Рішення № 72794701, 19.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2018Справа № 910/20606/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (77411, Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, смт. Єзупіль, вул.. Степана Бандери, 1)

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д)

Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" (49127 м. Дніпро, пров. М. Дідевича,12)

про визнання права

за участю представників

від позивача: Васів Ю.М.

від відповідача-1: Малярчук Т.В.

від відповідача-2: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" про визнання права.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач-1) був укладений договір поруки № 4А11494И/П (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач поручився за виконання зобов'язань ТОВ "АЯКС" (надалі - відповідач-2) за кредитними договорами № 4А13446И від 15.07.2013, №4А11494И від 06.12.2011 та № 4А14345И від 25.11.2014. За доводами позивача, останнім було сплачено кошти в розмірі 3 627 729,89 грн. на користь відповідача-1, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права позивача вимагати від відповідача-2 сплати боргу та визнати відсутнім у відповідача-1 права вимагати від відповідача-2 сплати боргу за вказаними кредитними договорами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20606/17 та призначено до розгляду на 20.12.2017.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2017 було ухвалено здійснювати розгляд справи №910/20606/17 у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовного судового засідання на 31.01.2018.

У підготовчому засіданні 31.01.2018 суд на місці задовольнив усне клопотання відповідача-1 та відклав судове засідання на 14.02.2018.

06.02.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 зазначає, що оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Відтак, враховуючи посилання позивача на виконання ним певних договірних зобов'язань наслідком яких є набуття права та обов'язків кредитора в межах одного зобов'язання в силу імперативної вказівки норми матеріального права, яке водночас на думку позивача не визнається іншою особою, належним та об'єктивним є висновок, що позивач звертається до суду не за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу, а виключно з метою встановлення факту такого невизнання. Таким чином, відповідач-1 вважає, що визначений предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав через відсутність порушеного права, наслідком чого є невідповідність способу захисту права способам визначеним законодавством, що свідчить про наявність обов'язкових підстав для відмови у задоволенні позову.

12.02.2018 до господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 суд продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів та відклав підготовче засідання на 28.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 закрито підготовне засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2018.

У судовому засіданні, призначеному на 19.03.2018, суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача-1 проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники відповідача-2 в судове засідання не з'явився, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, відзиву на позовну заяву не подавав, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 19.03.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

04 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (надалі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач-1, кредитор) був укладений договір поруки № 4А11494И/П (надалі - договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариства з обмеженою відповідальності "АЯКС" надалі - відповідач-2) своїх зобов'язань за кредитними договорами № 4А13446И від 15.07.2013, №4А11494И від 06.12.2011 та № 4А14345И від 25.11.2014.

Відповідно до п. 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів.

За змістом п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті", як поручителем, було виконано обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погашено борг у загальному розмірі 3 627 729,89 грн., у зв'язку з чим до останнього в межах цієї суми перейшли всі права кредитора за кредитними договорами.

За таких обставин, позивач просить суд визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" сплати суми боргу за кредитними договорами у розмірі 3 627 729,89 грн, а також визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" сплати суми боргу за кредитними договорами у розмірі 3 627 729,89 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За правовою природою договір № 4А11494И/П від 04.11.2016 є договором поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення №4013 від 09.11.2016 позивачем було перераховано на рахунок відповідача-1 грошові кошти у загальному розмірі 3 627 729,89 грн., з призначенням платежу: «Виконання зобов'язань за кредитному договору №4А13446И від 15.07.2013 згідно договору поруки № 4А11494И/П від 04.11.2016».

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" коштів у розмірі 3 627 729,89 грн в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" за кредитними договорами позивачем не надано, як і не надано доказів повернення відповідачем-1 зазначених коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4А11494И/П від 04.11.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У відповідності до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів не доведено, вимоги позивача про визнання права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" сплати суми боргу за кредитними договорами та визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЯКС" сплати суми боргу за кредитними договорами у загальному розмірі 3 627 729,89 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.03.2018

Суддя Пукшин Л.Г.