на меті уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов'язань (вх.№2190), які долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.03.2018 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.11.2017р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.03.2018 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102224232470, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

14.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (позивачем) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (відповідачем) було укладено публічний договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е.

У відповідності до п. 2.1. договору оператор ГРМ (позивач) зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач (відповідач) зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку визначені договором.

Позивач свої договірні зобов'язання виконав, надавши відповідачу протягом грудня 2016 р. - лютого 2017р. послуги з розподілу природного газу, а відповідач прийняв послуги в повному обсязі, що підтверджується актами надання послуг розподілу природного газу, які були підписані сторонами без застережень та зауважень.

Згідно п. 6.4 договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку.

В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг за поставку газу вчасно та у повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивачем до суду з вимогами про стягнення з відповідача існуючої заборгованості.

Так, рішенням господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. у справі № 917/92/17 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" задоволено повністю; стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" 1 609 084,13грн. основного боргу, 126 193,50грн. пені, 13 520,71грн. 3% річних, 26 231,98грн. судового збору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.03.2017р у справі № 917/214/17 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" задоволено повністю; стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" заборгованості в сумі 2 403 740,78грн., з яких основний борг - 2 371 913,30грн., пеня - 28 747,40грн., 3% річних в розмірі 3 080,08грн. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 42 086,46грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2017р. (у справі № 917/386/17 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" задоволено повністю; стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" 1 776 793,59грн. основного боргу, 41 951,59грн. пені, 4 494,81грн. 3% річних та 27 348,59грн. судового збору.

Таким чином, вказаними рішеннями господарського суду Полтавської області, які набрали законної сили, встановлено наявність між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Лубнитеплоенерго" зобов'язань, що виникли з публічного договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.01.2016 р. та факт порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині проведення оплати за період з грудня 2016р. по лютий 2017р.

Отже, факти, встановлені рішеннями господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. у справі № 917/92/17, від 30.03.2017р. у справі № 917/214/17 та від 11.04.2017р. у справі № 917/386/17, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, є преюдиційними і не потребують доказування.

В подальшому, рішенням господарського суду Полтавської області від 17.08.2017р. у справі № 917/1068/17 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" про стягнення заборгованості, визнано правомірним донарахування позивачем за несвоєчасну оплату відповідачем за отриманий природний газ пені , інфляційних та 3% річних.

Так, вказаним рішенням позов було задоволено повністю, стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" заборгованості в розмірі 616 631,79грн. з яких 274 177,01грн. - інфляційні, 306 963,17грн. - пеня, 35 491,61грн. - 3% річних та витрати на сплату судового збору в розмірі 9 249,50грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2017р. змінено рішення господарського суду Полтавської області від 17.08.2017р. у справі №917/1068/17 в частині стягнення пені, стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" пені в сумі 153481,58 грн.

Позивач, в обґрунтування доводів позовної заяви посилається на те, що відповідачем несвоєчасно було сплачено основний борг, присуджений до стягнення за рішеннями господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. у справі № 917/92/17, від 30.03.2017р. у справі № 917/214/17 та від 11.04.2017р. у справі № 917/386/17, та просить стягнути з відповідача на свою користь 225 241,19 грн., з яких 84 244,47грн. інфляційних втрат, 124 119,40грн. пені та 16 877,32грн. - 3% річних за період з 27.06.2017р. по 28.08.2017р.

Втім, заявлені позивачем вимоги про стягнення пені, річних та інфляційних втрат стосуються іншого, наступного періоду, ніж у справах № 917/92/17, №917/214/17, № 917/386/17 та № 917/1068/17 та не були предметом їх розгляду.

21.11.2017 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.06.2017р., однак відповідач в порушення умов договору та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України отриманий від позивача природний газ не оплатив в повному обсязі у встановлені строки.

Так, в межах господарських справ № 917/92/17, № 917/214/17 та № 917/386/17 встановлено порушення відповідачем умов публічного договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.01.2016 р. в частині проведення оплати наданих послуг, а саме: у справі № 917/92/17 на суму 1 609 084,13грн.; у справі № 917/214/17 на суму 2 371 913,30грн.; у справі № 917/386/17 на суму 1 776 793,59грн.

Дана обставина відповідачем не спростована належними доказами.

Згідно приписів ст.610, ст.611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Між тим, колегією суддів враховується правова позиція, викладена у постановах Верховного суду України від 20.12.2010 р. у справі № 10/25, від 04.07.2011 р. у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 р. у справі № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. у справі № 12/207, від 23.01.2012р. у справі № 37/64, про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

У відповідності до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вичиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Зі змісту ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України вбачається, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 8.2 договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Так, позивачем на підставі п. 8.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача: пеню в сумі 124 119,40 грн. , в т.ч.: 5 464,59грн. за період з 27.06.2017р. по 10.08.2017р. (за зобов'язаннями за грудень 2016р.), 65 703,43грн. за період з 27.06.2017р. по 28.08.2017р. (за зобов'язаннями за січень 2017р.), 52 951,38грн. за період з 27.06.2017р. по 23.08.2017р. ( за зобов'язаннями за лютий 2017 р.); 3% річних в сумі 16 877,32грн., в т.ч.: 907,16грн. за період з 27.06.2017р. по 10.08.2017р. (за зобов'язаннями за грудень 2016р.), 8 615,99грн. за період з 27.06.2017р. по 28.08.2017р. (за зобов'язаннями за січень 2017р.), 6 354,17грн. за період з 27.06.2017р. по 23.08.2017р. ( за зобов'язаннями за лютий 2017 р.); інфляційні втрати в сумі 84 244,47грн. (розрахунок здійснено по кожному акту окремо).

