Рішення № 72761796, 26.02.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2695/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1,

від відповідача – ОСОБА_2,

від третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „ОСОБА_4 морський торговельний порт” до ОСОБА_5 обласного військового комісаріату, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Міністерство оборони України, про стягнення 3371,51 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „ОСОБА_4 морський торговельний порт” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату про стягнення 3371,51 грн. заборгованості з відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, призваним на збори, посилаючись на наступне.

ДП «ОСОБА_4 морський торговельний порт» було отримано від ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату повістки про виклик на навчальні збори працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Відповідно до наказів порту № 62 від 16.07.2008 р., № 117 від 25.12.2008 р., № 94-ос від 31.03.2015 р., а також відповідно до довідок від 22.05.2017 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 працюють у ДП « ОСОБА_4 МТП».

Так, позивач зазначає, що наказом порту від 22.09.2016 р. № 356-ос та № 357-ос працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 увільнено від виконання посадових обов’язків для виконання державних та громадських обов’язків із збереженням середньої заробітної плати, займаної посади та місця роботи. На підтвердження перебування на навчальних зборах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були надані довідки ОСОБА_4 ОМВК від 29.09.2016 р. № 4/3245, № 4/3246 та довідки від 26.09.2016 р. № 4/3177, № 4/3176.

Посилаючись на п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1644 «Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам», позивач вказує, що виплата середнього заробітку військовозобов’язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

ОСОБА_4 ОМВК від 27.09.2016 р. № 4/3189 повідомлено ДП „ОСОБА_4 МТП” про відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, призваним на збори, та надано перелік необхідних документів, а саме, рахунок та відомість на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов’язаним. В свою чергу, як зазначає позивач, портом було направлено рахунок на суму 3269,53 грн. разом із відомістю на адресу ОСОБА_4 ОМВК, однак рахунок сплачено не було та жодної відповіді не отримано.

Також позивач вказує, що на адресу ОСОБА_4 ОМВК було направлено вимогу від 09.06.2017 р. № 03-08/174, яка була отримана відповідачем 16.06.2017 р., проте жодної відповіді портом отримано не було. При цьому позивач вважає, що за ст. 530 Цивільного кодексу України граничним строком сплати зобов’язання є 22.06.2017 р.

Наразі у зв’язку з невиконанням відповідачем вказаного зобов’язання позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано 3% річних в сумі 33,32 грн. та інфляційні втрати в сумі 68,66 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.11.2017 р. позовну заяву ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2695/17, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду на 04.12.2017 р.

Наразі 30.11.2017 р. до господарського суду надійшло від ДП «ОСОБА_4 морський торговельний порт» клопотання про залучення ОСОБА_5 обласного військового комісаріату до участі у справі в якості другого відповідача, а також про залучення Міністерства оборони України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Так, заявник вказує, що відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013 р. «Про затвердження Положення про військові комісаріати» саме обласні військові комісаріати здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов’язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони, а також керують підпорядкованими військовими комісаріатами. Крім того, заявник вказує, що у п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013 р. зазначено, що обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Так, заявник зазначає, що на виконання листа ОСОБА_4 ОМВК рахунки для оплати були направлені саме до нього, які ним скеровані за належністю до компетентного органу, тобто він є належним відповідачем по справі. Однак, як вказує заявник, питання відшкодування цих витрат підприємству належать до повноважень іншої особи, тому для повного і всебічного дослідження обставин справи та прийняття вірного рішення до участі у справі потрібно залучити в якості іншого відповідача ОСОБА_5 обласний військовий комісаріат, до компетенції якого згідно законодавства віднесено здійснення відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов’язаних і резервістів, призваних на збори. Також заявник вважає за необхідне залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України як центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до положень ст. 24 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

З огляду на викладені обставини в заявленому позивачем клопотанні та враховуючи зміст заявлених позовних вимог, ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.12.2017 р. до участі у справі № 916/2695/17 залучено в якості іншого відповідача - ОСОБА_5 обласний військовий комісаріат та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Міністерство оборони України.

У зв’язку з набранням 15.12.2017 р. чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII господарським судом постановлено ухвалу від 21.12.2017 р. про розгляд даної справи № 916/2695/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. При цьому вказаною ухвалою суду призначено підготовче засідання на 12 січня 2018 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.01.2018 р. у справі № 916/2695/17 у зв’язку з відрядженням судді Петрова В.С. з 11 по 12 січня 2018 р. підготовче засідання призначено на 22.01.2018 р.

В ході підготовчого провадження 09.01.2018 р. відповідачем – ОСОБА_5 обласним військовим комісаріатом був наданий до господарського суду відзив на позов (а.с. 83-89), в якому відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та повністю заперечує проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що розпорядженням ТВО військового комісара ОСОБА_5 обласного військового комісаріату від 21.09.2016 р. військовим комісарам Одеської області було наказано прибути 24.09.2016 р. з командами резервістів оперативного резерву першої черги до збірного пункту для подальшого прибуття з командою до військової частини В3500. Пунктом 1.1 наказу військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 23.09.2016 р. за № 215 до військової частини польова пошта В3500 було направлено для проходження навчальних зборів резервістів оперативного резерву першої черги, в тому числі солдата запасу ОСОБА_6 та солдата запасу ОСОБА_7, які були зараховані до оперативного резерву першої черги наказом військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 22.09.2016 р. за № 213. 23.09.2016 р. було складено список військовозобов’язаних, які зараховані до ОР-1 ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату та направлені на навчальні збори до військової частини ПП В3500, до даного списку було включено чотирьох осіб, в тому числі солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7. За ствердженнями відповідача, 24.09.2016 р. на полігон «Широкий Лан» (с. Ульянівка Миколаївської області) з ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату були доставлені чотири військовозобов’язаних запасу для участі у навчальних зборах військової частини ПП В3500, в тому числі солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7. Проте, згідно доповіді військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 23.11.2017 р., без пояснення причин з боку представників військової частини ПП В3500, солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 не були призвані на збори. Згідно відмітки військової частини ПП В3500 у списку військовозобов’язаних з чотирьох осіб для проходження зборів було обрано лише одну особу. Також відповідач зазначає, що в поясненнях військового комісара зазначено, що в подальшому солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 були доставлені до міста Одеса. Виходячи з того, що на час повернення до міста Одеси у напрямку міста Ізмаїл міжміське транспортне перевезення не здійснювалось, вказаним особам разом з старшим команди, старшим лейтенантом ОСОБА_8 довелося залишитись на ніч на збірному пункті ОСОБА_5 обласного військового комісаріату. Наступного дня, 25.09.2016 р., вказані особи вирушили до міста Ізмаїл. Так, відповідач вказує, що 26.09.2016 р. вказані військовозобов’язані прибули до ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату з метою отримання довідок про законність їх відсутності на роботі. Отже, за ствердженнями відповідача, що стосовно солдату запасу ОСОБА_6 та солдату запасу ОСОБА_7 військовою частиною ПП В3500 відповідного наказу командира військової частини про початок зборів вказаних військовозобов’язаних не видавався, вказані особи до списків особового складу військової частини ПП В3500 не зараховувались. Таким чином, на думку відповідача, солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 не можуть вважатись такими, що проходили навчальні збори. Крім того відповідач вказує, що довідка ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 26.09.2017 р. за вихідним № 4/3177, в якій зазначено про залучення ОСОБА_6 для проходження навчальних зборів у військовій частині 1111 В3500, та довідка ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 26.09.2017 року за вихідним № 4/3176, в якій зазначено про залучення ОСОБА_7 для проходження навчальних зборів у військовій частині ПП В3500, містить у своєму змісті неточні відомості та відомості, які не відображають в повному обсязі дійсні обставини. Так, відповідач зазначає, що виходячи з того, що фактично солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 не були призвані та не проходили навчальні збори, відповідно є помилковим направлення ОСОБА_4 об’єднаним міським військовим комісаріатом листа від 27.09.2016 р. за вихідним № 4/3189 до керівництва Державного підприємства «ОСОБА_4 морський торгівельний порт» про можливість отримання компенсації понесених витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, які були призвані на збори. Таким чином, відповідач вважає, що ДП „ОСОБА_4 морський торгівельний порт” не має підстав на отримання компенсаційних сум з аналогічної причини, а саме через те, що солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 не були призвані та не проходили навчальні збори. Наразі, посилаючись на п. 8 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 р. № 80, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.03.2007 р. за № 269/13536, відповідач зазначає, що особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. Відповідно до п. 11 Інструкції, виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами. Пунктом 12 Інструкції встановлено, що підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов’язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов’язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування). До рахунків додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов’язаним, призваним на збори, за встановленою в Інструкції формою. Саме така форма була зазначена у листі ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату листа від 27.09.2016 р. за вихідним № 4/3189. Попри це, в порушення вимог п. 12 Інструкції Державне підприємство «ОСОБА_4 морський торгівельний порт» надало відомості щодо заробітку за іншою формою, що не відповідає формі, визначеній у п. 12 Інструкції. Крім того, всупереч вимог п. 12 Інструкції замість відомостей щодо середньої зарплати за місяць, ДП «ОСОБА_4 морський торгівельний порт» зазначило середню заробітну плату за 1 робочий день. Виходячи з вищенаведеного законодавства України, відповідач вказує, що законодавцем передбачено збереження за призваними на збори та виплату даним особам саме середньої заробітної плати. Виплата компенсаційних сум, виходячи з середнього заробітку за 1 робочий день, у даному випадку законодавством України не передбачена. Тому, на думку відповідача, у разі наявності підстав для отримання ДП „ОСОБА_4 морський торгівельний порт» компенсації витрат на виплату заробітної плати, не є можливим покриття понесених витрат з виплати середньої заробітної плати за відсутності відповідних відомостей за відповідною формою щодо середньої заробітної плати на місяць осіб, які проходили збори. Так, відповідач вказує, що з огляду на те, що при розрахунку позивачем суми стягнення в розмірі 3269,53 грн. замість розміру середньої зарплати на місяць було застосовано розмір середньої зарплати на 1 робочий день, такий розрахунок є помилковим та таким, що не відповідає вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 р. № 80, через що даний розрахунок оплаті не підлягає. Також відповідач не погоджується з позицією позивача щодо застосування у даному випадку вимог ст. 625 ЦК України. Оскільки, на думку відповідача, солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 фактично не були призвані та не проходили збори, отже, у відповідачів жодних грошових зобов’язань не виникало, через що відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

В свою чергу позивачем було надано до суду відповідь на вищезазначений відзив відповідача від 19.01.2018 р. (а.с.110-113). Так, позивач вказує, що відповідач,, посилаючись на ч. 1 ст. 29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та на інші правові норми, намагається надати правову оцінку обставинам щодо проходження чи ні зборів військовозобов’язаними ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за наказом № 215 від 23.09.2016 р. ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату. При цьому відповідач у відзиві зазначає, що вказані особи дійсно були направлені на навчальні збори до військової частини ПП В3500 та 24.09.2016 р. були доставлені на полігон «Широкий Лан». Але без пояснення причин з боку представників військової частини ПП В3500 військовозобов’язані ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не були призвані на збори. На думку позивача, відповідач тим самим підтверджує, що у вказаний період з 24.09.2016 р. по 26.09.2016 р. працівники ДП «ІЗМ МТП» ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були відсутні на роботі з поважних причин, тобто виконували зобов’язання громадян України, встановлені Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», і тим самим підтверджує дійсність обставин, викладених у довідках ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату № 4/3176 та № 4/3177 від 26.09.2016 р. Таким чином, позивач вказує, що вищенаведене підтверджує обґрунтованість вимог ДП «ІЗМ МТП», викладених у позові та відповідає приписам п. 11 ст. 29 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», в якому зазначено, що за призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності. Наразі, посилаючись на п. 13 ст. 29 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», позивач зазначає, що виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1644 Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, а саме п. 2 передбачено, що виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, у тому числі резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями. Як вказує позивач, відповідно вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України наказом міністра борони України № 80 від 12.03.2007 р. затверджено Інструкцію про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам. Пунктом 7 Інструкції передбачене право військовозобов’язаного, призваним на збори на зберігання на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Також позивач зазначає, що порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Пункт 2 Порядку зокрема визначає, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. В п. 5 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 того ж розділу Порядку врегульовано: нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, як вказує позивач, нормативно-правовими актами України з метою розрахунку середнього заробітку, в тому числі при виконані військових обов’язків, встановлено розрахункові одиниці день/година, і не існує визначення «середня зарплата на місяць», як зазначено у відзиві. Таким чином позивач вказує, що ствердження відповідача про невідповідність відомостей ДП «ІЗМ МТП» вимогам п. 12 Інструкції має суто формальний характер, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства України і не спростовує законність вимог підприємства. Також позивач вказує, що працівники ДП «ІЗМ МТП» ОСОБА_7 та ОСОБА_6 займають посаду механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах, а ці працівники відносяться до змінних працівників з безперервним режимом роботи, тобто не є денними працівниками, режим роботи яких наказом ДП «ІЗМ МТП» № 1048 від 28.12.2015 р. Тобто, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 працюють в ДП «ІЗМ МТП» позмінно. Позивач зазначає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. До того ж позивач вказує, що у разі якщо ДП «ІЗМ МТП» надало б відповідну довідку із зазначенням середнього заробітку на місяць, бухгалтерія не була б в змозі розрахувати суму, належну до виплати, у зв’язку із тим, що відповідачу не відомо режим роботи працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а також які дні для цих працівників є робочими. Як вбачається із відомості, що додана до рахунку ДП «ІЗМ МТП» № 514/9 від 11.10.2016 р., період перебування за зборах склав 3 дні, а сума збереження заробітної плати розрахована за два дні, так як за період з 24.09.2016 р. по 26.09.2016 р. робочим для змінних працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були лише два дні. Отже, позивач вказує, що надання відомості із зазначенням середньої заробітної плати саме за один робочий день, по-перше, повністю відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., по-друге, заощадило кошти Держбюджету та не призвело до надмірних і безпідставних виплат, так як не знаючи особливостей режиму роботи призваних на збори працівників, незрозуміло яким би чином не обізнані відповідачі розрахували б із середнього заробітку на місяць суму витрат, яку необхідно повернути підприємству. Так, позивач зазначає, що вищенаведене додатково доводить про неможливість зазначення та застосування середнього заробітку на місяць, який, крім того, законодавством України не передбачений.

Третя особа повністю підтримала позицію відповідача щодо заявленого позову , про що зазначено у поясненнях до позовної заяви (а.с. 136-141).

Також 09.01.2018 р. відповідачем - ОСОБА_5 обласним військовим комісаріатом було подано клопотання про закриття провадження по справі (а.с. 101-103), яке обґрунтовано наступним. Згідно ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи, перелік яких міститься у даній частині. Військові комісаріати у своїй діяльності керуються Положенням про військові комісаріати, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 389. Як зазначає відповідач, згідно п. 1 Положення військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території. Так, відповідач вказує, що зазначене положення не визначає військовий комісаріат як суб’єкт, який здійснює господарську діяльність. На думку відповідача, спірні правові відносини між сторонами виникли в результаті різного тлумачення сторонами вимог законодавства України під час реалізації суб’єктом владних повноважень управлінських функції у сфері публічно-правових відносин. Так, відповідач вказує, що, виходячи зі змісту позову, позивач наполягає на встановленні судом обставин, що відповідачем було допущено певну бездіяльність, тобто відповідачем не були вчинені певні дії. Позивач фактично просить суд покласти на відповідача обов’язок з вчинення дій, виплати коштів, прийняття рішення з цього питання. В розумінні статті 2 КАС України, перевірка правомірності вчинення подібних дій є завданням адміністративного судочинства. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Таким чином, як вказує відповідач, дана судова справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На вказане клопотання відповідача 07.02.2018 р. позивачем були подані до суду пояснення (а.с. 150-152), відповідно до яких позивач зазначає, що позовна заява була подана до суду під час дії Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України у редакціях, що діяли до 15.12.2017 р., тому питання розмежування юрисдикції господарських і адміністративних судів буде висвітлено у розумінні діючого на той час законодавства. Як вказує позивач, характер правовідносин у даній справі не можливо віднести до категорії публічно-правового спору, оскільки за предметом позову та переслідуваною метою цього позову є задоволення приватного інтересу - стягнення з відповідачів суми заборгованості з виплати компенсації витрат підприємства, передбаченої законодавством України, які не мають ознак публічного характеру. Отже спір за своєю природою є приватноправовим. Також позивач вказує, що у даній справі відсутні суттєві ознаки адміністративного спору - оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу владних повноважень, а відповідачі приймають участь у справі у якості юридичних осіб, що знаходяться у горизонтальних правовідносинах з підприємством. Так, позивач вказує, що дана позовна заява була подана до господарського суду Одеської області з додержанням вимог законодавства, зокрема регулюючого розмежування юрисдикції судів щодо розгляду справ цієї категорії, що діяла на момент її подання. До того ж згідно з п. 9 розділу XI Господарського процесуального кодексу України (в діючій редакції) справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання цією редакцією кодексу. Отже, як вказує позивач, діючим господарським процесуальним законодавством не передбачено передачі порушеної справи за підсудністю, якщо заяви по них подані з додержанням вимог процесуального законодавства, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України.

Вищезазначене клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі судом залишено без задоволення, оскільки даний спір за змістом предмету позову не підпадає під ознаки публічного-правового. Так, предметом позову є задоволення приватного інтересу - стягнення з відповідача суми заборгованості з виплати компенсації витрат підприємства, передбаченої законодавством України, які не мають ознак публічного характеру. Отже спір за своєю природою є приватноправовим та підвідомчий господарському суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2018 р. у справі № 916/2695/17 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 12.02.2018 р.

Між тим в ході судового розгляду справи судом було з’ясовано, що ОСОБА_4 об'єднаний міський військовий комісаріат є відокремленим підрозділом ОСОБА_5 обласного військового комісаріату без права юридичної особи.

Наразі під час судового розгляду справи в засіданні суду 26.02.2018 р. представником позивача було заявлено про відмову від позовних вимог до ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату про стягнення спірної суми витрат.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2018 р. провадження у справі № 916/2695/17 в частині позовних вимог Державного підприємства „ОСОБА_4 морський торговельний порт” до ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату було закрито на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відтак, судом розглядаються по суті вимоги позивача до ОСОБА_5 обласного військового комісаріату про стягнення спірної суми витрат в розмірі 3371,51 грн.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

ДП «ОСОБА_4 морський торговельний порт» було отримано від ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату повістки про виклик на навчальні збори працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Відповідно до наказів ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” № 62 від 16.07.2008 р., № 117 від 25.12.2008 р., № 94-ос від 31.03.2015 р., а також відповідно до довідок від 22.05.2017 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 працюють у ДП „ОСОБА_4 МТП”.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням ТВО військового комісара ОСОБА_5 обласного військового комісаріату від 21.09.2016 р. військовим комісарам Одеської області наказано прибути 24.09.2016 р. з командами резервістів оперативного резерву першої черги до збірного пункту для подальшого прибуття з командою до військової частини В3500.

Наказом ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” від 22.09.2016 р. № 356-ос та № 357-ос працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 увільнено від виконання посадових обов’язків для виконання державних та громадських обов’язків із збереженням середньої заробітної плати, займаної посади та місця роботи. На підтвердження перебування на навчальних зборах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були надані довідки ОСОБА_4 ОМВК від 29.09.2016 р. № 4/3245, № 4/3246 та довідки від 26.09.2016 р. № 4/3177, № 4/3176.

Згідно п. 1.1 наказу військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 23.09.2016 р. за № 215 до військової частини польова пошта В3500 було направлено для проходження навчальних зборів резервістів оперативного резерву першої черги, в тому числі солдата запасу ОСОБА_6 та солдата запасу ОСОБА_7, які були зараховані до оперативного резерву першої черги наказом військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 22.09.2016 р. за № 213.

23.09.2016 р. було складено список військовозобов’язаних, які зараховані до ОР-1 ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату та направлені на навчальні збори до військової частини ПП В3500, до даного списку було включено чотирьох осіб, в тому числі солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7.

Частиною 10 ст. 1 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ встановлено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані в тому числі, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону під час навчальних зборів (стажування), передбачених програмами підготовки офіцерів запасу, на громадян України, які проходять таку підготовку, поширюються права та обов'язки, встановлені актами законодавства для військовозобов'язаних, призваних на збори.

Згідно з ч. 9 ст. 29 Закону військовозобов’язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов’язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці. Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов’язаних до визначених пунктів збору.

Також ч. 11 ст. 29 Закону передбачено, що за призваними на збори військовозобов’язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону, права та обов'язки військовозобов'язаних під час проходження зборів та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві встановлюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами. На військовозобов'язаних та резервістів поширюється дія статутів Збройних Сил України.

В свою чергу ч. 1 ст. 29 Закону встановлено, що про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації

Отже, виходячи з вищезазначених вимог законодавства України, особу можливо вважати такою, що призвана на збори, за наявністю відповідного наказу командира військової частини про початок зборів військовозобов’язаних та відповідного рішення про зарахування особи до списків особового складу військової частини. Так, в матеріалах справи наявні витяг з наказу військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 23.09.2016 р. за № 215 про направлення до військової частини польова пошта В3500 для проходження навчальних зборів резервістів оперативного резерву, серед яких є працівники порту, також вказані працівники вказані в списку військовозобов’язаних, які зараховані до ОР-1 ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату та направлені на навчальні збори до військової частини ПП В3500

Наразі суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що згідно доповіді військового комісара ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 23.11.2017 р. без пояснення причин з боку представників військової частини ПП В3500 солдат запасу ОСОБА_6 та солдат запасу ОСОБА_7 не були призвані на збори та не проходили навчальні збори. Вказані доводи спростовуються вищенаведеними обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1644 „Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам” виплата середнього заробітку військовозобов’язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Як вбачається з листа ОСОБА_4 об’єднаного міського військового комісаріату від 27.09.2016 р. № 4/3189, ДП „ОСОБА_4 МТП” повідомлено про проведення навчальних зборів, на які призвані працівники порту, при цьому в листі зазначено про відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, призваним на збори, та вказано перелік необхідних для цього документів, а саме рахунок та відомість на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов’язаним.

В свою чергу ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” було направлено на адресу ОСОБА_4 ОМВК рахунок на суму 3269,53 грн. разом із відомістю, однак рахунок сплачено не було та жодної відповіді не отримано. При цьому позивач вказує, що на адресу ОСОБА_4 ОМВК було направлено вимогу від 09.06.2017 р. № 03-08/174, яка була отримана останнім 16.06.2017 р., проте жодної відповіді портом отримано не було.

Так, між сторонами виникли правовідносини щодо відшкодування позивачу витрат, понесених на виплату середньої заробітної плати працівникам позивача як військовозобов’язаним, призваним на збори.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно приписів ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до п. 13 ст. 29 Закону України „Про військовий обов’язок і військову службу” виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1644 затверджено Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам. Так, п. 2 цього Порядку передбачено, що виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, у тому числі резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Так, у відповідності до п. 1 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 р. N 389, військові комісаріати є місцевими органами військового управління.

В п. 3 вказаного Положення вказано, що районні, об'єднані районні, міські, об'єднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Також відповідно до п. 7 цього Положення обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Отже, в даному випадку вирішення питання щодо відшкодування витрат позивачу на виплату середнього заробітку його працівникам, які були призвані на збори, відноситься до компетенції відповідача.

Відповідно вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України № 1644 наказом Міністра оборони України № 80 від 12.03.2007 р. затверджено Інструкцію про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам.

Пунктом 7 Інструкції передбачене право військовозобов’язаного, призваним на збори на зберігання на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. В п. 2 цього Порядку зокрема визначено, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 того ж розділу Порядку врегульовано, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, працівники ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які були призвані на військові збори, займають посаду механізатора (докера-механізатора) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах, ці працівники відносяться до змінних працівників з безперервним режимом роботи, тобто не є денними працівниками, режим роботи яких визначено наказом ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” № 1048 від 28.12.2015 р. Як вбачається із наданої позивачем відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої призваним на збори військовозобов’язаним, яка додана до рахунку ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” № 514/9 від 11.10.2016 р., період перебування за зборах вказаних працівників порту склав 3 дні, при цьому сума збереження заробітної плати розрахована за два дні (ОСОБА_6 – 1624,36 грн. (665,72 грн. х 2 дн. + 22% ЄСВ), ОСОБА_7 – 1645,17 грн. (674,25 грн. х 2дн. + 22% ЄСВ)), так як за період з 24.09.2016 р. по 26.09.2016 р. робочими для змінних працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були лише два дні.

Як вказує позивач, надання відомості із зазначенням середньої заробітної плати саме за один робочий день повністю відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., заощадило кошти держбюджету та не призвело до надмірних і безпідставних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат позивача на виплату середньої заробітної плати працівникам позивача, призваним на військові збори, в загальній сумі 3269,53 грн., оскільки такий обов’язок покладено чинним законодавством на відповідача, який є органом військового управління. Доводи відповідача про те, що працівники ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які були призвані на військові збори, не проходили навчальні збори та відповідно позивач не має підстав для отримання компенсаційних сум, суд вважає безпідставними, оскільки у даному випадку законодавство пов’язує факт відшкодування витрат підприємству на виплату середньої заробітної плати працівникам, які саме призвані на збори, та ставить цей факт в залежність від проходження цими особами або непроходження навчальних зборів.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 33,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 68,66 грн., нарахованих з липня 2017 року по вересень 2017 року, суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або якщо він не виконав зобов'язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Наразі слід зазначити, що в законі не встановлено строку відшкодування відповідачем спірних витрат. При цьому докази отримання саме відповідачем вимоги про відшкодування вказаних витрат та рахунку на оплату в матеріалах справи відсутні. Ті обставини, що позивач направляв вимогу про оплату витрат від 09.06.2017 р. ОСОБА_4 ОМВК, не свідчить про виникнення прострочення оплати у відповідача. В свою чергу з огляду на неможливість встановлення моменту початку прострочення виконання відповідачем зобов’язання з відшкодування спірних витрат, на думку суду, безпідставними є доводи позивача про існування у відповідача такого прострочення за вказаний в позові період з липня 2017 року по вересень 2017 року. За таких обставин, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 33,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 68,66 грн., нарахованих за вказаний період.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „ОСОБА_4 морський торговельний порт” обґрунтовані частково, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства „ОСОБА_4 морський торговельний порт” до ОСОБА_5 обласного військового комісаріату, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Міністерство оборони України, про стягнення 3371,51 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з ОСОБА_5 обласного військового комісаріату (65014, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 6; код ЄДРПОУ 08402040) на користь Державного підприємства „ОСОБА_4 морський торговельний порт” (68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7; код ЄДРПОУ 01125815) витрати на виплату середнього заробітку в сумі 3269/три тисячі триста двісті шістдесят дев’ять/грн. 53 коп., витрати по оплаті судового збору у розмірі 1551/одна тисяча п’ятсот п’ятдесят одна/грн. 60 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Державного підприємства „ОСОБА_4 морський торговельний порт” до ОСОБА_5 обласного військового комісаріату відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 березня 2018 р.

Суддя В.С. Петров