Постанова № 72772369, 07.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1792/11 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/783/21/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Ванівського О.М., Шандри М.М.,

секретаря: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 травня 2013 року у справі за позовом ПАТ “БРОКБІЗНЕСБАНК” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 травня 2013 року позов АТ «Брокбізнесбанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок у с. Зимна Вода, Пустомитівського району, Львівської області на вул. Нечуя-Левицького, буд. 11, що належить ОСОБА_2, загальною площею 766,5 кв. м. Стягнуто за рахунок реалізації іпотечного майна з ОСОБА_2 на користь АТ «Брокбізнесбанк» суму заборгованості в 2331057,65 грн., в тому числі: 1414435,25 грн. – заборгованість по кредиту; 729695,40 грн. – прострочені відсотки; 14144,35 грн. – комісія за пролонгацію кредиту; 172782,29 грн. – пеня. Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі (Т.3 а.с. 77) просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ «Брокбізнесбанк» повністю. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що відповідач не був належним чином повідомлений і йому не була вручена повістка-виклик в судове засідання на 13 травня 2013 року, оскільки рекомендований лист з повісткою був відправлений в день самого засідання 13.05.2013 року. Зазначає, що з кредитного договору та договору майнової поруки вбачається, що позичальник і іпотекодавець не є однорідними особами. Тому факт заборгованості ПП «ТрастТер» перед Банком має бути підтверджений рішенням господарського суду за позовом позивача до позичальника ПП «ТрастТер», або актом звірки підписаним сторонами, чого в матеріалах справи немає. Лише після цього коли заборгованість ПП «ТрастТер» підтверджена рішенням господарського суду, Банк вправі здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім цього, зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що Банк звертався до майнового поручителя з позовними вимогами з 30 серпня 2010 року протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до п. 7.1 договору іпотеки, а лише звернувся із позовом 15 вересня 2011 року.

В судове засідання, окрім представника відповідача решта учасники справи (їх представники) не з’явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, що аналогічні доводам апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Як вбачається із позовної заяви (Т.1 а.с. 3-7), додаткової заяви до позовної заяви про збільшення позовних вимог (Т.1 а.с. 57-58) та даних ЄДРЮОФОП (Т.1 а.с. 11-14), – ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2, у якому, з врахуванням заяви про збільшення вимог, – просили: звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок у с. Зимна Вода, Пустомитівського району, Львівської області, вул. Нечуя-Левицького, буд. 11, що належить ОСОБА_2, загальною площею 766,5 кв.м. Стягнути за рахунок реалізації іпотечного майна з відповідача на користь АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» суму, яка станом на 20 вересня 2011 року становить 2331057,65 грн., а саме: 1414435,25 грн. – заборгованість по кредиту; 729695,40 грн. – прострочені відсотки; 14144,35 грн. – комісія за пролонгацію кредиту; 172782,29 грн. – пеня та стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги мотивували тим, що 23 серпня 2006 р. Акціонерний банк «БРОКБІЗНЕСБАНК», в особі Львівської філії та Приватне підприємство «ТрастТер» уклали кредитний договір № 260/М1, відповідно до якого Позичальнику було відкрито відклично-поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень 00 копійок терміном до 22.08.2009 р. зі сплатою 19 % за користування позикою. Додатковим договором № 1 від 12 травня 2008 р. відсоткову ставку за користування кредитом було підвищено до 22 % (двадцяти двох відсотків). Додатковим договором № 2 від 28 травня 2008 року ліміт заборгованості збільшено до 1 500 000,00 ( один мільйон п’ятсот тисяч) гривень 00 коп. Додатковим договором № 3 від 22.08.2009р. дію кредитного договору продовжено до 21 серпня 2011р. та встановлено ліміт 1 414 435,25грн. Крім того в додатку до кредитного договору узгоджено сторонами графік погашення заборгованості рівними частинами. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком укладено Іпотечний договір з майновим поручителем громадянином ОСОБА_2 від 23 серпня 2006р., посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в Реєстрі нотаріальний дій за № 1324. Згідно іпотечного договору ОСОБА_2Ю,, який є засновником приватного підприємства «ТрастТер» (позичальника), передавав в забезпечення виконання умов кредитного договору № 260/М1 від 23.08.2006р. власний житловий будинок №11, що знаходиться у с. Зимна Вода, на вул. Нечуя-Левицького, Пустомитівського району, Львівської області. Дане нерухоме майно належить Відповідачу на праві приватної власності, згідно Свідоцтва на право власності на нерухоме майно виданого виконкомом Зимноводіської сільської Ради Пустомитівського район, Львівської області 24.05.2005р. на підставі рішення № 74 від 19.05.2005р. та зареєстрованого в Львівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 15.06.2005р. РПВН: 11096067. При посвідченні Іпотечного договору, дружиною відповідача, ОСОБА_5 була подана нотаріально посвідчена заява, якою вона надавала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки з позивачем на умовах на його розсуд. Нотаріусом, після підписання Іпотечного договору сторонами, було внесено записи в Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна та в Державний реєстр іпотек. У зв’язку із змінами внесеними в кредитний договір в іпотечний договір були внесені зміни, що стосувалися збільшення ліміту, зміни відсоткової ставки та пролонгацією кредитного договору (Додатковий договір від 30.05.2008р. № 941, Додатковий договір 06.11.2009р. посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_4Р.). Позивач свої зобов’язання виконав та згідно заявок підприємства перераховував кредитні кошти на поточний рахунок. За період користування кредитними коштами Відповідач в межах кредитної лінії використовував їх на поповнення обігових коштів. Відповідач свої зобов’язання по кредитному договору № 260/М1 від 23 серпня 2006р. не виконав, в термін встановлений договором кредит не погасив. Згідно п. 5.1. кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення кредиту та/або відсотків за його використання Позичальник сплачує Банку додатково пеню, яка нараховується в розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. За таких обставин, внаслідок невиконання Відповідачем своїх договірних зобов’язань за кредитним договором, у нього перед Позивачем виникла заборгованість, станом на 01.02.2012 року становить 2 331 057,65 грн., в тому числі: 1 414 435,25 грн. – заборгованість по кредиту; 729 695,40 грн. – прострочені відсотки; 14 144,35 грн. – комісія за пролонгацію кредиту; 172 782,29 грн. – пеня.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 525, 526, 536, 1048, 572, 575 ч.1 ст. 1054, ч.1 ст. 530, ч.2 ст. 1050, ч.1 ст. 546 ЦК України, ч.1 ст. 3, ст. 7 Закону України «Про іпотеку» та задовольняючи позов, виходив з того, що 23 серпня 2006 р. Акціонерний банк «БРОКБІЗНЕСБАНК», в особі Львівської філії та Приватне підприємство «ТрастТер» уклали кредитний договір № 260/М1 (в подальшому «кредитний договір»), згідно до якого Позичальнику було відкрито відклично-поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень 00 копійок терміном до 22.08.2009 р. зі сплатою 19 % за користування позикою. Додатковим договором № 1 від 12 травня 2008 р. відсоткову ставку за користування кредитом було підвищено до 22 % (двадцяти двох відсотків). Додатковим договором № 2 від 28 травня 2008 року ліміт заборгованості збільшено до 1 500 000,00 ( один мільйон п’ятсот тисяч) гривень 00 коп. Додатковим договором № 3 від 22.08.2009 р. дію кредитного договору продовжено до 21 серпня 2011р. та встановлено ліміт 1414 435,25грн. Крім того, в додатку до кредитного договору узгоджено сторонами графік погашення заборгованості рівними частинами. Позивач свої зобов’язання виконав та згідно заявок підприємства перераховував кредитні кошти на поточний рахунок. За період користування кредитними коштами Відповідач в межах кредитної лінії використовував їх на поповнення обігових коштів. Крім цього, з метою забезпечення виконання зобов’язань відповідача за Кредитним договором, між банком укладено Іпотечний договір з майновим поручителем громадянином ОСОБА_2 від 23 серпня 2006р. посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в Реєстрі нотаріальний дій за № 1324. Таким чином ОСОБА_2 набув статусу майнового поручителя, щодо зобов’язань позичальника ПП «ТрастТер» перед кредитором АТ «Брокбізнесбанк» за кредитним договором № 260/М1 від 23 серпня 2006 р. Згідно іпотечного договору ОСОБА_2Ю, який є засновником приватного підприємства «ТрастТер» (позичальника), передавав в забезпечення виконання умов кредитного договору № 260/М1 від 23.08.2006р. власний житловий будинок №11, що знаходиться у с. Зимна Вода, на вул. Нечуя-Левицького, Пустомитівського району, Львівської області, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, згідно Свідоцтва на право власності на нерухоме майно виданого виконкомом Зимноводівської сільської Ради Пустомитівського району. Львівської області 24.05.2005р. на підставі рішення № 74 від 19.05.2005р. та зареєстрованого в Львівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 15.06.2005р. РПВН: 11096067. Судом встановлено, що при посвідченні Іпотечного договору, дружиною відповідача, ОСОБА_5 була подана нотаріально посвідчена заява, якою вона надавала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки з позивачем на умовах на його розсуд. Нотаріусом, після підписання Іпотечного договору сторонами, було внесено записи в Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна та в Державний реєстр іпотек (копія заяви наявна в матеріалах справи). У зв’язку із змінами внесеними в кредитний договір в іпотечний договір буди внесені зміни, що стосувалися збільшення ліміту, зміни відсоткової ставки та пролонгацією кредитного договору (Додатковий договір від 30.05.2008р. № 941, Додатковий договір 06.11.2009р. посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_4, копії яких наявні в матеріалах справи. Судом встановлено, що ПП «ТрастТер» свої зобов’язання за кредитним договором виконувалися не належним чином, порушило умови Кредитного договору, щодо своєчасного повернення коштів по кредиту, сплати процентів за користування даним кредитом та інші платежі згідно Кредитного договору у зв’язку із чим утворилася заборгованість. Згідно п. 5.1. кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення кредиту та/або відсотків за його використання Позичальник сплачує Банку додатково пеню, яка нараховується в розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. Як вбачається із розрахунку, заборгованість ПП «Транс Тер» за кредитним договором № 260/М1 від 23.08.2006 року станом на 01.02.2012 становить 2 331 057,65 грн., в тому числі: 1 414 435,25 грн. – заборгованість по кредиту; 729 695,40 грн. – прострочені відсотки; 14 144,35 грн. – комісія за пролонгацію кредиту; 172 782,29 грн. – пеня. Таким чином суд прийшов до висновку, про те, що на даний час ПП «Транс Тер» не виконав своїх зобов’язань по кредитному договору № 260/М1 від 23.08.2006 року і загальна сума його заборгованості за кредитним договором станом на 01.02.2012 року становить 2 331 057,65 (два мільйони триста тридцять одна тисяча п’ятдесят сім) гривень 65 копійок. Судом встановлено, що 21.04.2011 року позивач звернувся, до відповідача з претензійним листом № 624 про виконання зобов’язань за Кредитним договором та [попередив його], що у разі залишення даної вимоги без належного реагування, Банк буде ініціювати звернення до суду із позовом. Оскільки ПП «ТрастТер» свої зобов’язання за кредитним договором № 260/М1 від 23.08.2006 року у визначені договором терміни не виконав належним чином у зв’язку із чим допустив заборгованість на загальну суму 2 331 057,65 грн., на попередження про погашення заборгованості він не відреагував, окрім того майновий поручитель, відповідач по справі ОСОБА_2 на день винесення рішення вимоги кредитора не виконав, суд прийшов до висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення, а тому позивач набув право на стягнення з відповідача заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.

Як вбачається із матеріалів справи встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, – 23.08.2006 року між АБ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є позивач та ПП «ТрастТер» було укладено кредитний договір, за яким підприємству Банком було відкрито відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 млн. грн. Згодом, до вказаного кредитного договору було укладено додаткові договори від 12.05.2008 року, 28.05.2008 року та 22.08.2009 року (Т.1 а.с. 22-24). В забезпечення виконання умов вказаних кредитних договорів між Банком та відповідачем було укладено Іпотечний договір 23.08.2006 року, до якого було укладені додаткові договори від 30.05.2008 року та 6.11.2009 року (Т.1 а.с. 31-36), за яким відповідач передав Банку в іпотеку житловий будинок №11 в с.Зимна Вода на вул. Нечуя-Левицького, Пустомитівського району Львівської області. У зв’язку із невиконанням позичальником договору кредиту та завершенням його дії Банк звернувся в суд з даним позовом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час спірних правовідносин), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст.7 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час спірних правовідносин), за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час спірних правовідносин) майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням.

Крім цього, відповідно до ст. 38 цього ж Закону (в редакції на час спірних правовідносин), якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю. Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Також, згідно ст. 39 Закону (в редакції на час спірних правовідносин) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається у разі, якщо: іпотеку включено до іпотечного пулу; відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя; проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про банкрутство.

Також, із змісту ряду пунктів Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року вбачається таке.

Позовна заява про вирішення спору, що виникає з кредитних правовідносин, за формою і змістом повинна відповідати загальним правилам, встановленим статтею 119 ЦПК, а залежно від предмета та підстави позову – і вимогам, які містяться у спеціальному законодавстві. Зокрема, у разі пред’явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у заяві має бути викладено обставини, необхідні для ухвалення рішення, зокрема відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку»; у разі пред’явлення позову про захист прав споживачів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; способи захисту, яких суд може вжити, тощо (п. 5 Постанови).

Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК) (п. 9 Постанови).

У випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку (п. 38).

Також, згідно п. 42 Постанови, – резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов’язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки – шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Окрім цього, із правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 4.11.2015 року, за наслідками розгляду в порядку ст.355 ЦПК України справи №6-340цс15 вбачається таке: відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Проте частиною третьою статті 39 цього Закону передбачено, щосуд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов’язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначене може бути враховано лише в разі, якщо порушенням основного зобов’язання іпотекодержателю не завдано збитків.

За положеннями статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у резолютивній частині рішення суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Крім цього, із ряду правових позицій Верховного Суду України у Постановах за наслідками розгляду справ в порядку ст.355 ЦПК України вбачається, що: положеннями частини першої статті 39Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Вказане викладено у Постанові від 1.03.2017 року, що винесена у справі № 6-2284цс16.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16), та в постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15).

Також, загальними вимогами процесуального права, що закріплені у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як вбачається із матеріалів, зокрема, позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог та оскаржуваного рішення позивачем, при формулюванні позовних вимог, не конкретизовано способу захисту порушеного, на його думку, права, за захистом якого він звернувся до суду. Так, у позовній заяві та заяві про збільшення вимог не вказано необхідних даних, що стосується способу звернення стягнення обраного позивачем. Так обравши спосіб звернення стягнення – реалізацію предмета іпотеки позивачем не обрано способу такої реалізації відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону, а саме шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, що також передбачено і умовами укладеного між сторонами договору іпотеки (зокрема, п.п. 7.1, 7.4-7.6.3 Договору). Також, не визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Вказане не усунуто і судом першої інстанції при розгляді справи. Не вказано на дані недоліки та порушення вимог закону позивачу, відповідно не вчинено дій щодо дотримання цих норм позивачем. Відповідно конкретний спосіб звернення стягнення, який може бути обраний виключно позивачем не був визнаний чи заперечений (повністю або частково) відповідачем та відповідно перевірений судом на предмет відповідності обставинам справи та вимогам закону. Відповідно обраний спосіб захисту позивачем та визнаний рішенням суду першої інстанції не відповідає та суперечить вимогам закону та набрання таким рішенням законної сили та виконання такого рішення призведе до порушень прав та інтересів відповідача як іпотекодавця та власника спірного об’єкту іпотеки (житлового будинку), а також може призвести до порушень прав та інтересів інших осіб.

Вказані недоліки не можуть бути усунуті у суді апеляційної інстанції, оскільки зміна, уточнення позовних вимог можлива лише з ініціативи позивача та лише за час розгляду справи судом першої інстанції.

Зважаючи на вказане, рішення суду не слід вважати таким, що відповідає обставинам що мають значення для справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Вказаним слід задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі та вказане не позбавляє позивача права вдруге звернутись до суду за захистом своїх прав (інтересів) та обрати спосіб захисту, що відповідатиме та не суперечитиме вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 травня 2013 року – скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ “БРОКБІЗНЕСБАНК” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 15 березня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: О.М. Ванівський

ОСОБА_6