Рішення № 72773182, 16.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/245/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2018 року м.Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 (місце проживання: 66000, Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Ф. Карпінського, 52; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, Одеська область, місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 12; код ЄДРПОУ 40108740) про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2016 р. по 18.08.2017 р. у розмірі 31500,00 грн., –

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Одеській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.11.2016 р. по 18.08.2017 р.

Ухвалою від 01.02.2018 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п’ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п’ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань. Призначено судове засідання на 27.02.2018р. о 10 годині 00 хвилин.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17.07.2017р. у справі № 815/2740/17 його поновлено на службі в поліції, однак не виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2016 р. по 18.08.2017 р. Не здійснення виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за вказаний період відповідач мотивує тим, що зазначене питання не вирішувалось судом у справі № 815/2740/17. Позивач вважає, що визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 22.02.2018р. (вх. № 5175/18), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що питання про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з урахуванням приписів ч.2 ст. 235 КЗпП України повинно вирішуватись при прийнятті судом рішення про поновлення працівника на посаді, оскільки позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не були предметом розгляду у справі № 815/2740/17, відповідач вважає, що у нього відсутні підстави для виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Крім того, відповідач звернув увагу, що за 18.08.2017р. згідно наказу № 1325 від 18.08.2017р. позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення.

До судового засідання 12.03.2018р. всі учасники справи до судового засідання не з’явились, явку представників не забезпечили.

27.02.2018 р. (вх. № 5668/18) від позивача надійшла заява, в якій останній просив суд розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

26.02.2018р. (вх. № 5641/18) від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 12.03.2018р. всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, та надання ними клопотань про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України.

Суд зазначає, що 15.12.2017 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017р., котрим КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до п. 10 ч. 1 «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.2017 р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності Кодексу в редакції від 15.12.2017 р., розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції Кодексу. Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, керуючись КАС України в редакції чинній з 15.12.2017 р.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17.07.2017р. у справі № 815/2740/17 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Атестаційної комісії №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на службі задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення атестаційної комісії № 8 ГУНП в Одеській області, що оформлене протоколом ОП № 15.00004440.0027874 від 05.03.2016 року та зазначене в розділі IV “Результати атестування (висновок атестаційної комісії) атестаційного листа, а саме: “ 4- займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність”, який прийнято стосовно ОСОБА_2; визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Одеській області № 1305 о/с від 15.11.2016 р. в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції; зобов'язано ГУНП в Одеській області поновити ОСОБА_2 на посаді старшого сержанта поліції, поліцейського ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 06.10.2017р. у справі №815/2740/17 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області повернуто апелянту.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1325 від 18.08.2017р., на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17.07.2017р. у справі № 815/2740/17, скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №1305 о/с від 15.11.2016 р. в частині звільнення зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_2, поліцейського ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області та поновлено його на вказаній посаді.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію", на підставі наказів Національної поліції України №788 дск від 02 вересня 2016року “Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області”, та Головного управління Національної поліції в Одеській області №2244 дск від 16 вересня 2016року “Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області призначено старшого сержанта поліції ОСОБА_2, поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, установивши посадовий оклад 1700 грн., закріпивши спеціальний жетон з індивідуальним номером (0128358), звільнивши з посади поліцейського ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Вважаючи, що відповідачем під час поновлення його на посаді на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17.07.2017р. у справі № 815/2740/17 безпідставно не нараховано та не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 233, ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.1 ст.94 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 (далі – Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Відповідно до п.4 Розділу 1 Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.

Згідно з п.15 Розділу 1 Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду.

Відповідно до п.6 Розділу 3 Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1305 о/с від 15.11.2016 р. старшого сержанта поліції ОСОБА_2, поліцейського ізолятора тимчасового тримання затриманий і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області звільнено зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (через службову невідповідність) з 16.11.2016р.

На підставі рішення суду наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1325 від 18.08.2017р. скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1305 о/с від 15.11.2016 р. в частині звільнення зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_2, поліцейського ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Згідно з п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 Рішення від 15.10.2009 у справі "ОСОБА_3 проти України" (заява №40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, безперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом з цим, при поновленні позивача на посаді в органах національної поліції відповідачем не приймалося рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2016 р. по 17.08.2017 р. не виплачено. Відповідач лише акцентував увагу, що за 18.08.2017р. згідно наказу № 1325 від 18.08.2017р. позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення, тобто за день, з якого його фактично поновлено відповідачем на службі в поліції.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ “Про міліцію”, Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII “Про державну податкову службу”, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Так, відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч. 2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Також, п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29 липня 1991 року, передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір та при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а враховуючи незаконне звільнення позивача, що встановлено судовим рішенням в іншій справі, він має право на отримання середнього заробітку за період, на який його було позбавлено можливості працювати та отримувати заробітну плату за свою роботу.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17.07.2017р. у справі № 815/2740/17, що набрала законної сили, встановлено факт незаконного звільнення позивача з посади, яку він обіймав, що й послугувало підставою для скасування наказу про звільнення № 1305 о/с від 15.11.2016 р.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що питання щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 окружним адміністративним судом під час розгляду справи №815/2740/17 не вирішувалось.

Згідно ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, ОСОБА_1 окружний адміністративний суд при прийнятті постанови від 13.06.2016р. у справі № 815/2740/17 допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення старшого сержанта поліції ОСОБА_2 на посаді поліцейського ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Відповідно до ч.1 ст.255 КАС України (в редакції чинній на час поновлення позивача на службі в поліції) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з ч.2 ст.255 КАС України (в редакції чинній на час поновлення позивача на службі в поліції) обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до ч.2 ст.257 КАС України (в редакції чинній на час поновлення позивача на службі в поліції) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що з моменту прийняття постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 17.07.2017р. у справі № 815/2740/17 позивач вважається таким, що поновлений на попередній роботі, а тому Головне управління Національної поліції в Одеській області зобов'язане нараховувати та сплачувати йому грошове забезпечення. Відтак, твердження відповідача про те, що позивач з письмовою заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Головного управління Національної поліції в Одеській області не звертався, судом до уваги не беруться.

Відтак, суд не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки вони порушують встановлені Конституцією України гарантії щодо незаконного звільнення та своєчасного одержання винагороди за працю.

Оскільки при поновленні позивача на роботі за наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1325 від 18.08.2017р., йому не виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими.

За змістом ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі – Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку №100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

В матеріалах справи міститься довідка від 13.02.2018р. (вих. № 259) про доходи позивача, видана ГУНП в Одеській області, з якої вбачається, що ОСОБА_2 отримав за вересень та жовтень 2017 року грошове забезпечення в розмірі 9536,99 грн.; середньомісячне грошове забезпечення складає 4768,50 грн., середньоденне грошове забезпечення позивача складає 156,34 грн.

Так, відповідно до листів Міністерства соціальної політики України № 10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 р. “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік” та № 11535/0/14-16/13 від 05.08.2016р. “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік” кількість робочих днів становила: з 16 листопада 2016р. – 11 робочих днів, у грудні 2016р. – 22 робочих днів, у січні 2017р. – 20 робочих днів, у лютому 2017р. – 20 робочих днів, у березні 2017р. – 22 робочих дні, у квітні 2017р. – 19 робочих днів, у травні 2017р. – 20 робочих днів, у червні 2017р. – 20 робочих днів, у липні 2017р. – 21 робочий день, та по 17 серпня 2017р. – 13 робочих днів, тобто усього 188 робочих днів.

Враховуючи, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 156,34 грн., грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2016 р. по 17.08.2017р. становитиме 29391,92 грн. (188 х 156,34грн.= 29391,92 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач просить стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.11.2016 р. по 18.08.2017 р. у розмірі 31500,00 грн. Однак при цьому помилково визначає період вимушеного прогулу та відповідно суму, що підлягає стягненню.

Суд зазначає, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1305 о/с від 15.11.2016 р. позивача звільнено з посади з 16.11.2016р., тобто включення позивачем 15.11.2016 р. до періоду вимушеного прогулу є безпідставним.

Крім того, як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, згідно наказу №1325 від 18.08.2017р., яким фактично поновлено позивача на посаді, останньому нараховано та виплачено грошове забезпечення за 18.08.2017р.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 шляхом стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2016 р. по 17.08.2017 р. у розмірі 29391,92 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, в зв'язку з наявністю пільг від щодо сплати судового збору, передбачених п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 194, 229, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (місце проживання: 66000, Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Ф. Карпінського, 52; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, Одеська область, місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 12; код ЄДРПОУ 40108740) про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2016 р. по 18.08.2017 р. у розмірі 31500,00 грн.,- задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, Одеська область, місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 12; код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: 66000, Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Ф. Карпінського, 52; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2016 р. по 17.08.2017 р. у розмірі 29391,92 грн. (двадцять дев’ять тисяч триста дев’яносто одна гривня 92 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.