Постанова № 72769686, 14.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 334/8730/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дубина Л.А.

Провадження № 22-ц/778/950/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

ОСОБА_2

При секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.11.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 11070,00 доларів США, строком до 29.11.2010 року та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідач свої зобов’язання за кредитним договором не виконував належним чином, в зв’язку з чим, станом на 01.07.2015 року має заборгованість у загальному розмірі 15198,42 доларів США.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 15198,42 дол. США, що еквівалентно 319166,82 грн. та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року ухвала апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року скасована, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі.

Проте колегія не погоджується з таким висновком суду.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Кредитний договір укладений на строк до 29.11.2010 року включно. Згідно розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором був здійснений відповідачем 26.06.2009 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Переривання перебігу позовної давності визначається ст.264 ЦК України.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи вбачається, що 29.11.2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №ZPV0AA00000158, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 11070 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць (10,08% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом, і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту. З кінцевим строком повернення 29.11.2010 року. (а.с.10-13).

З копії заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2013 року, яке було надано позивачем до суду апеляційної інстанції, вбачається що з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_4 про стягнення заборгованості ОСОБА_3 звернувся в грудні 2012 року.

Відповідно до вказаного рішення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» була стягнута сума заборгованість за кредитним договором від 29.11.2006 року, яка утворилась станом на 30.11.2012 року.

З огляду наведеного колегія приходить до висновку, що строк позовної давності переривався у зв'язку з пред'явленням ПАТ КБ «ПриватБанк» у грудні 2012 року позову до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Перебіг строку почався заново з наступного дня після набрання рішенням законної сили, тобто з 05 лютого 2013 року.

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до позичальника в цій справі ПАТ КБ «Приватбанк» 29.09.2015 року, тобто в межах строків позовної давності.

Отже, у суду були відсутні правові підстави для відмови у позові з підстав пропуску строку позовної давності .

Згідно довідки Дніпровського ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області від 22.12.2016 року будь-які виконавчі провадження у відношенні ОСОБА_4, в тому числі виконавчий лист по цивільній справі №2/202/1037/2013 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором на виконанні не перебували і не перебувають.

Тобто, вищезазначене заочне рішення на теперішній час не виконано.

Відтак, на теперішній час заборгованість по тілу кредиту не погашена, тому ОСОБА_3 продовжував нараховувати на заборгованість за тілом кредиту проценти, а також пеню за несплату заборгованості.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Вказаним нормам кореспондують умови кредитного договору щодо нарахування відсотків та пені.

Так, згідно з пунктами 3.2 договору, у випадку порушення зобов’язань за кредитним договором, передбачених п.п. 1.1., 2.2.4, 2.3.3, відповідач сплачує ОСОБА_5 відсотки за користування кредитом у розмірі 2,14% на місяць, враховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.1 договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, ОСОБА_3 має право нарахувати, а позичальник зобов’язується сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення.

Таким чином, право нараховувати відсотки до дня повернення кредиту та відповідний обов’язок позичальника сплатити ці відсотки передбачені умовами кредитного договору, що відповідає положенням статті 1048 ЦК України, а у випадку порушення цього обов’язку нараховується неустойка у вигляді пені, що також узгоджено сторонами в договорі.

Оскільки, з вказаним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду 29.09.2015 року, тому в межі позовної давності по відсоткам входить період з 01.12.2012 року по 01.12.2015 року, а по пені з 29.09.2014 року по 29.09.2015 року. ОСОБА_5 заявлено позов про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 01.07.2015 року, та в ході розгляду справи період стягнення заборгованості та її сума не збільшувались, тому стягненню підлягають відсотки, нараховані за період з 01.12.2015 року. по 01.07.2015 року та пеня за період з 29.09.2014 року по 01.07.2015 року.

Здійснивши підрахунок нарахованих процентів та пені за вказані періоди на підставі наданого ОСОБА_5 розрахунку, колегія визначила розмір заборгованості до стягнення: по процентам в сумі 88 381, 55 грн., по пені в сумі 19010,75 грн.

Так як ОСОБА_5 до стягнення за позовними вимогами була заявлена також сума заборгованості ,яка вже охоплена заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2013 року, правові підстави для повторного стягнення цієї суми відсутні.

Враховуючи вищенаведене, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення, яке не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

В силу вимог ч.1,13 ст.141 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, має право на компенсацію за рахунок відповідача судових витрат пов’язаних з розглядом справи, а саме документально підтверджених витрат понесених нею на сплату судового збору.

З наданих платіжних документів вбачається, що ОСОБА_5 у цій справі сплачено судовий збір на суму 10053,75 грн.

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена частково \ 27,45 відсотків від заявлених вимог \, то з відповідача на користь ОСОБА_5 у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір у сумі, пропорційній до задоволених вимог, яка становить 2759,75 грн.

Керуючись ст. ст. 374,476,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року у цій справі – скасувати, прийняти нову постанову за якою:

«Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» заборгованість по процентам за період з 01.12.2012 року по 01.07.2015 року в розмірі 88 381(вісімдесят вісім тисяч триста вісімдесят одна) гривня 55 (п’ятдесят п’ять) копійок та пеню в розмірі 19010 (дев’ятнадцять тисяч десять) гривень 75 (сімдесят п’ять) копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2759 (дві тисячі сімсот п’ятдесят дев’ять) гривень 75 (сімдесят п’ять копійок).»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 16.03.2018 року.

Головуючий:

Судді: