
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2827/17Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Сіренко О.І.
суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017, суддя Панченко О.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, по справі № 820/2827/17
за позовом ОСОБА_1
до Харківського міського центру зайнятості
третя особа Міністерство соціальної політики України
про визнання незаконною бездіяльності,
ВСТАНОВИВ:
6 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненого позову, просив суд визнати дії Харківського міського центру зайнятості під час прийому 1 березня 2017 року об 11:10 у здійсненні пошуку роботи позивачу без дотримання рекомендацій професійного консультанта, наданих під час прийому 01.03.2017 року об 09:40 незаконними.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що діями відповідача у сприянні його зайнятості, було порушено приписи Закону України "Про зайнятість населення" та не запропоновано посаду, яка відповідала б рекомендаціям професійного консультанта.
13 грудня 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа Міністерство соціальної політики України про визнання бездіяльності незаконною відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким визнати дії Харківського міського центру зайнятості під час прийому 1 березня 2017 року об 11:10 у здійсненні пошуку роботи позивачу без дотримання рекомендацій професійного консультанта, наданих під час прийому 01.03.2017 року об 09:40 незаконними. При прийнятті рішення суд першої інстанції не взяв до уваги його посилання на те, що відповідач відвернувся від його стану здоров’я, чим залишив його на одинці з безробіттям. Також суд не встановив причину по якій відповідач не запропонував йому під час здійснення прийому отримати соціальні послуги. Вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням вимог п.2 ч. 1 ст. 9, п. 9 ч. 1 ст. 22, ст. 24 Закону України «Про зайнятість населення».
Сторони в судове засідання не з’явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи не надали, тому колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. 313 КАС України перешкод для розгляду справи немає.
На підставі частини 4 статті 229 цього ж Кодексу фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв'язку із неявкою сторін.
Колегія суддів, вислухавши суддю – доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав :
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач, маючи диплом спеціаліста ХНУ ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія" та здобувши кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін, а також диплом бакалавра ХНУВС за напрямом підготовки "Право", неодноразово перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний у періодах з 2002-2003 р., 2004 р., 2006-2014 р., в період чого отримував соціальні послуги, а саме: консультаційні послуги з питань працевлаштування та реєстрації в службі зайнятості.
27.09.2016 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки №203916092700052. (а.с.28)
Згідно поданої заяви, наказом директора від 27.09.2016 року № НТ160927 ОСОБА_1 наданий статус безробітного та відповідно до п.п. 2,4 ст. 22, п.2 ст.23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та п.п. 2.7, 2.9 "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016 по 28.09.2017 року у розмірі, встановленому законодавством.
Судом встановлено, що черговий прийом позивача до спеціаліста з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості було призначено на 01.03.2017 р. (а.с.35)
Під час прийому позивача 01.03.2017 року провідним фахівцем з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості ОСОБА_2 разом із позивачем опрацьована вакансія "юрисконсульт" у ДЗ "УМЦ АГР МОЗ України". За попередньою розмовою з роботодавцем було встановлено, що вакансія зайнята. Дані обставини зафіксовано у додатках до персональної картки позивача №203916092700052 .
Разом з цим, 01.03.2017 року позивач під час прийому був направлений на профдіагностичне обстеження, з метою виявлення індивідуально-психологічних властивостей безробітного, його навичок, здібностей, схильностей при пошуку роботи.
За результатами даного обстеження, враховуючи рекомендації ЛКК, позивачу не може бути рекомендовано навчання за активними робітничими професіями, оскільки протипоказана важка фізична праця, тривале перебування на ногах, підняття вантажу, переохолодження, психоемоційне перевантаження. (а.с.48)
Також, спеціалістами служби зайнятості рекомендовано опрацювати вакансії на офіційному сайті Національного агенства України з питань державної служби.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем учинялись відповідні дії щодо встановлення професій, робота за якими є підходящою позивачу за станом здоров’я, освітою тощо, які не суперечать законодавству. В свою чергу, відповідно до рекомендації ЛКК після проведеного 01.03.2017 року обстеження вбачається, що необхідною умовою для визначення можливості праці позивачем на відповідній професії, є вказівка характеристики умов праці саме роботодавцем. А відтак, вказані позивачем обставини не доводять вчинення незаконних дій суб`єктом владних повноважень, при виконанні покладених на відповідача обов'язків згідно з чинним законодавством України, що, в свою чергу - не призвело до негативного впливу на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа; працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.
Згідно п.3 ч.1 ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення" основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є, зокрема, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи.
Пунктом 2 розділу ІІ Положення про державну службу зайнятості, яке затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 року №41 передбачено, що служба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями.
Відповідно ч.2 ст. 43 Закону України “Про зайнятість населення” статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування .
Згідно ч.2 ст. 44 Закону України “Про зайнятість населення” зареєстровані безробітні зобов'язані: самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Закону України “Про зайнятість населення” підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний. Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.
Однак, згідно з ч.3 вказаної статті Закону у разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Відповідно до п. 19 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку громадян, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (далі – Порядок №198), у разі коли протягом шести місяців з дня реєстрації безробітному неможливо підібрати роботу за професією, підходящою є робота, що потребує зміни професії з урахуванням його здібностей, стану здоров'я, професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Згідно ч. 8 ст. 46 Закону України “Про зайнятість населення” підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо: місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати); умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.
Пунктом 22 Порядку №198 визначено, що підходящою не може бути робота у разі, коли: вона пов'язана із зміною місця проживання безробітного без його згоди; місце роботи розташоване за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, стану здоров'я особи, що підтверджено медичною довідкою; заробітна плата нижча, ніж встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, або не забезпечуються гарантії щодо її своєчасної виплати.
З огляду на вищезазначене, законодавцем чітко визначено перелік робіт, які не можуть вважатися для безробітного підходящими.
Умови праці можуть бути визначені тільки за конкретною посадою, з урахуванням стану здоров'я при застуванні на цій посаді праці конкретного робітника. Це є питання при переговорах між робітником та роботодавцем.
Як свідчать матеріали справи, за технологією прийому, серед інших заходів по сприянню працевлаштуванню, проводяться наступні:
- опрацювання вакансії - спільний розгляд вакантної посади, та попередній дзвінок до роботодавця з уточненням вимог до претендента, уточненням умов праці та згодою на переговори з претендентом. Після дзвінка до роботодавця проводиться співбесіда з клієнтом, і, якщо роботодавець не заперечує, а безробітний згоден на переговори, видається направлення на працевлаштування, про що ставиться відповідна відмітка у додатку до ПК № 1, яка підтверджується клієнтом. У разі відмови роботодавця від переговорів, або незгоди клієнта, ставиться відповідна відмітка, яка засвідчується підписом безробітного;
- перегляд вакансій - під час прийому спільний перегляд з клієнтом варіантів працевлаштування за підходящою для клієнта роботою серед усіх наявних вакансій на час відвідування. При цьому, враховуючи обмежений час прийому, пошук за професіями, який задається, не завжди має позитивний результат.
З огляду на вищезазначене , колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем вчинялися відповідні дії щодо встановлення професій, робота за якими є підходящою позивачу за станом здоров’я, освітою тощо.
Проте, за наслідком отриманої відповіді лікувального закладу вбачається, що необхідною умовою для визначення можливості праці позивачем на відповідній професії, є вказівка характеристики умов праці саме роботодавцем, тому, вказані позивачем обставини не є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень, яка могла б бути пов'язана з невиконанням останнім дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов'язків і згідно з чинним законодавством України, що, в свою чергу - несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вказаної позовної заяви.
В статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції , що діяла до 15.12.2017р.) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 6 КАС України ( в редакції, що діяла до 15.12.2017р. ) особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З огляду на вищезазначене, особа на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки особи у сфері публічно-правових відносин, створюючи певні негативні праві (юридичні) наслідки для такої особи.
Таким чином, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Згідно з вищевказаними нормами права задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Проте, матеріали справи свідчать, що відповідачем вчинялися відповідні дії щодо сприяння в працевлаштуванні позивача,тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги з наведеного вище є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310,313, п.1 ч. 1 ст. 315, 316,321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 по справі № 820/2827/17 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
.
Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складений та підписаний 15.03.2018.
Судове рішення № 72790450, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 13.03.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 820/2827/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: