Рішення № 72761490, 06.03.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2018р. Справа №914/2176/17

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

позивача за первісним позовом: Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ

до відповідача за первісним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м. Львів

про: стягнення 62 489,25 грн.

позивача за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача за зустрічним позовом: Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ

про: визнання договору оренди недійсним.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Заставний Р.А. - дов. № б/н від 28.08.2017 року.

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_4 - дов. № б/н від 31.10.2017 року.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 62 489,25 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.10.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 02.11.2017 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2017 року відкладено розгляд справи на 14.11.2017 року, згідно клопотання відповідача та для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.11.2017 року розгляд справи відкладено на 28.11.2017 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Пазичева В.М. у період з 09.11.2017 по 15.11.2017 р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2017 року відкладено розгляд справи на 05.12.2017 року, у зв'язку з відсутністю представника третьої особи. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 року відкладено розгляд справи на 11.12.2017 року, у зв'язку з відсутністю представника третьої особи. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 року відкладено розгляд справи на 19.12.2017 року, у зв'язку з відсутністю представника третьої особи.

19.12.2017 р. за вх. № 2813 до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання договору оренди недійсним.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.12.2017 року зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору оренди недійсним прийнято до провадження та призначено до спільного розгляду з позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 62 489,25 грн. у справі № 914/2176/17.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.12.2017 року підготовче засідання призначено на 15.01.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.01.2018 року підготовче засідання відкладено на 01.02.2018 року, згідно клопотання позивача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2018 року підготовче засідання відкладено на 08.02.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2018 року підготовче засідання відкладено на 19.02.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2018 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.03.2018 року.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.10.2017 року, про відкладення розгляду справи від 02.11.2017 року, від 16.11.2017 року, від 28.11.2017 року, від 05.12.2017 року, від 11.12.2017 року, від 19.12.2017 року, від 15.01.2018 року, від 01.02.2018 року, від 08.02.2018 року, від 19.02.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

28.11.2017 року за вх. № 40509/17 представник позивача подав клопотання.

11.12.2017 року за вх. № 5103/17 представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі.

18.12.2017 року за вх. № 43256/17 представник позивача подав клопотання, в якому просить продовжити строк на надання відзиву на зустрічний позов та заперечення на відзив відповідача.

15.01.2018 року за вх. № 95/18 представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі.

15.01.2018 року за вх. № 108/18 представник позивача подав клопотання.

24.01.2018 року за вх. № 2494/18 представник позивача подав відзив на зустрічну позовну заяву.

25.01.2018 року за вх. № 2695/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

08.02.2018 року за вх. № 4872/18 представник позивача подав клопотання.

19.02.2018 року за вх. № 5878/18 представник позивача подав пояснення.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.10.2017 року, про відкладення розгляду справи від 02.11.2017 року, від 16.11.2017 року, від 28.11.2017 року, від 05.12.2017 року, від 11.12.2017 року, від 19.12.2017 року, від 15.01.2018 року, від 01.02.2018 року, від 08.02.2018 року, від 19.02.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

31.10.2017 року за вх. № 36854/17 представник відповідача подав клопотання.

02.11.2017 року за вх. № 37008/17 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

02.11.2017 року за вх. № 37009/17 представник відповідача подав клопотання.

02.11.2017 року за вх. № 4554/17 представник відповідача подав клопотання про залучення третьої особи у даній справі.

08.11.2017 року за вх. № 37769/17 представник відповідача подав клопотання.

08.11.2017 року за вх. № 37770/17 представник відповідача подав заяву.

29.11.2017 року за вх. № 40530/17 представник відповідача подав клопотання.

11.11.2017 року за вх. № 42114/17 представник відповідача подав клопотання.

18.12.2017 року за вх. № 43128/17 представник відповідача подав клопотання.

18.12.2017 року за вх. № 43129/17 представник відповідача подав клопотання.

19.12.2017 р. за вх. № 2813 до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання договору оренди недійсним.

27.12.2017 року за вх. № 44246/17 представник відповідача подав відзив.

10.01.2018 року за вх. № 829/18 представник відповідача подав клопотання.

22.01.2018 року за вх. № 2017/18 представник відповідача подав клопотання.

22.01.2018 року за вх. № 2019/18 представник відповідача подав клопотання.

24.01.2018 року за вх. № 2600/18 представник відповідача подав відповідь на відзив.

Третя особа вимог ухвали суду про відкладення розгляду справи від 02.11.2017 року, від 16.11.2017 року, від 28.11.2017 року, від 05.12.2017 року, від 11.12.2017 року, від 19.12.2017 року, від 15.01.2018 року, від 01.02.2018 року, від 08.02.2018 року, від 19.02.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 7294/18, № 7635/18, № 8189/18, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якої була визнана судом обов'язковою.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 06.03.2018 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

В первісній позовній заяві позивач зазначає, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», згідно з яким з 3 березня 2015 р. запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 р. № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 2 жовтня 2015 р. прийнято рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатору банка», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В., строком на 2 роки з 5 жовтня 2015 р. до 4 жовтня 2017 р. включно.

Публікація відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулася 08.10.2015 р. в газеті «Голос Україна» № 187 (6191).

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017 р. № 619, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення, продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року.

Згідно з частиною четвертою статті 110 Цивільного кодексу України, особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статті 77 Закону «Про банку і банківську діяльність», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку, набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-УІ від 23.02.2012 р., який набрав чинності 21.09.2012 р. (далі - Закон). Даний Закон_є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час тимчасової адміністрації та ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з частиною третьою ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до частини восьмої Перехідних Положень зазначеного Закону, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Уповноважена особа Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, здійснює повноваження управління банку.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду, серед іншого, діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.

Між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - Орендодавець, позивач або Банк) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Орендар або відповідач) укладено Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 (надалі - Договір) відповідно до якого, Орендодавець передав Орендарю в тимчасове платне користування складське приміщення площею 240 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Об'єкт оренди).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди передача приміщень Орендодавцем Орендарю оформляється Актом приймання-передачі приміщень в оренду.

10.05.2016 р. між АТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1 було підписано Акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Відповідно до пп. 3.3.2. Договору оренди, Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Згідно п. 5.1 Договору оренди, орендна плата за цим Договором встановлюється в розмірі 5 600,00 грн., крім того ПДВ 20% - 1 120,00 грн.. всього: 6 720,00 грн. (шість тисяч сімсот двадцять гривень 00 копійок) за повний календарний місяць оренди, в тому числі плата за користування земельною ділянкою.

При цьому, орендна плата за перший місяць оренди за цим Договором встановлюється у розмірі 11200,00 грн., крім того ПДВ 20% - 2 240,00 грн., всього: 13 440,0( (тринадцять тисяч чотириста сорок гривень 00 копійок), в тому числі плата за користування земельною ділянкою.

Сторони дійшли згоди про те, що орендна плата підлягає індексації, починаючи з другого місяця дії цього Договору та коригується один раз на 6 місяців згідно з індексом інфляції, що визначається Державним комітетом статистики України. Проіндексована орендна плата є базовою для проведення її індексації в наступних періодах нарахування орендної плати.

Пунктом 5.2. Договору оренди встановлено, що зобов'язання Орендаря щодо сплати орендної плати починають існувати (та підлягають виконанню) з моменту підписання Акту приймання-передачі, на підставі якого Орендодавець передав, а Орендар отримав Приміщення в оренду.

Відповідно до п. 5.4. Договору оренди, орендна плата за перший місяць користування Об'єктом оренди в розмірі, що вказаний в другому абзаці п. 5.1. цього Договору, сплачується: на рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 10 цього Договору, не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання між Сторонами Акту приймання-передачі про передачу Об'єкта оренди в оренду.

Починаючи з другого календарного місяця користування Об'єктом оренди, орендна плата у розмірі, що вказаний у першому абзаці п. 5.1. Договору, сплачується Орендарем на рахунок Орендодавця, вказаний в розділі 10 цього Договору, щомісячно, до 20-го (двадцятого) числа кожного місяця за поточний місяць, на підставі цього Договору.

Однак, позивач зазначає, що всупереч умова Договору оренди, відповідач не дотримувався свого обов'язку і не перераховував позивачу орендну плату, у результаті чого виникла заборгованість, яка станом на 15.08.2017 року становить 62489,25 грн.

Позивач повідомляє, що станом на дату звернення до суду між Орендодавцем та Орендарем Акт прийому-передачі (повернення) приміщення з користування не укладався.

За змістом статті 610 ЦК України, несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов'язання, а в разі його порушення, настають правові наслідки, передбачені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК України). Отже, позивач зазначив, що у зв'язку з невиконанням Орендарем зобов'язання щодо оплати орендної плати, у відповідача виникла заборгованість перед АТ «Дельта Банк», яка станом на 15.08.2017 р. становить 62489,25 грн..У зв'язку з чим, просить стягнути дану заборгованість з відповідача.

У відзиві на первісну позовну заяву відповідач зазначає, що 23.10.2017 року ПАТ "Дельта Банк" подав до Господарського суду Львівської області позовну заяву про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу за Договором оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року. Відповідач вважає, що зазначений позов ПАТ "Дельта Банк" є безпідставним, а вказаний договір оренди таким, що підлягає визнанню недійсним, виходячи з наступного: з ініціативи Публічною акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі - позивач) укладено Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року (надалі - Договір) між позивачем та ФОП ОСОБА_1 (надалі - відповідач). Відповідно до умов даного Договору ПАТ "Дельта Банк" передає, а ФОП ОСОБА_1 приймає у тимчасове платне користування на умовах цього Договору складське приміщення загальною площею 240 м , яке знаходиться по АДРЕСА_1 (надалі - Приміщення).

Відповідач зазначив, що цього ж дня, тобто 10.05.2016 року, позивачем та відповідачем складено Акт приймання-передачі, в якому зазначено, що позивач передав, а відповідач прийняв на умовах зазначеного Договору вказане Приміщення. Однак, у подальшому до відповідача звернулася ФОП ОСОБА_2, яка представилася власником зазначеного Приміщення і на підтвердження цього пред'явила Витяг № 3753554 від 03.06.2004 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на приміщення, та поставила відповідачу вимогу звільнити це приміщення, а також пред'явила претензію щодо сплати на її користь коштів за весь час користування відповідачем належним їй Приміщенням. При цьому ОСОБА_2 пояснила, що приміщення належить їй, вона не надавала згоди на передачу цього приміщення в оренду ФОП ОСОБА_1, не укладала з відповідачем угоди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року щодо передачі в оренду цього приміщеним і нікого не уповноважувала укладати з відповідачем Договору оренди № ОЗ/О4ЛГ віл 10.05.2016 року даного приміщення, а відтак відсутні правові підстави для перебування відповідача у цьому Приміщенні.

За твердженням відповідача, з відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно відповідачу стало відомо, що позивач жодного відношення до зазначеного Приміщення не має, що в дійсності Приміщення не є окремим приміщенням, а є лише частиною нежитлового приміщення, позначеного на схемі літерою 0-1, площею 678,7 м2, розташованого по АДРЕСА_1, єдиним законним власником якого з 2004 року по час подачі позову є ОСОБА_2, речових прав позивача на вказане приміщення не зареєстровано. Позивач не надав жодних доказів про наявність у нього права укладати договір оренди вказаного, належного ОСОБА_2, майна.

Відповідач зазначає, що позивач у ході розгляду справи № 914/2176/17 надав суду ряд документів, зі змісту яких випливає, що позивач нібито є власником вищевказаного приміщення. Однак, надані позивачем документи щодо реєстрації за позивачем права власності на приміщення О-1, площею 678.7 м2, що розташоване по АДРЕСА_1, не можуть прийматись судом як докази, оскільки Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15 встановлено, що єдиним законним власником цього приміщення з 03.06.2004 року є ОСОБА_2 і що реєстрація права власності позивача (ПАТ "Дельта Банк") на це майно є незаконною.

Так, зазначеним Рішенням суду:

"Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме Лоту № 9 - складського приміщення літ. "0-1" загальною площею 678,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, котрі проводилися Філією №14 Приватного підприємства "Нива-ВШ" 13 січня 2014 року у м. Львові";

Визнано недійсним протокол № 1413593 від 06.02.2014 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна складеного філією № 14 ПП "Нива-ВШ" (ідентифікаційний код 33668915);

Визнано недійсним акт державного виконавця щодо передачі складського приміщення літ. "О-Г1 загальною площею 678.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ПАТ "Дельта Банк" шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок ціни майна;

Визнано недійсним свідоцтво № 335 від 07.02.2014 року про придбання нерухомого майна (складського приміщення літ "0-1" загальною площею 678,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1) і прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пастернак М.М.;

Вилучено з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер запису про право власності ПАТ "Дельта Банк" № 6529661 від 31.07.2014 року".

Відповідач зазначив, що таким чином, позивач не є і не був на момент укладення Договору власником приміщення, яке він нібито передав в оренду відповідачу згідно Договору оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року, а також позивачу не належали майнові права на вказане приміщення і він також не був уповноважений на укладення договору найму (оренди) вказаного приміщення.

Відповідач наголошує, що про цей факт позивачу достовірно відомо. Однак, з метою введення суду в оману позивач умисно умовчав про такий факт, приховав вищевказане Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15 та надав суду нечинні документи щодо права власності позивача на зазначене приміщення. Позивач по даний час не пред'явив чинних документів, які підтверджують його право власності на приміщення чи майнові права на нього або уповноважують укладати договір оренди цього приміщення. Відсутність у позивача таких документів, прав та повноважень підтверджується, зокрема, тим фактом, що навіть в самому згаданому договорі оренди, текст якого готував позивач, немає жодної згадки про право власності позивача на предмет оренди чи майнові права позивача на нього або повноваження позивача укладати договір оренди цього приміщення. З цієї ж причини позивач у вказаному договорі зазначив приблизну, а не реальну площу частини згаданого приміщення: 240 м замість 241,1 м2, а також, всупереч нормам ст. 760 ЦК України, не зазначив індивідуальних ознак предмету оренди, обмежившись лише зазначенням адреси його місцезнаходження, оскільки по вул.Городоцькій, 224 в м. Львові знаходиться цілий комплекс приміщень, які мають індивідуальні ознаки і належать різним власникам.

Відповідач вказує, що приміщення площею 240 м2 по АДРЕСА_1 не існує взагалі і це підтверджується, зокрема, відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, розташоване за вказаною адресою. Відповідач фактично з 10.05.2016 року займав частину складського приміщення площею 241,1 м у нежитловому приміщенні, позначеному на схемі літерою 0-1, площею 678,7 м , розташованому по АДРЕСА_1 яке, відповідно до вказаних відомостей з Реєстру, належить ОСОБА_2 . і право її власності на нього зареєстроване 03.06.2004 року.

Відповідач наголошує, що згідно відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, на час подачі позову право власності ОСОБА_2 на вказане приміщення не скасоване і приміщення не вибуло з її власності. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом па 01.11.2017 року речові права позивача на вказане приміщення відсутні і вказані Відомості не містять жодної згадки про існування таких прав позивача у минулому.

За твердженням відповідача, достовірно знаючи, що власником згаданого приміщення з 03.06.2004 року по даний час є ОСОБА_2, позивач намагається стягнути на свою користь без жодних на те підстав кошти за користування іншою особою цим майном. Причому, позивач намагається стягнути ці кошти навіть за період після постановлення Апеляційним судом Львівської області Рішення від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15, у якій позивач виступав стороною, про існування якого позивач знав ще 17.01.2017 року і яким встановлено, що єдиним законним власником майна є ОСОБА_2 і її право власності на це майно з 03.06.2004 року належним чином зареєстроване.

Відповідач зазначає, що водночас, як встановлено у ході розгляду справи № 914/2176/17, позивач, дізнавшись про факт безпідставного набуття ним майна, не тільки не повернув це майно законному власнику, а ще й намагається після встановлення такого факту безпідставно стягнути з відповідача доходи від цього майна, в тому числі за період після встановлення судом згаданого факту безпідставного набуття майна, та ще й продовжує обліковувати вказане майно на балансі ПАТ "Дельта Банк" як власність позивача.

Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір є підставою для виникнення зобов'язання. Таким чином, визнання недійсним договору тягне за собою припинення зобов'язання в силу того, що перестає існувати, власне, його підстава.

Згідно ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку з поданням позивачем вказаного завідомо безпідставного позову, відповідач, відповідно до норм ГПК України в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, вимушений був подати зустрічний позов та сплатити за його подання судовий збір в розмірі 1600 грн., в результаті чого відповідач поніс судові витрати на зазначену суму.

У своєму відзиві ПАТ "Дельта Банк" погодився із тим фактом, що Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року укладений всупереч нормам ст. 760 ЦК України, якою передбачено, що предметом договору найму (оренди) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками, однак умовчав про те, що з цієї підстави вказаний Договір оренди підлягає визнанню недійсним, і усю суть відзиву звів до твердження про те, що на момент укладення Договору оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року право власності ПАТ "Дельта Банк" на об'єкт оренди було зареєстрованим, а відтак у нього існували усі правові підстави для укладення договору оренди і з цієї причини відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Суть відзиву зводиться до твердження про те, що на момент укладення договору оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року право власності ПАТ "Дельта Банк" на об'єкт оренди було зареєстрованим, а відтак у нього існували усі правові підстави для укладення договору оренди і з цієї причини відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Разом з цим, ПАТ "Дельта Банк" умовчує про той факт, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15 встановлено, що єдиним законним власником приміщення з 03.06.2004 року є ОСОБА_2 і що реєстрація права власності ПАТ "Дельта Банк" на це майно є незаконною, і саме з цієї причини з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вилучено номер запису про право власності ПАТ "Дельта Банк" № 6529661 від 31.07.2014 року.

З вказаного випливає, шо ПАТ "Дельта Банк" ніколи не був власником вказаного приміщення, власником цього приміщення ПАТ "Дельта Банк" на момент укладення згаданого договору оренди вважало себе помилково, надані ПАТ "Дельта Банк" свідоцтво на право власності від 07.02.2014 року та витяг з Державного реєстру прав власності на нерухове майно від 31.07.2014 року є нечинними і не можуть бути прийняті як доказ, а єдиним законним власником приміщення з 03.06.2004 року є ОСОБА_2

У зустрічній позовній заяві, позивач за зустрічним позовом зазначає, що 23.10.2017 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Господарського суду Львівської області позовну заяву про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу за договором оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року. На підставі вказаної позовної заяви судом відкрито провадження у справі № 914/2176/17. ФОП ОСОБА_1 вважає, що зазначений позов ПАТ "Дельта Банк" є безпідставним, а вказаний Договір оренди таким, що підлягає визнанню недійсним виходячи з наступного:

З ініціативи Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі - відповідач) укладено Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року (надалі - Договір) між Відповідачем та ФОП ОСОБА_1 (надалі - позивач). Відповідно до умов даного Договору, ПАТ "Дельта Банк" передає, а ФОП ОСОБА_1 приймає у тимчасове платне користування на умовах цього договору складське приміщення загальною площею 240 м , яке знаходиться по АДРЕСА_1 (надалі - Приміщення).

Цього ж дня, тобто 10.05.2016 року, позивачем та відповідачем складено акт приймання-передачі, в якому зазначено, шо відповідач передав, а позивач прийняв на умовах зазначеного Договору вказане Приміщення.

Однак, у подальшому до позивача звернулася ОСОБА_2, яка представилася власником зазначеного Приміщення і на підтвердження цього пред'явила Витяг № 3753554 від 03.06.2004 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на приміщення, та поставила позивачу вимогу звільнити це приміщення, а також пред'явила претензію щодо сплати на її користь коштів за весь час користування позивачем належним їй приміщенням. І при цьому ОСОБА_2 пояснила, що приміщення належить їй, вона не надавала згоди на передачу цього приміщення в оренду ФОП ОСОБА_1, не укладала з позивачем угоди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року щодо передачі в оренду нього приміщення і нікого не уповноважувала укладати з позивачем Договору оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року даного приміщення, а відтак відсутні правові підстави для перебування позивача у цьому приміщенні.

З даного приводу позивач звертався до відповідача, з ініціативи якого і був укладений Договір, однак пояснення чи відповіді по суті не отримав.

З відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно позивачу стало відомо, що відповідач жодного відношення до зазначеного Приміщення не має, що в дійсності Приміщення не є окремим приміщенням, а є лише частиною нежитлового приміщення, позначеного на схемі літерою О-1, площею 678,7 м . розташованого по АДРЕСА_1, єдиним законним власником якого з 2004 року по даний час є ОСОБА_2. речових прав Відповідача на вказане приміщення не зареєстровано.

Відповідач це надав жодних доказів про наявність у нього права укладати Договір оренди вказаного, належного ОСОБА_2, майна.

Разом з цим, Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі №462/2138/15 встановлено, що єдиним законним власником цього приміщення з 03.06.2004 року є ОСОБА_2 і що реєстрація права власності відповідача (ПАТ "Дельта Банк") на це майно є незаконною.

Таким чином, за твердженням відповідача, відповідач не є і не був на момент укладення Договору власником приміщення, яке він нібито передав в оренду позивачу згідно Договору оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року, а також відповідачу не належали майнові права на вказане приміщення і він також не був уповноважений на укладення Договору найму (оренди) вказаного приміщення.

Відповідач зазначає, що достовірно знаючи, що власником згаданого приміщення з 03.06.2004 року по даний час є ОСОБА_2, позивач намагається стягнути на свою користь без жодних на те підстав кошти за користування іншою особою цим майном. Причому Відповідач намагається стягнути ці кошти навіть за період після постановлення Апеляційним судом Львівської області Рішення від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15, у якій відповідач виступав стороною, про існування якого відповідач знав ще 17.01.2017 року і яким встановлено, що єдиним законним власником майна є ОСОБА_2 І її право власності на це майно виникло з 03.06.2004 року.

Водночас, як встановлено у ході розгляду справи № 914/2176/17, позивач, дізнавшись про факт безпідставного набуття ним майна, не тільки не повернув це майно законному власнику, а ще й намагається після встановлення такого факту безпідставно стягнути з позивача доходи від цього майна, в тому числі за період після встановлення судом згаданого факту безпідставного набуття майна.

Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір є підставою для виникнення зобов'язання. Таким чином, визнання недійсним договору тягне за собою припинення зобов'язання в силу того, що перестає існувати, власне, його підстава.

Згідно ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Згідно з пунктом першим частини пертої статті 83 ГПК України, "Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду" (в редакції, чинній до 15.12.2017 року), господарський суд. приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р., якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини пертої статті 83 ГПК (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Позивач зазначив, що саме з цієї причини та зважаючи на очевидні докази, які вказували на наявність підстав для визнання вищевказаного Договору недійсним, відповідач раніше не подавав позову про визнання даного Договору недійсним чи зустрічного позову у справі № 914/2176/17 про визнання даного Договору недійсним.

Разом з цим, 15.12.2017 року набули чинності зміни до ГПК України і норма Кодексу "Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду" була викладена у новій редакції. Так, відповідно до норм ст. 237 ГПК України "Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду" (в редакції, що набрала чинності 15.12.2017 року), суд, ухвалюючи рішення по справі, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону лише за заявою позивача.

Таким чином, внаслідок набрання чинності змін до ГПК України суд став позбавленим права надати оцінку та визнати недійсним Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року і виникла необхідність у поданні відповідачем зустрічного позову. Передбачити внесення таких змін до ГПК України позивач не міг.

Згідно ст. 180 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), зустрічний позов подається у строк, наданий для подання відзиву. З урахуванням наведеного, виникла необхідність у поновленні вказаного строку, а його не поновлення призведе до погіршення становища позивача.

Разом з цим, згідно ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і згідно ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст.180 ГПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Згідно ст. 5 ГПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач за зустрічним позовом зазначає, що Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.12.2017 р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору оренди недійсним прийнято до провадження та призначено до спільного розгляду з позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 62 489,25 гри. у справі № 914/2176/17.

АТ «Дельта Банк» вважає зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_1 необгрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - Орендодавець або Банк) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Орендар) укладено Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 р. (надалі - Договір) відповідно до якого Орендодавець передав Орендарю в тимчасове платне користування складське приміщення площею 240 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Об'єкт оренди).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди, передача приміщень Орендодавцем Орендарю оформляється Актом приймання-передачі приміщень в оренду.

10.05.2016 між АТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1 було підписано Акт приймання-передачі Об'єкта оренди.

У відповідності до частини 6 статті 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ГПК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

ФОП ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві стверджує, що на момент укладення спірного Договору оренди, АТ «Дельта Банк» не було власником об'єкта оренди, у зв'язку з чим просить визнати недійсним вказаний договір. Однак, дані твердження є необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Водночас, ч. 6 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Позивач зазначив, що на момент укладення та виконання спірного Договору оренди АТ «Дельта Банк» було власником Об'єкту оренди, що підтверджується Свідоцтвом від 07.02.2014 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 31.07.2014 р. Жодних належних та допустимих доказів, які би підтверджували реєстрацію припинення права власності АТ «Дельта Банк» станом на день укладення Договору оренди, позивачем за зустрічним позовом не надано, тому висновок про недійсність Договору оренди є безпідставним. Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно надана ФОП ОСОБА_1 не може служити належним доказом та як вона відображає інформацію про об'єкт оренди станом на 01.11.2017, тобто на дату, коли правовідносини між сторонами по спірному договору фактично припинені.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підсумовуючи вищевикладене, позивач вважає, що відповідачем не доведено існування обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим вимога відповідача про визнання спірного договору недійсним не підлягає задоволенню.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно частини 1 статті 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У відповідності до частини 6 статті 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В ході судового розгляду справи встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - Орендодавець, позивач або Банк) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Орендар або відповідач) укладено Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 р. (надалі - Договір) відповідно до якого, Орендодавець передав Орендарю в тимчасове платне користування складське приміщення площею 240 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Об'єкт оренди).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди, передача приміщень Орендодавцем Орендарю оформляється Актом приймання-передачі приміщень в оренду.

10.05.2016 між АТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1 було підписано Акт приймання-передачі об'єкта оренди.

При цьому, орендна плата за перший місяць оренди за цим Договором встановлюється у розмірі 11200,00 грн., крім того ПДВ 20% - 2 240,00 грн., всього: 13 440,0( (тринадцять тисяч чотириста сорок гривень 00 копійок), в тому числі плата за користування земельною ділянкою.

Разом з цим, ПАТ "Дельта Банк" умовчує про той факт, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15 встановлено, що єдиним законним власником приміщення з 03.06.2004 року є ФОП ОСОБА_2 і що реєстрація права власності ПАТ "Дельта Банк" на це майно є незаконною, і саме з цієї причини з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вилучено номер запису про право власності ПАТ "Дельта Банк" № 6529661 від 31.07.2014 року.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ТІ самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З вказаного випливає, шо ПАТ "Дельта Банк" ніколи не був власником вказаного приміщення, власником цього приміщення ПАТ "Дельта Банк" на момент укладення згаданого Договору оренди вважало себе помилково, оскільки надані ПАТ "Дельта Банк" свідоцтво на право власності від 07.02.2014 року та витяг з Державного реєстру прав власності на нерухове майно від 31.07.2014 року є нечинними і не можуть бути прийняті як доказ, в звязку з тим, що єдиним законним власником приміщення з 03.06.2004 року є ОСОБА_2 Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15 встановлено, що єдиним законним власником майна (приміщення 0-1, площею 678,7 м2 . розташованого по АДРЕСА_1) є ОСОБА_2 і її право власності на це майно виникло з 03.06.2004 року.

Зазначені доводи відповідача, які вказують на недійсність згаданого Договору, підтверджуються об'єктивними доказами, наданими відповідачем, зокрема Відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно на об'єкти нерухомості, розташовані по АДРЕСА_1, Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на ті ж об'єкти та Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.01.2017 року у справі № 462/2138/15.

Виходячи з наведеного, заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає, Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року підлягає визнанню недійсним повністю з моменту його укладення і господарські зобов'язання за цим Договором підлягають визнанню недійсними з моменту їх виникнення.

Що стосується зустрічного позову, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У частині четвертій статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Статтею 41 Основного Закону унормовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, задоволення позову позивача призведе до порушення вищевказаних прав законного власника згаданого майна - ОСОБА_2, яка, крім того, пред'явила відповідачу претензію щодо проведення ним оплати за час фактичного користування майном.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 179 ГК України, Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 760 ЦК України, предметом договору найму (оренди) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками.

Згідно ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з наведеного, зазначений Договір суперечить згаданим нормам Цивільного кодексу України, а відтак є підстави для визнання його недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За приписами статті 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною першою статті 1212 і пунктом 1 частини першої статті 1214 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Особа, яка набула майно або зберегла його без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Водночас, як встановлено у ході розгляду справи № 914/2176/17, ПАТ "Дельта Банк", дізнавшись про факт безпідставного набуття ним майна, не тільки не повернув це майно законному власнику, а ще й намагається після встановлення такого факту безпідставно стягнути з відповідача доходи від цього майна, в тому числі за період після встановлення судом згаданого факту безпідставного набуття майна.

Виходячи з наведеного, зазначений Договір оренди суперечить згаданим нормам Цивільного кодексу України, а відтак є підстави для визнання його недійсним.

Виходячи з положень п 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір є підставою для виникнення зобов'язання. Таким чином, визнання недійсним договору тягне за собою визнання відсутності зобов'язання в силу того, що перестає існувати, власне, його підстава.

Згідно ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині - Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України; Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України; визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін, тому для такого визнання не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем за первісним позовом не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем за первісним позовом позовні вимоги спростовані, суд прийшов до висновку, що первісний позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 62 489,25 грн. є не обґрунтованим та не підлягає до задоволення .

Що стосується зустрічних позовних вимог, то оскільки відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) таких не спростовано суд прийшов до висновку, що зустрічний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору оренди недійсним є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 6752613 від 11.10.2017 року на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору.

Як доказ сплати судових витрат, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подав платіжне доручення № 13 від 19.12.2017 року на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісних позовних вимог - відмовити.

2. Зустрічні позовні вимоги - задоволити.

3.Визнати недійсним Договір оренди № 03/04ЛГ від 10.05.2016 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1).

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

5. Накази видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.03.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.