Рішення № 72794734, 12.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2018Справа № 910/21409/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.»

до Дочірнього підприємства «Профітрейд», Національного банку України та Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк»

про визнання правочину недійсним.

Представники сторін:

від позивача: Кириленко О.П., за довіреністю б/н від 20.01.18;

від відповідача - 1: не з'явився;

від відповідача - 2: Гончар В.М., за довіреністю № 18-0011/74328 від 01.11.17;

від відповідача - 3: Шабліовська В.В., за довіреністю № 37 від 31.08.17.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Мілкіленд Н.В.» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Дочірнього підприємства «Профітрейд», Національного банку України та Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2015 між Національним банком України, як кредитором, Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк», як позичальником, та Дочірнім підприємством «Мілкіленд-Україна», як поручителем, укладено Додатковий договір № 2 до Договору поруки від 24.03.2014 № 19/П яким вчинено наступний значний правочин, яким передбачено надання фінансової поруки перед Національним банком України у розмірі 120000000,00 грн. Однак, жодного рішення органів управління Публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.», як контролюючим підприємством, щодо внесення змін до Договору поруки від 24.03.2014 № 19/П, а також вчинення Додаткового договору від 05.03.2015 № 2 не приймалось. Таким чином, Додатковий договір від 05.03.2015 № 2 до Договору поруки від 24.03.2014 № 19/П укладений виконавчим органом Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна» з перевищенням повноважень, передбачених п. 9.4.3 ст. 9 Статуту Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна», а також з порушенням правових приписів, визначених ч.ч. 1,2 ст. 65 ГК України, абз. 1 ч.1, ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 241 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2017 порушено провадження у справі №910/21409/17, зобов'язано сторін надати свої пояснення щодо поданого позову, заперечення до відзиву та призначено розгляд справи на 15.01.2018.

02.01.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано клопотання про застосування наслідків зловживання правами.

12.01.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про відсутність аналогічного спору, клопотання про витребування доказів та заяву про долучення документів до матеріалів справи.

15.01.2018 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Також, 15.01.2018 представником відповідача-2 подано клопотання про залучення третьої особи, клопотання про залишення позову без розгляду та відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2, заперечуючи проти позову, зазначає, що зміни, що були внесені до Договору поруки Додатковим договором № 2 стосуються саме строку та умов виконання Кредитного договору і враховуючи абзац другий пункту 1 Договору поруки, відповідного погодження власника на укладання даного правочину не потребується, оскільки умови виконання вже були погоджені сторонами і подальшого схвалення не потребують, а директор Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна» (ДП «Профітрейд») діяв в межах повноважень. Також, відповідач-2 зазначає, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15.01.2018 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Грєхової О.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 призначено підготовче засідання на 19.02.2018.

09.02.2018 представником відповідача-3 подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи та відзив на позовну заяву, у якому відповідач-3, заперечуючи проти позову, зазначає, що нормами чинного законодавства України не передбачено право власника підприємства звертатися до суду за захистом прав такого підприємства, оскільки підприємства є самостійними юридичними особами незалежно від організаційно-правової форми. Крім того, відповідач-3 зазначає, що відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час розгляду даної судової справи, власником відповідача-1 є фізична особа - ОСОБА_5, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Також, відповідач-3 вказує, що як вбачається з позовної заяви та визнається самим позивачем, а отже, з урахуванням положень статті 75 ГПК України, доказуванню не підлягає, позивачем, як власником відповідача-1 надавалась згода на укладення Договору поруки, в свою чергу додатковим договором № 2 розмір суми грошового зобов'язання, який надавався в укладення договорів або інших угод, зокрема і щодо зміни строку виконання зобов'язань статутом підприємства не встановлено.

12.02.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на клопотання відповідача-2 про застосування наслідків зловживання правами, у якій позивач також просить постановити окрему ухвалу, відповідь на заяву про залишення позовну без розгляду, заяву про зміну адреси учасника справи та відповідь на відзив.

19.02.2018 представником відповідача-2 подано письмові пояснення.

У судове засідання 19.02.2018 представники позивача та відповідачів 2, 3 з'явились. Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні представником відповідача-3 подано письмові пояснення.

За наслідками розгляду у судовому засіданні клопотань представників відповідачів 2 та 3 про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, які мотивовані тим, що постановою правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 року публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (ПАТ «УПБ») віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «УПБ», згідно з яким 29.05.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ», суд відмовив у задоволенні поданих клопотань, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, оскільки судом не встановлено, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За наслідками розгляду у судовому засіданні клопотання представника відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд відмовив у задоволенні поданого клопотання, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, оскільки предметом позову у справі № 910/14017/17 є визнання недійсним Договору поруки № 19/П від 24.03.2014, а предметом розгляду даної справи є визнання недійсним Додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки № 19/П від 24.03.2014.

В свою чергу, оскільки судом встановлено відмінність предметів позовів у справі № 910/14014/17 та у справі № 910/21409/17, суд залишив без задоволення клопотання відповідача-2 про застосування наслідків зловживання правами, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Клопотання представника позивача про постановлення на підставі ч. 1 ст. 246 ГПК України ухвали за фактами порушення Національним банком України вимог чинного законодавства під час надання ПАТ «Український професій банк» стабілізаційного кредиту у сумі 120 000 000,00 грн., суд залишив без задоволення, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, оскільки достатньо обґрунтованим для поставлення окремої ухвали є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб. Саме лише посилання в клопотанні на порушенням вимог чинного законодавства та зловживання Національним банком України своїми процесуальними правами без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання.

За наслідками розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів, суд дослідивши подані матеріали, визнав клопотання позивача щодо витребування доказів необґрунтованим, оформленим з порушенням вимог ст. 81 Господарського процесуального кодексу України та таким, що не підлягає задоволенню, про що судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, оскільки по-перше, позивачем не наведено та не додано доказів, на підтвердження вчинення заходів, яких позивач вжив для отримання цих доказів самостійно, по-друге, позивач просить витребувати у відповідачів по-суті власні рішення, доказів відсутності у останнього яких, позивачем також не додано, та по-третє, предметом позову є визнання недійною Додаткової угоди № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки № 19/П від 24.03.2014, в свою чергу, наявність повноважень або їх відсутність у позивача при укладені Договору 19/П від 24.03.2014 та Додаткової угоди № 1 від 04.02.2015 не є предметом дослідження у даній справ, а відтак, позивачем не наведено, які саме обставини можуть підтвердити ці докази (або аргументи, які вони можуть спростувати), а також не доведено, що відповідні обставини входять до предмету доказування у даній справі.

В свою чергу, посилання позивача на приписи ч. 2 ст. 74 ГПК України судом до уваги не приймаються, оскільки у даному випадку, позивач не посилається на не вчинення відповідачами певних дій, а зазначає про ненадання саме власної згоди на укладення спірного Додаткового договору.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом поставлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2018.

20.02.2018 представником позивача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

12.03.2018 представником позивача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано заяву в порядку ст. ст. 42, 46, 169 ГПК України та письмові пояснення в порядку ст. ст. 42, 46, ч. 2 ст. 210 ГПК України.

У судове засідання 12.03.2018 представники позивача та відповідачів 2 та 3 з'явились.

Представник відповідача-1 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, про час, дату і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103044730778, відповідно до якого, ухвала суду від 19.02.2018 була вручена представнику відповідача-1 22.02.2018.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки неявка у судове засідання відповідача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті, враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи визначених ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача-1, який повідомлений про розгляд справи належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів 2 та 3 не визнали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ними у відзивах на позовну заяву.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 12.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2014 року між Національним банком України (далі - кредитор, відповідач-2) та Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - позичальник, відповідач-3) було укладено Кредитним договір № 19 (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 120 000 000,00 грн. на строк з 24.03.2014 до 12.12.2014 (включно). Кредит надається окремими траншами (в межах монетарних можливостей Національного банку України). Кожний транш надається на підставі отриманого від позичальника листа із зазначенням суми, що підлягає видачі в межах цього Кредитного договору. Розмір процентної ставки встановлюється на рівні потрійної облікової ставки Національного банку України та на день укладення цього договору становить 19,5% річних. Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України. При зміні облікової ставки Національного банку України в процесі виконання кредитного договору позичальник, з дати набрання чинності нової облікової ставки, самостійно перераховує розмір процентної ставки, застосовуючи діючу облікову ставку Національного банку України в потрійному розмірі. Базовою кількістю днів для нарахування процентів є фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: дата погашення: 12.12.2014; сума погашення: 120 000 000,00 грн.

