Постанова № 72770423, 31.01.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10467/17

Провадження № 2-а/369/94/18

ПОСТАНОВА

іменем України

31.01.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області

в складі: головуючого - судді – Волчка А.Я.

при секретарі – Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області про визнання незаконними дій та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він, ОСОБА_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням, виданим у 1998 році.

Як безпосередній учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він працював на роботах по ліквідації наслідків аварії у с. Бобер та м. Чорнобиль в числі осіб, які були у складі формувань цивільної оборони від Акціонерного товариства закритого типу «СУСКБУ» у періоди з 27 серпня 1986 по 31 серпня 1986року, з 01 вересня 1986року по 30 вересня 1986 року, з 01 жовтня 1986 року по 31 жовтня 1986 року, з 01 листопада по 06 листопада 1986 року, 10.11.1986. з 15 вересня по 30 вересня 1987року, з 01 жовтня по 24 жовтня 1987 року, що підтверджується довідкою ТОВ «НЕННО», яка є зберігачем архіву АТЗТ «СУСКБУ» , від 16.08.2017 року.

Відповідно до довідки АТЗТ «СУСКБУ» від 02.02.1999 року йому за роботу у зоні відчуження нараховувалась заробітна плата за підвищеними тарифами.

У зв’язку з відрядженням на роботи в зону радіаційного забруднення він отримав захворювання, яке привело до встановлення йому другої групи інвалідності довічно, що підтверджується довідкою МСЕК серії КИО-1 №077280. Згідно з експертним висновком та довідкою МСЕК, моє захворювання пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

За активну та сумлінну працю у заходах пов’язаних із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС його було неодноразово заохочено листами подяки та грошовими преміями, (копії додаю)

Відповідно до інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 15.08.2017року відповідно до Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого 18 березня 1976 року Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111, наказу начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 року № 90, а також інших державних республіканських та відомчих документів в кожному міністерстві, відомості або іншому централізованому органі виконавчої влади, підприємствах, установах і організаціях, в рамках адміністративно-територіальних одиниць (районів, міст тощо) створювались служби формування Цивільної оборони.

Формування Цивільної оборони , в тому числі і невоєнізовані утворювались з числа працюючого населення з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

З метою надання йому статусу інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він звернувся до управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації. Однак, листом від 28.08.2017 року відповідач відмовив йому у задоволенні звернення, з одночасним посиланням на той факт, що він не надав підтверджуючих документів, які б містили інформацію про залучення до формувань Цивільної оборони та всіх відомостей про роботу, яку виконував під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі формувань ЦО.

Вважає відмову відповідача в наданні йому статусу інваліда війни неправомірною. Він витратив своє здоров’я задля ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, і тепер вимушений бігати в поважному віці по інстанціям та доводити очевидні речі, які підтверджені доказами. Виборювати пільги, які передбачені для Законом.

Вважає, що надав Відповідачеві достатньо доказів, які підтверджують наявність у нього права отримати статус інваліда війни. Проте, всупереч Закону, відповідач відмовив йому у наданні статусу інваліда війни, що і змусило його звернутись до суду за захистом свого права.

Просив суд визнати незаконними дії Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації щодо відмови надати йому статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення та зобов»язати Управління соціального захисту населення Києво- Святошинської районної державної адміністрації надати йому, ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Ухвалою суду від 27.09.2017 року відкрито провадження у даній адміністративній справі.

Позивач у судове засідання не з»явився, до суду направив заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засіданні не з»явився, про день, час та місце слухання справи судом належним чином повідомлений, причини неявки суду не відомі.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Пунктом 1 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Статтею 10 Закону України. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше ЗО календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.35 ч.2 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від

24.06.2004року, сили і засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту, а також добровільні рятувальні формування, належать до регіональних і місцевих сил цивільного захисту.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року в редакції Закону від 15.06. 2004 року особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, повязаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Ст. 18 Вказаного Закону передбачено, що статус інваліда війни підтверджується посвідченням, порядок виготовлення якого визначений постановою КМ України від 12 травня 1994 року №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» та видаються пенсіонерам, які отримують пенсії в органах Пенсійного Фонду, органами праці та соціального захисту населення.

Згідно із п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, обов'язковими умовами за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Нормою статті 7 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Більш того, Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі «Мюллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974 року) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, ст.ст. 2,59 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області про визнання незаконними дій та зобов’язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області визнати незаконними дії Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації, щодо відмови надати йому статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області на користь держави судовий збір в розмірі 640.00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена сторонами до Київського апеляційного адміністративного суду у 30-ти денний термін з дня прогошення постанови.

Суддя: А.Я. Волчко