Постанова № 72795241, 13.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. Справа№ 910/18207/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача 1: Луценко С.О. довіреність № 358 від 30.01.2018 року;

від відповідача 2: не прибув;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року (повне рішення складено 14.12.2017 року)

у справі № 910/18207/17 (суддя: Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА"

до відповідача 1. Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український завод понадвеликогабаритних шин"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 Міністерство фінансів України

про визнання права вимоги

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Український завод понадвеликогабаритних шин" (далі - відповідач 2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 Міністерство фінансів України (далі - третя особа) про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Український завод понадвеликогабаритних шин" сплати суми боргу за кредитними договорами у розмірі 546 405 171,78 грн, а також визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Український завод понадвеликогабаритних шин" сплати суми боргу за кредитними договорами у розмірі 546 405 171,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані невизнанням кредитором та боржником факту переходу права вимоги за кредитним договором, договором поруки, а зобов'язання поручителем виконано належним чином.

Господарський суд міста Києва в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" відмовити повністю своїм рішенням від 13.12.2017 року (повний текст підписано 14.12.2017 року).

Рішення першої інстанції було мотивоване тим, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів не доведено, позовні вимоги є безпідставними.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема до спірних правовідносин не застосована правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 року №6-20цс11.

Крім того, скаржник вказав, що невизнання позову кредитором є належним підтвердженням, зі сторони останнього, заперечень щодо наявності у позивача права вимагати оплати боржником сум заборгованості за Кредитними договорами, що суд вказує, як недоведеність обставин до звернення до суду за захистом своїх прав.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2018 року справу № 910/18207/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/18207/17 залишив без руху своєю ухвалою від 18.01.2018 року.

Протоколом автоматичної зміни колегії суддів від 07.02.2018 року, у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М., на лікарняному з 05.02.2018 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18207/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 року закінчено проведення підготовчих дій. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА".

У судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник відповідача 1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Представники позивача, відповідача 2 та третьої особи у судове засідання 13.03.2018 року не з'явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 22.02.2018 року на відповідні адреси.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників позивача, відповідача 2 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор) був укладений договір поруки № 4У11503И/П (далі - договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Український завод понадвеликогабаритних шин" (боржник) своїх зобов'язань за кредитними договорами № 4У11503И від 14.12.2011 року, № 4У12395И від 20.12.2012 року, № 4У13839И від 27.12.2013 року (далі - кредитні договори).

Відповідно до п. 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів.

За змістом п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА", як поручителем, було виконано обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погашено борг у загальному розмірі 546 405 171,78 грн, у зв'язку з чим до останнього в межах цієї суми перейшли всі права кредитора за кредитними договорами.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За правовою природою договір № 4У11503И/П від 31.10.2016 є договором поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Так правові наслідки передбачені ст. 556 Цивільного кодексу України наступають лише у випадку повного виконання поручителем забезпеченою порукою кредитного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, згідно платіжних доручень №1324, № 1325 та № 1326 від 01.11.2016 року позивачем було перераховано на рахунок відповідача-1 грошові кошти у загальному розмірі 546 405 171,78 грн, з призначеннями платежу: "Виконання зобов'язань за кредитним договором № 4У11503И від 14.12.2011 року, № 4У12395И від 20.12.2012 року, № 4У13839И від 27.12.2013 року згідно договору поруки №4У11503И/П від 31.10.2016 року".

Так, враховуючи, що обсяг забезпеченого порукою кредитного зобов'язання боржника по кредитним договорам № 4У11503И від 14.12.2011 року, № 4У12395И від 20.12.2012 року, № 4У13839И від 27.12.2013 року згідно договору поруки №4У11503И/П від 31.10.2016 року" на момент платежу був 546 405 171,78 грн, поручитель у відповідному обсязі виконав умови спірного договору поруки.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідно до ст. 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" коштів у розмірі 546 405 171,78 грн в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Український завод понадвеликогабаритних шин" за кредитними договорами позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Крім того, матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів повернення відповідачем-1 зазначених коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки №4У11503И/П від 31.10.2016 року.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на відхилення боржником пропозиції щодо укладення угоди №01/0211-16У від 02.11.2016 року у зв'язку з ненаданням поручителем повного пакету документів, не може розцінюватись як беззаперечний доказ невизнання або оспорення відповідачем-2 існування у кредитора відповідного права вимоги.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Так, до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду належних доказів, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що невизнання позову кредитором є належним підтвердженням, зі сторони останнього, заперечень щодо наявності у позивача права вимагати оплати боржником сум заборгованості за Кредитними договорами.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосована правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 року №6-20цс11, оскільки в даному випадку наявні інші правові підстави та відповідні висновки.

З огляду на викладене, та враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів не доведено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕЙШН МУЛЬТИМЕДІА" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі №910/18207/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18207/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк

Дата складення повного тексту 16.03.2018 року