Згідно з пунктами 1.3 та 1.4 Кредитного договору для нарахування процентів строк користування кредитом, згідно з умовами цього Кредитного договору, починається з дня надходження коштів на кореспондентський рахунок позичальника і закінчується в день, який передує даті повернення коштів. Позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

Додатковим договором № 1 від 15.04.2014 до Кредитного договору сторони дійшли згоди, зокрема викласти абзац 3 п. 1.1 розділу 1 «Предмет Кредитного договору» Кредитного договору у наступній редакції: «Розмір процентної ставки з 15.04.2014 встановлюється на рівні 19,5% (дев'ятнадцять цілих п'ять десятих відсотків) річних.»

Додатковим договором № 2 від 04.02.2015 до Кредитного договору сторони дійшли згоди, зокрема викласти абзац перший пункту 1.1 розділу 1 «Предмет Кредитного договору» Кредитного договору у наступній редакції «Кредитор надає Позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 116 370 000,00 грн. (сто шістнадцять мільйонів триста сімдесят тисяч гривень 00 копійок) на строк з 24.03.2014 до 13.03.2015 (включно).» та пункт 1.2 розділу 1 «Предмет Кредитного договору» Кредитного договору у наступній редакції: « 1.2 Повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: дата погашення: 10.03.2015; сума погашення: 116 370 000,00 грн.; всього: 116 370 000,00 грн.

Додатковим договором № 3 від 05.03.2015 до Кредитного договору сторони дійшли згоди викласти абзац 1 п. 1.1 розділу 1 «Кредитор надає Позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 108 300 000,00 грн. (сто вісім мільйонів триста тисяч гривень 00 копійок) на строк з 24.03.2014 до 10.06.2015 (включно).» та пункт 1.2 розділу 1 «Предмет Кредитного договору» Кредитного договору у наступній редакції: « 1.2 Повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: дата погашення: 10.06.2015; сума погашення: 108 300 000,00 грн.; всього: 108 300 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.8. Кредитного договору в якості основного забезпечення за цим Кредитним договором виступають: майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними особами на загальну суму 545946028,39 грн., згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав від 24.03.2014 № 19/ЗМП; в якості додаткового забезпечення виступають: - майнові права на депозит майнового поручителя ТОВ «Торговий дім «Мілкіленд» в розмірі 50 000 000,00 грн. зі строком повернення не меншим, ніж строк користування кредитом за цим Кредитним договором; - акції Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», що належать основному акціонеру Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційно-фінансовий альянс» у кількості 280 000 000 штук; - порука ДП «Мілкіленд-Україна» на усю суму заборгованості за цим Кредитним договором, про що укладаються окремі договори застави, поруки.

В якості забезпечення Кредитного договору, 24.03.2014 між Національним банком України (далі - банк), Дочірнім підприємством «Мілкіленд-Україна» (в подальшому змінено найменування на Дочірнє підприємство «Профітрейд» (далі - поручитель, відповідач-1) та Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - позичальник) був укладений Договір поруки №19/П від 24.03.2014 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1 Договору поруки поручитель зобов'язується перед банком за належне виконання позичальником всіх своїх зобов'язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з кредитного договору від 24.03.2014 №19, укладеного між банком та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що вже укладені та будуть укладені в майбутньому до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших платежів та умов, у тому числі зобов'язань щодо:

- повернення позичальником банку кредиту у сумі 120 000 000,00 грн. в строк не пізніше 12.12.2014;

- сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором;

- виконання позичальником інших зобов'язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), в тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені, штрафів) та відшкодування збитків.

Сторони, з розумінням частини першої ст. 559 Цивільного кодексу України, домовились, що будь-які зміни, які вноситимуться до умов Кредитного договору, незалежно від предмету таких змін (у тому числі щодо розміру зазначених вище зобов'язань та строків їх виконання) не потребують додаткового погодження поручителя (поручитель вважається таким, що надав свою згоду на внесення таких змін шляхом підписання цього Договору), а поручитель зобов'язується за належне виконання позичальником таких зобов'язань відповідно до внесених змін, з урахуванням умов п. 3 цього Договору.

Усі разом або будь-яке із зобов'язань, визначених у попередніх абзацах цього пункту даного Договору, та/або інших зобов'язань, що випливають (та/або випливатимуть у майбутньому) з кредитного договору, а також всіх додаткових договорів (угод) до нього, у тому числі щодо строку виконання та сум зобов'язань, інших угод, надалі - основне зобов'язання.

У пункті 3 Договору поруки сторони домовились, що поручитель відповідає перед банком за неналежне виконання позичальником умов основного зобов'язання у тому ж обсязі, що й позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з кредитним договором, нараховані за користування кредитом проценти, неустойки (пені, штрафи), суми відшкодувань та інші платежі, передбачені основним зобов'язанням.

Пунктом 10 Договору поруки погоджено, що сторони не мають права в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором. Сторони домовились, що будь-які зміни до основного зобов'язання, погоджуються між позичальником та банком самостійно, без повідомлення поручителя про такі зміни.

Згідно з п. 14 Договору поруки поручитель гарантує, що відсутні будь-які обмеження (в тому числі у вигляді рішень, ухвал суду, укладених правочинів тощо), як б забороняли та/або унеможливлювали укладення цього Договору, або внаслідок існування яких укладення цього Договору або цей Договір взагалі (або будь-яка його частина) можуть бути визнані недійсними.

Шляхом підписання цього Договору поручитель свідчить, що всі умови цього Договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Поручитель свідчить, що представник поручителя, який підписує цей Договір від імені поручителя, належним чином обраний, наділений достатніми повноваженнями, що не скасовані, не обмежені, не оспорюються третіми особами, всі внутрішні процедури поручителя, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані в повному обсязі і належним чином.

Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення (вчинення) сторонами в письмовій формі, сторони, керуючись умовами частини четвертої ст. 559 Цивільного кодексу України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим Договором, є повне виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань, що складають основне зобов'язання (п. 18 Договору поруки).

04.02.2015 сторонами укладено Додатковий договір № 1 до Договору поруки, за умовами якого, сторони домовились викласти абзац другий пункту 1 Договору поруки у наступній редакції: « - повернення позичальником банку кредиту у сумі 116 370 000 грн. (сто шістнадцять мільйонів триста сімдесят тисяч гривень, 00 копійок), (надалі - кредит), в строк не пізніше 10.03.2015;».

05.03.2015 сторонами укладено Додатковий договір № 2 до Договору поруки, за умовами якого, сторони домовились викласти абзац другий пункту 1 Договору поруки у наступній редакції: « - повернення позичальником банку заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені Кредитним договором;».

Позивач зазначає, що жодного рішення органів управління Публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.», як контролюючим підприємством, що внесення змін до Договору поруки, а також вчинення Додаткового Договору № 2 від 05.03.2015, не приймалося, а отже Додатковий договір № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки укладений виконавчим органом Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна» з перевищенням повноважень, передбачених пунктом 9.4.3 статті 9 Статуту Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна», а також з порушенням правових приписів, визначених ч. 1, 2 ст. 65 ГК України, абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 241 ЦК України, в зв'язку з чим, позивач просить визнати недійсним з моменту укладення Додатковий договір № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки, укладений між відповідачами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, у силу ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що спірний Додатковий договір № 2 до договору поруки від 24.03.2014 № 19/П від 05.03.2015 від імені ДП «Мілкіленд-Україна» укладено в особі директора Ржавічева Віктора Анатолійовича, який діяв на підставі Статуту.

Так, відповідно до п. 9.4.3 Статуту ДП «Мілкіленд-Україна», затвердженого рішенням власника від 23.05.2013 (далі - Статут), директор підприємства має право укладати в межах своєї компетенції угоди вартістю, що не перевищує еквівалент 50000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день укладання угоди. На укладання угод вартістю понад еквівалент 50000,00 доларів США обов'язкове отримання дозволу.

Як зазначає позивач у позовній заяві та не заперечувалося відповідачами під час розгляду справи, Публічним акціонерним товариством «Мілкіленд Н.В.» було прийнято рішення, оформлене протоколом від 19.03.2014 № б/н, виступити фінансовим поручителем по зобов'язанням Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» перед Національним банком України згідно умов кредитного договору про надання Публічному акціонерному товариству «Український професійний банк» кредиту в розмірі 120 000 000,00 грн. терміном до 270 днів. Крім того, рішенням Публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.», оформленим протоколом від 02.02.2015 № б/н, надано дозвіл залежному підприємству - Дочірньому підприємству «Мілкіленд-Україна», на вчинення наступного значного правочину, яким передбачено надання фінансової поруки перед Національним банком України у розмірі 116 370 000,00 грн. із усіх зобов'язань, що виникають у Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» за Кредитним договором від 24.03.2014 № 19, строком не пізніше 10 березня 2015 року, у зв'язку з чим було визначено продовжити строк дії Договору поруки № 19/П від 24.03.2014 укладеного зобов'язанням Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» перед Національним банком України згідно Кредитного договору № 19 від 24.03.2014 на умовах, визначених Національним банком України.

Водночас, позивач вказує, що 05.03.2015 між Національним банком України, як кредитором, Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк», як позичальником, та Дочірнім підприємством «Мілкіленд-Україна», як поручителем, укладено Додатковий договір № 2 до Договору поруки від 24.03.2014 № 19/П яким вчинено наступний значний правочин, яким передбачено надання фінансової поруки перед Національним банком України у розмірі 120000000,00 грн. Однак, жодного рішення органів управління Публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.», як контролюючим підприємством, щодо внесення змін до Договору поруки від 24.03.2014 № 19/П, а також вчинення Додаткового договору від 05.03.2015 № 2 не приймалось.

При цьому, матеріали справи не містять відповідного рішення власника ДП «Мілкіленд-Україна» на укладення Додаткового договору №2 від 05.03.2015 до Договору поруки №19/П від 24.03.2014.

В свою чергу, за змістом умов спірного Додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки, сторони домовились викласти абзац другий пункту 1 Договору поруки у наступній редакції: «- повернення позичальником банку заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені Кредитним договором;».

При цьому, укладаючи Договір поруки №19/П від 24.03.2014 у п. 1 сторони, з розумінням частини першої ст. 559 Цивільного кодексу України, домовились, що будь-які зміни, які вноситимуться до умов Кредитного договору, незалежно від предмету таких змін (у тому числі щодо розміру зазначених вище зобов'язань та строків їх виконання) не потребують додаткового погодження поручителя (поручитель вважається таким, що надав свою згоду на внесення таких змін шляхом підписання цього Договору), а поручитель зобов'язується за належне виконання позичальником таких зобов'язань відповідно до внесених змін, з урахуванням умов п. 3 цього Договору.

Таким чином, дослідивши зміст Договору поруки та Додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки, беручи до уваги обумовлені у Статуті ДП «Мілкіленд-Україна» обмеження, судом не встановлено необхідності отримання рішення загальних зборів акціонерів відповідача-1, як обов'язкової умови, при укладенні спірного Додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки.

Відтак, доводи позивача про те, що ПАТ «Мілкіленд Н.В.» як власник ДП «Мілкіленд-Україна» не надавало, а Національним банком України не було отримано рішення ПАТ «Мілкіленд Н.В.» про надання дозволу на укладення ДП «Мілкіленд-Україна» Додаткового договору №2 до Договору поруки №19/П від 24.03.2014, що впливає на обсяг прав та обов'язків ПАТ «Мілкіленд Н.В.», є необґрунтованими.

Разом із тим, позивач також зазначає, що дії Національного банку України та ПАТ «Український професійний банк» при укладенні спірного договору є спрямованими на визнання ДП «Мілкіленд-Україна» пов'язаною особою ПАТ «Український професійний банк», визнання виконавчого директора ПАТ «Мілкіленд Н.В.» - А.І. Юркевича (кінцевого бенефіціарного власника ДП «Мілкіленд-Україна»), контролером ПАТ «Український професійний банк» і, як наслідок, створення обов'язків для третьої особи - кінцевого бенефіціарного власника ДП «Мілкіленд-Україна» А.І Юркевича та ПАТ «Мілкіленд Н.В.», чим порушено вимоги ч. 1 ст. 511 ЦК України, згідно з якою зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Так, на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 р. № 348 «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 р. № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ", код ЄДРПОУ 19019775, МФО 300205, місцезнаходження: м. Київ, вул. М. Раскової, 15, 02660.

Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" запроваджено строком на 3 місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно.

Надалі, відповідно до постанови Правління НБУ від 28.06.2015 № 562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український професійний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 № 158, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «УПБ» та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «УПБ», визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіній Любові Олександрівні строком на 1 рік з 31.08.2015 до 30.08.2016 включно.

В подальшому, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18.08.2016 № 1556 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» на один рік до 30.08.2017 включно.

Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «УПБ» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Пантіної Любові Олександрівни на один рік до 30.08.2017 включно.

На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 07.08.2017 № 3406 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «УПБ» строком на один рік до 30.08.2018 включно.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Юркевича Анатолія Івановича з Вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної ПАТ «Український професійний банк» № 27-37091/16 від 06.09.2016, у якій вимагав відшкодувати протягом семи календарних днів з моменту отримання цієї вимоги шкоду у розмірі 920 500 718,43 грн.

Однак, позивачем не подано суду жодного доказу на підтвердження існування причинно-наслідкового зв'язку між укладенням спірного Додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки (як підстави) та вимогами (як наслідком) до кінцевого бенефіціарного власника ДП «Мілкіленд-Україна» А.І. Юркевича та ПАТ «Мілкіленд Н.В.».

Більше того, як сам Договір поруки так і укладена Додаткова угода № 2 від 05.03.2015 не встановлює зобов'язань щодо його виконання для А.І. Юркевича та ПАТ «Мілкіленд Н.В.».

При цьому, як зазначає позивач у позовній заяві, укладення Договору поруки мало інтерес для ДП «Мілкіленд-Україна» в частині повернення ПАТ «Український професійний банк» депозитів ДП «Мілкіленд-Україна».

Водночас, як зазначає позивач у позовній заяві, він має право на оспорювання Додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до Договору поруки, оскільки є кінцевим бенефіціарним власником ДП «Мілкіленд-Україна», а оспорюваний Додатковий договір порушує корпоративні права ПАТ «Мілкіленд Н.В.» щодо управління справами ДП «Мілкіленд-Україна».

Однак, як вже встановлено судом, позивач не є стороною оспорюваного Додаткового договору, оскільки останній укладено між відповідачами.

Так, відповідно до п. 2.1 Статуту Дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна» копія якого наявна в матеріалах справи, затвердженого рішенням Власника оформленим від 23.05.2015, власником підприємства є Компанія «Мілкіленд Н.В.» (Milkiland N.V.) юридична особа, що діє у відповідності до законодавства Нідерландів, зареєстрована у Торговому реєстрі Комерційної палати Амстердаму 18.07.2007 за номером 34278769, знаходиться за адресою: Хіллегомстраат 12-14, 1058LS Амстердам, Нідерланди (Hillegomstraat 12-14 1058LS Amsterdam, The Netherlands) та яка до проведення конверсії (зміна організаційно-правової форми), зареєстрованої 23.05.2008, мала назву «Мілкіленд Б.В.» (Milkiland B.V.) (надалі- власник).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Згідно з ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України фактично встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 09.11.2016 та від 30.11.2016 по справах №6-206цс16 та №6-2363цс16.

У п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 вказано, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Проте, як вказувалось судом вище, рішення власника ДП «Мілкіленд-Україна» на укладення Додаткового договору №2 від 05.03.2015 до Договору поруки №19/П від 24.03.2014 у відповідності до Статуту не було обов'язковою умовою.

Відтак, на момент укладання спірного договору у відповідачів 2 та 3 фактично не було підстав вважати відсутніми повноваження у Ржавічева В.А. на підписання оспорюваного Додаткового договору.

До того ж, розглядаючи позов, судом також прийнято до уваги, що згідно п. 51 Постанови №13 від 24.10.2008 Пленуму Верховного Суду України від «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі п. 4 ч. п.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Одночасно, статтею 10 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Відповідно ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. На вимогу учасника, товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Частинами 1-3 ст. 145 Цивільного кодексу України встановлено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 146 Цивільного кодексу України контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законодавством, може призначатися аудиторська перевірка.

Зазначеними нормами передбачено право позивача на управління товариством в порядку, визначеному в установчих документах та законом, зокрема шляхом прийняття рішень на загальних зборах.

При цьому, у даному випадку, акціонер не наділений правом визнавати недійсним спірний Договір укладений товариством, поза відносинами представництва.

Згідно з п. 7.1 Статуту майно підприємства становлять основні засоби, та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Підприємство здійснює згідно з чинним законодавством, володіння, користування і розпорядження майном, що є його власністю.

Відповідно до п. 7.2 Статуту підприємство є власником майна та коштів, що передані йому власником у власність; продукції, виробленої підприємством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України.

Отже, майно відповідача - 1 є його власністю.

Так, статтею 80 ЦК України визначено, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.

Відповідно до ст. 62 ЦК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими Законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

За таких обставин, акціонер вправі реалізувати свої права через загальні збори товариства, на яких має право підняти питання, зокрема, про зобов'язання уповноваженої особи оспорити спірний правочин.

Водночас, як встановлено судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30.09.2017 здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи; (реєстрацій № 10651050044014809); за наслідком яких, власником та єдиним акціонером ДП «Профітрейд» стала фізична особа - ОСОБА_5, а отже, ПАТ «Мілкіленд Н.В.» не є учасником відповідача.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.03.2018.

Суддя О.А. Грєхова