Постанова № 72763078, 13.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2018 р. Справа№ 910/360/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представника відповідача згідно протоколу судового засідання від 13.03.2018;

за апеляційною скаргою Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (дата підписання повного тексту рішення - 11.12.2017)

у справі № 910/360/17 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

про відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі - відповідач) про стягнення збитків у сумі 5 155 247,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з організації і забезпечення доставки цінних відправлень на підставі укладеної між ними генеральної угоди від 01.06.2013 № 23-13/к.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 скасовано зазначені постанова Київського апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (дата підписання повного тексту рішення - 11.12.2017) позов задоволено. Стягнуто з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" 5 155 247 грн 07 коп збитків та 255 184 грн 79 коп судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 14.12.2017 (згідно відтиску вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва на апеляційній скарзі) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що за своєю правовою природою генеральна угода № 23-13/к від 01.06.2013 є договором про надання послуг поштового зв'язку. Тоді як чинним законодавством заборонено пересилати національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту. Окрім цього, за доводами апелянта, позивач не надав належних доказів, які б встановлювали розмір завданих йому збитків. А тому просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/360/17; роз'яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив, заперечення, пояснення щодо апеляційної скарги в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідно, але не пізніше 07.02.2018 (в разі надання - надати суду докази надсилання (надання) їх іншим учасникам справи).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 було закінчено підготовчі дії та призначено до розгляду апеляційну скаргу на 13.03.2018.

Представник апелянта в судовому засіданні 13.03.2018 апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові. Окрім цього подав додаткові докази у справі.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що подаючи такі пояснення з долучення нових доказів, після закінчення вчинення підготовчих дій, сторона жодним чином не обгрунтувала неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції, не направила їх іншим учасникам апеляційного провадження. А тому суд апеляційної інстанції залишив без розгляду дане клопотання в порядку ст. 207, 267 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 13.03.2018 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 22.02.2018 стороні ухвали суду від 19.02.2018. Разом з цим 12.03.2018 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги. Дане клопотання не підлягає задоволенню судом апеляційної інстанції, що обґрунтовується наступним. Так, у клопотанні позивач зазначає про неможливість забезпечення явки представника, у зв'язку з перебуванням його у відрядженні. Однак не надає жодних доказів на підтвердження власних доводів.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

З урахуванням наявності доказів повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника позивача, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги та не визнавалась судом апеляційної інстанції обов'язковою.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2013 між Головним управлінням Державної фельд'єгерської служби України (на час розгляду справи - Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України) (як виконавцем) та АТ "Сбербанк Росії", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (як замовником) було укладено генеральну угоду № 23-13/к, відповідно до умов якої виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень замовника (надалі - відправлення) на умовах, визначених цим договором. Конфіденційність і збереження доставки відправлень гарантується виконавцем.

Пунктом 3.2 договору визначено, що упаковка відправлень повинна забезпечувати збереження вкладеного і виключати доступ до нього.

На відправлення, які передаються виконавцю, замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми. Перший та другий примірники реєстру подаються разом з відправленням виконавцю, а третій, з підписом і печаткою виконавця, залишається у замовника. При оформленні реєстру замовник повинен обов'язково вказувати в реєстрі номер цього договору (п 3.3 договору).

Згідно з п. 3.5 договору сторони погодили між собою, що пересилці не підлягають відправлення на адресу іноземних фірм і фізичних осіб, а також предмети і речовини, заборонені для пересилання відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 5.1 договору виконавець зобов'язався прийняти відправлення замовника відповідно до п. 2.2 та статті 3 цього договору та доставити відправлення замовника до пункту призначення в строк, передбачений п. 2.4 цього договору. Під час доставки відправлень замовника виконавець зобов'язаний забезпечити їх збереження та конфіденційність.

Підпунктом 5.2.1 договору обумовлено, що замовник, у свою чергу, зобов'язаний оформити відправлення відповідно до п. 3.1-3.5 цього договору.

Пунктом 7.1.1 договору визначено, що виконавець несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду.

За п. 7.2 договору замовник, зокрема, відповідає за вміст відправлення, відповідність його вимогам п. 3.5 цього договору, оформлення, упаковку і правильність вказаної адреси одержувача.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що з наявного в матеріалах справи реєстру №1 вбачається, що 15.11.2016 позивачем було передано відповідачу цінне відправлення з оголошеною цінністю 5 155 247,07 грн для його направлення до Дніпропетровського відділення № 9 ПАТ "Сбербанк", розташованого по вул. Короленка, 15 у м. Дніпрі.

16 листопада 2016 року у пасажирському поїзді № 72 за маршрутом "Київ - Запоріжжя" відбулося викрадення чужого майна та банківського металу, у т.ч. переданого позивачем відповідачу для доставки цінного відправлення оголошеною цінністю 5 155 247,07 грн., що вбачається з пояснень сторін, реєстру на цінності, що направляються через Державну фельд'єгерську службу від 15 листопада 2016 року, витягом з кримінального провадження № 420160040010000298 від 07.12.2016, листом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України № 3-6-8540/11 від 09.12.2016.

Так, з довідки позивача № 1280/5/34-2 від 07.02.2017 та акту прийому-передачі від 29.12.2016 вбачається, що у цінному відправленні з оголошеною цінністю 5 155 247,07 грн згідно з реєстром на цінності, що направляються через Державну фельд'єгерську службу від 15 листопада 2016 року перебували грошові кошти в іноземній валюті, а саме 200 000 доларів США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач згідно умов договору несе матеріальну відповідальність за прийняті відправлення в межах оголошеної цінності, та враховуючи викрадення відправлень, має сплатити позивачу збитки у розмірі 5 155 247,07 грн.

Таким чином, предметом даного судового розгляду є вимоги замовника до виконавця про стягнення збитків, завданих невиконанням обов'язку з доставки цінного відправлення на підставі договору.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не було здійснено в установлений строк доставку прийнятого цінного відправлення позивача та допущено втрату цього майна, обов'язок зі збереження якого прийняв на себе відповідач згідно умов генеральної угоди №23-13/К від 01.06.2013, а тому задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" (надалі - Закон) державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 10 Закону для забезпечення виконання покладених завдань Головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України мають право надавати юридичним особам платні послуги відповідно до законодавства.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що спірні правовідносини виникли в межах та на підставі договору від 01.06.2013 № 23-13/к, який за своєю природою передбачає надання затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1105 від 26.10.2011 (Перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації) платних послуг, що надаються на договірній основі юридичним особам підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, відповідно до п.4 ч.6 ст.10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України».

Згідно вказаної постанови, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень з прийманням у приміщенні Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку. Доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що посилання відповідача на Закон України «Про поштовий зв'язок» та на Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 є безпідставним з огляду на те, що доставка цінних відправлень не віднесена до поштових послуг у розумінні Постанови Кабінету Міністрів України №1105 від 26.10.2011, що є спеціальним нормативно-правовим актом в спірних відносинах по відношенню до Постанови Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009.

Тоді як платні послуги відповідача з доставки цінних відправлень позивача, як юридичної особи - суб'єкта господарювання, не є послугами спецзв'язку (за критеріями змісту відправлення та статусу відправників/отримувачів в розумінні термінів, встановлених в ст.1 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»). Отже, посилання відповідача про розповсюдження на такі послуги положень про поштовий зв'язок (ст.ст.1,2 Закону України «Про поштовий зв'язок») є помилковим.

Таким чином, враховуючи, що на спірні відносини, з огляду на їх правову природу та суб'єктний склад не розповсюджується Правила, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, посилання апелянта про порушення позивачем п.32 цих Правил, як підстава для відмови в позові, є необґрунтованими через безпідставність застосування цих Правил.

Отже, в даному випадку між сторонами виникли договірні правовідносини з надання послуг, тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 64 Цивільного кодексу України.

Ст. ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Як зазначалось раніше, відповідно до пункту 7.1.1 договору визначено, що виконавець несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності.

Згідно з положеннями п. 7.1.2 відповідальність виконавця перед замовником за збереження відправлень настає ї моменту прийому їх у встановленому порядку від замовника і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому порядку за призначенням.

Відповідно до п. 7.3 договору у випадку встановлення правоохоронними органами вини замовника, він несе одноосібну відповідальність за всі пошкодження та збитки, завдані іншим відправленням, які сталися внаслідок відправлення замовником заборонених до пересилки речей.

Тоді як суд апеляційної інстанції зазначає, що Постанова КМУ від 26.10.2011 № 1105 не містить застережень про заборону здійснення доставки цінних відправлень, в тому числі іноземної валюти. А тому такі доводи апелянта відхиляються судом апеляційної інстанцї як необгрунтовані.

Щодо посилань апелянта на постанову ВГСУ від 12.07.2017 у справі № 910/22653/16, суд апеляційної інстанції зазначає, що не враховує висновки, викладені судом при розгляді вказаної справи, оскільки під час розгляду даної справи ВГСУ постановою від 12.10.2017 було зазначено вказівки, які на підставі ст. 111-12 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови від 12.10.2017) та ст. 316 ГПК України (в чинній редакції) є обовязковими під час нового розгляду.

А тому суд апеляційної інстанції враховує вказівки та висновки суду касаційної інстанції у даній справі.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 906 ЦК України визначено загальний порядок відповідальності виконавця за порушення договору про надання послуг.

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 3-7гс15).

Так, при вирішенні спору у даній справі необхідно встановити всі умови застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Так, щодо вини відповідача суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. п. 5.1.2, 5.1.3 договору замовник зобов'язується доставити відправлення замовника до пункту призначення у визначений строк та забезпечити збереження відправлення.

Таким чином, на стадії укладання договору, відповідач взяв на себе наведене зобов'язання доставити товар позивача.

При цьому статтею 6 договору передбачено, що замовник та виконавець звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по цьому договору, якщо це невиконання є наслідком обставин непереборно сили, що виникли після укладення цього договору в результаті подій, які сторони не могли ні передбачити, на запобігти розумними способами. До таких подій відносяться стихійні лиха, пожежі, землетруси та інші природні явища, а також страйки, військові дії, повстання, рішення органів державної влади та Національного банку України, що призвело до неможливості виконання умов договору.

Отже, сторонами було погоджено випадки звільнення сторін від відповідальності.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому існують дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.

Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Натомість, суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи відправлення з оголошеною цінністю 5 155 247,07 грн та отримуючи оплату за пересилання такого відправлення, виходячи із вартості такого відправлення (0,038%) замовник мав свідомо допускати ризики, які можуть виникнути під час доставки такого відправлення та усіма можливими заходами повинен був забезпечити необхідну охорону такого відправлення. Натомість, доставка, зокрема, даного відправлення відбувалась пасажирським потягом № 72 за маршрутом "Київ - Запоріжжя".

А тому доводи апелянта, що він не допускав можливості настання вказаних обставин, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки мали допускатись відповідачем при доставці відправлень такої вартості.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1105 від 26.10.2011, доставка цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського може бути без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку або з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку. Однак, відповідач здійснював перевезення вантажу вартістю 5 155 247,07 грн пасажирським потягом, створюючи можливість виникнення загрози не лише в частині викрадення відправлення, а для пасажирів в цілому.

Тоді як у разі якщо відповідач не може забезпечити збереження таких відправлень - останній міг відмовитись від надання таких комерційних послуг, які відповідно до ЗУ «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» не є основним видом діяльності відповідача.

А тому з урахуванням зазначеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність усіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, щодо невиконання або неналежного виконання ним зобов'язання та його вина, що полягає у незабезпеченні належної охорони, збереження відправлення та недоставляння відправлення в пункт призначення; наявність шкоди (збитки в розмірі 5 155 247,07 грн); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Отже, доводи апелянта в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Таким чином, неналежне невиконання відповідачем своїх обов'язків за генеральною угодою №23-13/К від 01.06.2013 призвело до втрати цінного відправлення та понесення позивачем збитків на суму 5 150 246,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстром №1 на цінності, що направляються через Державну фельд'єгерську службу від 15.11.2016, довідкою ПАТ «СБЕРБАНК» №1280/5/34-2 від 07.02.2017, описом цінностей в іноземній валюті №15 від 15.11.2016, описом цінностей в банківських металах, що перевозяться №16, від 15.11.2016, актом прийому-передачі від 29.12.2016 та прибутково-видатковим касовим ордером №93109500 від 15.11.2016 на суму 5 150 246,80 грн.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 509 цього Кодексу зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі.

Під зловживанням правом слід розуміти передбачену нормами права поведінку управомоченої особи по здійсненню свого суб'єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам.

Згідно зі ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Доказів відсутності в діях відповідача вини відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано було. Як і не було надано вироків суду про визнання винними та пригянення до відповідальності жодних осіб.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 5 155 247,07 грн, заподіяних невиконанням зобов'язання з організації і забезпечення доставки цінних відправлень на підставі укладеної між ними генеральної угоди № 23-13/к від 01.06.2013 правомірно задоволено судом першої інстанції.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції у розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/360/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/360/17 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/360/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 15.03.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх