Ухвала суду № 7276773, 23.12.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-6123/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

                     Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Антрацитівської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Господарського суду Луганської області від 21.12.2006 р.

та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 12.02.2007 р.

у справі № 12/770н-ад

за позовом Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»

до Антрацитівської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                     ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Луганської області від 21.12.2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 23.12.2009 р., позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001402310/0/722/23-6778 від 19.09.2006 р. в частині визначення АМКП «Теплокомуненерго» податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 220000 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 220000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн.

Антрацитівська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, вважаючи, що позивач сформував податковий кредит на підставі податкової накладної, виданої ПП «Прогрес-Люкс», яке не є платником податку на додану вартість з 18.02.2003 р., оскільки рішенням суду визнано недійсною його державну реєстрацію з моменту реєстрації (18.02.2003 р.) та припинено його шляхом ліквідації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки від 18.09.2006 р. № 865/23-03076618 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивачем до складу податкового кредиту у листопаді 2004 року віднесено податок на додану вартість в сумі 220000 грн. на підставі податкової накладної № 77 від 29.10.2004 р., виданої ПП «Прогрес-Люкс», державну реєстрацію якого рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 22.12.2005 р. у справі № 2-5973/2005 визнано недійсною з моменту реєстрації та припинено підприємство шляхом його ліквідації.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено, реальність здійснення господарської операції податковою інспекцією не заперечується.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2006 р. № 0001402310/0/722/23-6778 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 220000 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 220000 грн.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у податкової інспекції правових підстав для висновку про завищення позивачем спірного податкового кредиту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобов’язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про безумовну відсутність у платника податку на додану вартість права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виданої особою, державна реєстрація якої визнана недійсною з моменту реєстрації та припинено підприємство шляхом його ліквідації після здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Визнання недійсною судовим рішенням державної реєстрації та припинення підприємства не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким підприємством на час здійснення господарської операції, та висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених постачальнику.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Платник податку –покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов’язку здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому нести за порушника відповідальність.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                   УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Антрацитівської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 21.12.2006 р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 12.02.2007 р. –без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

          Судді                                                            Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко