Постанова № 72790045, 14.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Справа № 826/3563/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року у справі:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

«АТ Каргілл»

до Офісу великих платників податків

Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними та скасування

податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.03.2017 р.: № 0001762200 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 562 360,00 грн., з яких 374 907,00 грн. - за основним платежем та 187 453,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, і № 0001742200 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 4 399 058,00 грн. та визначених штрафних (фінансових) санкцій на суму 2 199 535,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що лушпиння соняшника, яке залишалося після переробки насіння контрагентами позивача, є товаром і позивачем не підтверджено необхідність та доцільність його утилізації, а також те, що лушпиння соняшника, яке у позивача було придбано ТОВ «Комбінат Каргілл», не є лушпинням після переробки насіння ТОВ «Оптімус Плюс» і ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат».

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана постанова суду прийнята за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи апелянта є необґрунтованими і недоведеними та стверджуючи, що операції з утилізації лушпиння соняшника є реальними і підтверджуються відповідними первинними документами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі - ТОВ «АТ Каргілл») є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Між позивачем і ТОВ «Оптімус Плюс», ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» було укладено договори від 05.08.2015 р. № 1Т-К/О, від 05.09.2014 р. № 438 про надання послуг з переробки та організації переробки насіння соняшника, за умовами яких контрагентами позивача насіння соняшнику перероблюється в готову продукцію, а саме: олію соняшникову нерафіновану не виморожену першого ґатунку (Д 4492:2005); шрот соняшниковий універсальний (або високо протеїновий) товстований негранульований (ДСТУ 4638:2006); лушпиння соняшнику (ДСТУ 7123:2009).

Крім того, умовами зазначених договорів також передбачено здійснення ТОВ «Оптімус Плюс» та ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» комплексу робіт з утилізації лушпиння соняшнику шляхом спалювання па спеціалізованому обладнанні Заводу.

Результати та факт виконання сторонами операцій за договорами від 05.08.2015 р. № 1Т-К/О, від 05.09.2014 р. № 438 відображені у рахунках на оплату, актах про організацію послуг утилізації лушпиння, суми по яких включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, податкових накладних, суми ПДВ по яких включені позивачем до складу його податкового кредиту за відповідні періоди.

З 31.08.2016 р. по 16.11.2016 р. відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2016 р., за результатами якої складено акт від 30.11.2016 р. № 2035/28-10- 14-01/20010397.

У зазначеному акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення ТОВ «АТ Каргілл» пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 135.1, 135.2 ст. 135, п.у 137.1 ст. ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2016 р. на 34 098 209,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, у результат чого завищено суму бюджетного відшкодуванню на 18 459 520,00 грн.

На підставі акту перевірки від 30.11.2016 р. № 2035/28-10- 14-01/20010397 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2016 р.:

1) № 0008691401, яким податковий орган визначив позивачу зобовязання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 47 603 495,00 грн., з яких 34098209,00 грн. - за основним платежем та 13505286,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

2) № 0008751401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 23 355 676,00 грн., з яких 18 459 520,00 грн. - сума завищення бюджетного відшкодування та 9 229 760,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному досудовому порядку шляхом звернення зі скаргою від 29.12.2016 р. № 4211.

За результатами розгляду зазначеної скарги позивача податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 09.03.2017 р. № 0001762200, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 35 728 929,00 грн., з яких 24 414 755,00 грн. основного платежу та 11 314 174,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0001742200, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 16 122 025 грн., з яких 12 080 154,00 грн. - сума завищення бюджетного відшкодування та 6 040 083,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

При цьому, висновки податкового органу щодо неправомірності визначення позивачем зазначених податкових зобов'язань засновані на тому, що ним включено до витрат та податкового кредиту вартість робіт з утилізації насіння соняшнику, здійснення якої за твердженням податкового органу фактично не відбулося, оскільки таке лушпиння використовувалося як товар.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 09.03.2017 р. № 0001762200 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів у розмірі 562 360,00 грн., з яких 374 907,00 грн. - за основним платежем та 187 453,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, і № 0001742200 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 4 399 058,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 199 535,00 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що товарність операцій позивача з ТОВ «Оптімус Плюс» і ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» з утилізації лушпиння соняшника підтверджується відповідними первинними документами і відповідачем не доведено зворотного.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що правовою підставою для формування платником податків його зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ є результати реально здійснених господарських операцій, які підтверджуються відповідними первинними документами, зокрема податковими накладними.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що товарність господарських операцій позивача і ТОВ «Оптімус Плюс» і ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» за договорами від 05.08.2015 р. № 1Т-К/О, від 05.09.2014 р. № 438 з утилізації лушпиння соняшника підтверджується відповідними первинними документами, а саме: актами про надання послуг, податковими накладними, рахунками і банківськими виписками.

Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що дослідження первинних документів, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме актів надання послуг з переробки насіння соняшника та актів про надання послуг з утилізації лушпиння соняшника надають можливість встановити кількість отриманої олії, шроту та лушпиння після переробки насіння соняшника і його відповідність обсягу лушпиння, яке було утилізовано.

Водночас, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано достатніх та необхідних доказів, які б підтверджували фіктивність операцій з утилізації вказаного лушпиння соняшника і що саме воно реалізувалося позивачем як товар, а не утилізовувалося.

При цьому, посилання апелянта на витяги з бази даних АІС по контрагентам позивача /Т.11 а.с. 22-30/ та твердження про те, що лушпиння соняшника може бути товаром і що такий товар був предметом господарських операцій ТОВ «Оптімус Плюс» і ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», є необґрунтованими, оскільки жодний із зазначених доказів та обставин не підтверджує продажу саме лушпиння соняшника, що залишалося після переробки продукції позивача за договорами від 05.08.2015 р. № 1Т-К/О, від 05.09.2014 р. № 438, що саме таке лушпиння не було утилізовано і що саме воно було реалізовано безпосередньо позивачем як товар, за який саме він отримав дохід.

Втім, у відповідності до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, тож у жодному разі не може засновуватися на припущеннях.

Більш того, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

Водночас, , апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом перевірки у даній справі є безпосередньо правомірність формування саме позивачем показників його податкової звітності на підставі операцій між ним і ТОВ «Оптімус Плюс» і ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», а не між вказаними суб'єктами господарювання і третіми особами.

Разом з тим, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670.

Схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі ««Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», від 10 березня 2010 року у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів правомірності податкових повідомлень-рішень від 09.03.2017 р. № 0001762200 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів у розмірі 562 360,00 грн., з яких 374 907,00 грн. - за основним платежем та 187 453,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, і № 0001742200 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 4 399 058,00 грн. та визначених штрафних (фінансових) санкцій у розмірі2 199 535,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 14 березня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.