Постанова № 72795264, 15.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2018 р. Справа№ 910/18662/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Павленко О.В.;

відповідача: Палій О.Л.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.12.2017

у справі №910/18662/17 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Антимонопольного комітету України

до Компанії "Алкон Фармасьютікалс Лтд

про стягнення 937 526,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Антимонопольний комітет України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Компанії "Алкон Фармасьютікалс Лтд." (далі - відповідач) 937 526,00 грн. пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням позивача від 08.09.2016 №415-р у справі №143-26.13/44-15/66-14 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було вчинено порушення, передбачене п.1 ч.2 ст. 6 та п.1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за яке позивачем нараховано штраф. Оскільки відповідач не сплатив штраф у встановлені законодавством порядку і строки, позивач здійснив нарахування пені у загальній сумі 937 526,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, наголошуючи на безпідставності вимог позивача, просив суд в задоволенні позову відмовити. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- передумовою для застосування пені є встановлення факту, що у строк, передбачений ч.3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» платник не вчиняв дії, спрямованої на перерахування суми штрафу до державного бюджету;

- в даному випадку відповідачем помилково було зазначено у платіжному дорученні рахунок отримувача коштів - УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ України у м. Києві. Водночас сплачена сума підлягає зарахуванню на єдиний казначейський рахунок і в будь-якому випадку сплата відповідачем коштів свідчить про вчинення ним дій по сплаті нарахованого рішенням позивача штрафу;

- відповідач може нести відповідальність за несплату штрафу, але не за не зарахування коштів до державного бюджету, оскільки позивач не наділений повноваженнями зараховувати кошти до державного бюджету;

- надані позивачем листи Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва підтверджують зарахування сплачених позивачем коштів на вказаний у платіжному дорученні рахунок, але при цьому не містять відомостей про зарахування чи не зарахування коштів до Державного бюджету України;

- позивачу було відомо про перерахування відповідачем коштів ще у жовтні 2016 року, але позивач не вчинив жодних дій для того, щоб повідомити відповідача про помилку у визначенні рахунку отримувача коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/18662/17 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд в своєму рішенні зазначив про те, що відповідачем було перераховано штраф у сумі 937 526,00 грн. на рахунок 314145422700011 одержувача - УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві. Вказані кошти були зараховані безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, а тому вони є такими, що зараховані до державного бюджету, незалежно від того, на якому рахунку УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві вони обліковувалися з метою аналітичного обліку коштів державного та місцевих бюджетів. При цьому здійснення помилки під час перерахування штрафу в сумі 937 526,00 грн. до державного бюджету в строк, передбачений ч.3 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", кваліфікуються як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника штрафу при його сплаті, не можуть бути підставою для застосування пені, передбаченої ч.7 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/18662/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 для розгляду апеляційної скарги було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) було відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою. Роз'яснено відповідачу право подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

21.02.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/18662/17 без змін, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 розгляд апеляційної скарги було призначено на 15.03.2018.

В судовому засіданні 15.03.2018 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/18662/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні 15.03.2018 представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 15.03.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ст. 1 Закону України „Про Антимонопольний комітет України").

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель;

6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України „Про захист економічної конкуренції", який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про захист економічної конкуренції" останнім регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно з п.п.4, 5 ч.1 ст. 7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України „Про захист економічної конкуренції", „Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ст. 5 Закону України „Про Антимонопольний комітет України").

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо (ч.1 ст. 48 Закону України „Про захист економічної конкуренції").

В ст. 51 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Антимонопольного комітету України від 08.09.2016 №415-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №143-26.13/44-15/66-14 (том справи - 1, аркуші справи - 12-77):

- визнано, що відповідач і спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд.", уклавши дистриб'юторський договір від 01.07.2010 №01-OPTIMA-PHARM/APL-2010-BWH, умови якого стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон", що реалізуються на території України, оскільки призводять до завищення цін на лікарські засоби під час реалізації через процедури Державних закупівель, є порушенням, передбаченим п.1 ч.2 ст. 6 та п.1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон" та реалізуються на території України. За вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 69 503,00 грн. (п.п.1, 5 резолютивної частини рішення від 08.09.2016 №415-р);

- визнано, що відповідач і Товариство з обмеженою відповідальністю "БаДМ", уклавши дистриб'юторські договори від 01.07.2010 №01-BADM/APL-2010-BWH та від 01.01.2013 №01-BADM/APL-2013-BWH, умови яких стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон", що реалізуються на території України, оскільки призводять до завищення цін на лікарські засоби під час реалізації через процедури державних закупівель, є порушенням, передбаченим п.1 ч.2 ст. 6 та п.1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон" та реалізуються на території України. За вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 302 387,00 грн. (п.п.2, 6 резолютивної частини рішення від 08.09.2016 №415-р);

- визнано, що відповідач і Приватне акціонерне товариство "Альба-Україна", уклавши дистриб'юторські договори від 01.07.2010 №01-ALBA/APL-2010-ВWH та від 01.01.2013 №01-ALBA/APL-2013-BWH, умови яких стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон", що реалізуються на території України, оскільки призводять до завищення цін на лікарські засоби під час реалізації через процедури державних закупівель, є порушенням, передбаченим п.1 ч.2 ст. 6 та п.1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон" та реалізуються на території України. За вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 564 542,00 грн. (п.п.3, 7 резолютивної частини рішення від 08.09.2016 №415-р);

- визнано, що відповідач і Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента.ЛТД", уклавши дистриб'юторські договори від 01.07.2010 №01-VENTA/APL-2010-BWH та від 01.01.2013 №01-VENTA/APL- 2013-BWH, умови яких стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон", що реалізуються на території України, оскільки призводять до завищення цін на лікарські засоби під час реалізації через процедури державних закупівель, є порушенням, передбаченим п.1 ч.2 ст. 6 та п.1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Алкон" та реалізуються на території України. За вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 1 094,00 грн. (п.п.4, 8 резолютивної частини рішення від 08.09.2016 №415-р).

Витяг з рішення позивача від 08.09.2016 №415-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №143-26.13/44-15/66-14 було надіслано для виконання відповідачу листом №143-29/04-9898 від 20.09.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 78-79).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав про те, що вищезгадане рішення позивача від 08.09.2016 №415-р не було виконано відповідачем у встановлений законодавством двохмісячний строк, у зв'язку з чим відповідачу було донараховано пеню за весь період прострочення у загальному розмірі 937 526,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №300-20.3/02-7053 від 30.06.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 85-87), в якій просив сплатити донараховану суму пені.

Відповідач у відповіді на претензію №195/07/2017 від 07.08.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 88-89) повідомив позивача про сплату штрафу, нарахованого рішенням позивача від 08.09.2016 №415-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №143-26.13/44-15/66-14, та зазначив про безпідставність вимоги позивача щодо сплати 937 526,00 грн. пені.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку сплатити пеню, позивач звернувся з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва.

Місцевий господарський суд в позові відмовив, визнавши вимогу позивача необґрунтованою та документально не підтвердженою.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст. 22 Закону України „Про Антимонопольний комітет України" невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

В ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Як уже зазначалось вище, рішенням позивача від 08.09.2016 №415-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №143-26.13/44-15/66-14 на відповідача було накладено штраф у загальному розмірі 937 526,00 грн.

Відповідач отримав рішення позивача 20.09.2016, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка в одержанні пакета документів від 20.09.2016 (том справи - 1, аркуш справи - 79), а тому повинен був сплатити штраф в строк до 21.11.2016 включно, оскільки 20.11.2016 припадало на вихідний (неробочий) день.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що відповідач згідно з платіжним дорученням №1346 від 11.10.2016 перерахував 937 526,00 грн. в рахунок оплати вищезгаданого штрафу (том справи - 1, аркуш справи - 82), вказавши в графі «призначення платежу» - «оплата штрафу згідно рішення у справі №143-23.13/44-15/66-14 без ПДВ».

Сума штрафу була зарахована на рахунок 31414542700011 «Адміністративні штрафи та інші санкції» (код класифікації доходів бюджету 21081100 (місцевий бюджет)), про що, зокрема, вказано в листі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві №11038/10/26-56-07-02-28 від 04.05.2017 (том справи - 1, аркуш справи - 83).

Вказані обставини не заперечуються ані позивачем, ані відповідачем.

В подальшому відповідач звернувся із заявою щодо перерахування помилково сплаченого платежу згідно з платіжним дорученням №1346 від 11.10.2016 в сумі 937 526,00 грн. з рахунку 31414542700011 «Адміністративні штрафи та інші санкції» (код класифікації доходів бюджету 21081100 (місцевий бюджет)) на рахунок 31117106700011 (код платежу 21081100 адміністративні штрафи та інші санкції (державний бюджет).

Грошові кошти у сумі 937 526,00 грн. були перераховані на відповідний рахунок державного бюджету 10.04.2017, про що вказано у листі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (том справи - 1, аркуш справи - 84).

Позивач в апеляційній скарзі зазначав про те, що при ухваленні рішення у даній справі місцевим господарським судом було порушено норми ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. ст. 7, 29 Бюджетного кодексу України, оскільки відповідачем було сплачено штраф на рахунок місцевого бюджету, тоді як відповідна сума штрафу мала бути сплачена на рахунок державного бюджету.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями п.23 ч.2 ст. 29 Бюджетного кодексу України кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 та пунктами 11, 12, 13 і 13-1 частини першої статті 69 цього Кодексу) належать до доходів загального фонду Державного бюджету України.

В ст. 10 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що у загальному фонді Державного бюджету України на 2016 рік до доходів належать надходження, визначені частиною другою статті 29 Бюджетного кодексу України.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок (ст. ст. 43, 45 Бюджетного кодексу України).

Наказом Державного казначейства України №122 від 26.06.2002 було затверджено Положення про єдиний казначейський рахунок (далі - Положення), яке регламентує функціонування єдиного казначейського рахунку - основного рахунку держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України.

Відповідно до п.п.2.1-2.3 вказаного Положення єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством. З метою відображення у режимі реального часу інформації про стан ЄКР, відкритого в НБУ, на балансі Державного казначейства України відкритий відповідний єдиний казначейський рахунок за відповідним балансовим рахунком Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України (далі - ЄКР, відкритий на балансі Державного казначейства України). На ЄКР, відкритому на балансі Державного казначейства України, відображаються операції про рух коштів на рахунках, що відкриті в Державному казначействі України та Головних управліннях Державного казначейства України (далі - органи Державного казначейства України). ЄКР, відкритий на балансі Державного казначейства України, об'єднує кошти субрахунків, що відкриті на балансі Головних управлінь Державного казначейства України (далі - субрахунки ЄКР). У Державному казначействі України відкриваються та ведуться програмними засобами рахунки в розрізі Головних управлінь Державного казначейства України, які відображають рух коштів на субрахунках ЄКР та несуть аналогічний інформаційний зміст. На субрахунках ЄКР ведеться аналітичний облік коштів державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

В п.22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що перераховані відповідачем 937 526,00 грн. на рахунок 314145422700011 одержувача - УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві, були зараховані безпосередньо на єдиний казначейський рахунок внаслідок чого визнаються такими, що зараховані до державного бюджету, незалежно від того, на якому рахунку УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві вони обліковувалися з метою аналітичного обліку коштів державного та місцевих бюджетів.

Здійснення відповідачем помилки під час перерахування штрафу в сумі 937 526,00 грн. до державного бюджету в строк, передбачений ч.3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», кваліфікуються як дія, хоча й помилкова. Тобто, дії, які не містять ознак бездіяльності платника штрафу при його сплаті, не можуть бути підставою для застосування пені, передбаченої ч.7 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що для підтвердження факту несплати штрафу необхідно встановити, що у строк, передбачений ч.3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» платник не вчиняв дії, спрямовані на перерахування суми штрафу до державного бюджету. Враховуючи, що така сума зараховується на єдиний казначейський рахунок, помилкове визначення рахунку отримувача у платіжному дорученні під час сплати суми штрафу не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату суми штрафу у визначений ч.3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а відтак і для застосування пені на підставі ч.7 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі №21-377а15 та від 02.12.2015 у справі №21- 3920а15).

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надані до матеріалів справи докази та пояснення учасників судового провадження свідчать про необґрунтованість доводів позивача, у зв'язку з чим позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/18662/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/18662/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18662/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк

Повний текст постанови суду складено 19.03.2018