Отже, беручи до уваги, що факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання є встановленим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон", колегія суддів вважає, що заявлений розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Разом з тим, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру пені на 75%.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач є комунальним підприємством яке забезпечує життєдіяльність міст. Лубни, Пирятин і Гребінка в теплопостачанні у вигляді централізованого опалення та гарячої води, основним напрямом господарської діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення, суму стягнення за спірним договором виникла у відповідача у зв'язку з несвоєчасними розрахунками за послуги розподілу природного газу, використаного для виробництва теплової енергії виключно для потреб населення, яке являється основним споживачем теплової енергії, оскільки єдиним джерелом для оплати природного газу та послуг з його транспортування і розподілу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, для якого державою встановлено ряд преференцій по її оплаті (пільги, субсидії тощо).

Надмірне стягнення штрафних санкцій поряд з накладеними арештами на майно і кошти підприємства та несвоєчасним відшкодуванням вартості наданих пільг і субсидій, як вказує відповідач, заблокує його господарську діяльність та утруднює виконання ним зобов'язань перед постачальником природного газу, створює перепони у проведенні планово-попереджувальних ремонтних робіт та технологічних робіт по забезпеченню надійної роботи джерел виробництва теплової енергії, устаткування, теплових мереж, що суттєво утруднює забезпечення гарантованого безперебійного та безаварійного надання населенню послуг з централізованого опалення та ставить під загрозу проведення опалювального сезону 2017/2018 років та може призвести до руйнування самої системи, як єдиного безперервного технологічного процесу виробництва, транспортування теплової енергії та розподілу її споживачам.

Невиконання зобов'язань з боку відповідача виникло з об'єктивних причин, пов'язаних з важким фінансовим становищем боржника.

Як вже було зазначено вище, згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Матеріалами справи підтверджено факт того, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором №1-Т-Е від 14.01.2016 р., а відтак повинен нести відповідальність у вигляді сплати пені, яка становить 124 119,40 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України, також встановлює, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У відповідності до п.п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року), господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання зобов'язання або його невиконання, незначності прострочення виконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Так, як вбачається зі змісту Статуту, Обласне комунальне виробниче підприємство "Лубнитеплоенерго" є єдиним підприємством, яке забезпечує життєдіяльність міст Лубни, Пирятин, Гребінка в теплопостачанні у вигляді централізованого опалення та гарячої води.

Основним напрямком господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення (житловий фонд), що становить за 9 міс. 2017р. 80,3% (38,28744 тис. Гкал) від загальної кількості відпущеної теплової енергії (47,67605 тис. Гкал).

При цьому, відповідач не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

Несвоєчасність розрахунків за послуги з розподілу природного газу наданих за договором від 14.01.2016 року №1-Т-Е, є не наслідком несумлінного виконання своїх зобов'язань відповідачем, а існування об'єктивних причин, що не дозволяли йому несвоєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання.

Сума стягнення за спірним договором виникла у відповідача у зв'язку з несвоєчасними розрахунками за послуги розподілу природного газу, використаного для виробництва теплової енергії виключно для потреб населення, яке являється основним споживачем теплової енергії, оскільки єдиним джерелом для оплати природного газу та послуг з його транспортування і розподілу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, для якого державою встановлено ряд преференцій по її оплаті (пільги, субсидії тощо).

Окрім того, як зазначає відповідач, на момент укладення договору діяв і діє в даний час, Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №444, згідно якого кошти споживачів, сплачені за теплову енергію, зараховуються виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті у визначених Урядом банках та розподіляються за щомісячними нормативами, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, без згоди на те відповідача.

Вказані обставини роблять неможливим своєчасне виконання зобов'язань по оплаті природного газу та послуг з його розподілу, що тягне за собою нарахування штрафних та фінансових санкцій за прострочення оплати, закупівлю матеріальних ресурсів, необхідних для ремонту і відновлення теплових мереж, виконання податкових зобов'язань перед бюджетом, виплату заробітної плати трудовому колективу.

Відповідно до приписів Закону України "Про теплопостачання", "Правил користування тепловою енергією", які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р., на теплопостачальні організації покладено обов'язок безперебійно постачати теплову енергію споживачам протягом опалювального сезону, а у зв'язку із неплатоспроможністю більшості споживачів теплової енергії, відсутністю коштів, товариство буде позбавлене можливості своєчасно ліквідовувати аварійні ситуації, проводити поточні ремонти теплових мереж та технічне обслуговування обладнання котелень і теплових пунктів, своєчасного та якісного надавати комунальні послуги споживачам міст.

Беручи до уваги, що відповідач є комунальним підприємством, основним напрямком господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, господарський суд першої інстанції, на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України дійшов правомірного висновку про зменшення розміру пені на 50%.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 62 059,70грн. пені, 16 877,32грн. 3 % річних та 84 244,47грн. інфляційних втрат підтверджені документально та задовольнив їх, а також правомірно скористався наданим п. 3 ст. 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року) правом щодо зменшення розміру пені на 50 %, цим самим забезпечивши баланс інтересів сторін.

За таких обставин, аргументи, викладені в апеляційній скарзі не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є необґрунтованими та такими, що не підтверджується матеріалами справи.

Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.11.2017р. у справі №917/1496/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.03.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.

Суддя Тихий П.В.