Рішення № 72761037, 15.03.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2018м. ДніпроСправа № 904/340/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Калиниченко Л.М. за участю секретаря судового засідання Бондаренко О.М.

за позовом ОСОБА_1, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1

до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод", 49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, 31, код ЄДРПОУ 05393122

про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, індексацію, вихідну допомогу, моральну шкоду на загальну суму 132 494, 50грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт серія НОМЕР_2 від 24.12.01р.

від відповідача: Коваль Г.М., дов.№ 45-53/юр від 26.12.17р., ПАТ "Дніпропетровський трубний завод"

СУТЬ СПОРУ:

Громадянин ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод", 49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд. 31, код ЄДРПОУ 05393122 (надалі - відповідач) заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, індексацію, вихідну допомогу, моральну шкоду на загальну суму 132 494, 50грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що у день звільнення не отримав остаточного розрахунку, що є порушенням ст. 116 КЗпП України.

Ухвалою господарського суду від 30.01.18р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.02.2018р., зобов'язано позивача подати оригінали документів, доданих до заяви (для огляду у судовому засіданні); відповідача - відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття; одночасно надіслати позивачу, докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання, контррозрахунок стягуваної суми.

Розгляд справи відбувається за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 20.02.2018р. подав відзив за №53/юр від 19.02.18р. на позовну заяву з наступними додатками:

* довідкою №49-р/93 від 16.02.18р. про розрахунок заборгованості по заробітній платі, компенсації;

* довідками по заробітній платі за липень-серпень 2016р.

Представник відповідача пояснила, що заявлені позовні вимоги визнаються частково у сумі 67 705, 92грн., з яких:

- заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 978, 00грн. , яка виникла за період з 01.07.16р. по 31.03.17р.;

- компенсація за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 48 727, 92грн. із розрахунку середнього заробітку - 255, 12грн. помноженого на 191 робочий день за період з 01.04.17р. по 07.01.18р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.18р. в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.18р. об 10:00.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши у судовому засідання 15.03.18р. пояснення позивача та представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 11.06.15р. порушено провадження у справі № 904/4592/15 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач з 07.10.1992р. по 31.03.2017р. перебував у трудових відносинах з відповідачем - ПАТ "Дніпропетровський трубний завод", - на посаді обробника поверхневих дефектів металу цеху безшовних труб, що підтверджується копією трудової книжки, поданою позивачем.

31.03.2017р. позивача звільнено із займаної посади наказом № 51 на підставі ст. 36 Кодексу законів про працю України за згодою сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як зазначив позивач, при звільненні з роботи з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачено 18 978,00 грн. заборгованості із заробітної плати за період з 01.07.2016р. по 31.03.2017р. Вказана сума підтверджується довідкою відповідача від 16.02.18р. за №49-р/93 та не оспорюється відповідачем, тому підлягає стягненню.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, господарський суд зазначає наступне.

Нормами ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

До матеріалів справи долучено довідки відповідача № 49-р/93 від 16.02.18р. за підписами в.о. головного бухгалтера, начальника бюро та бухгалтера, з яких вбачається, що середньоденний заробіток позивача становить - 255,12 грн.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач в своїй заяві просить суд стягнути компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45 820,00грн., індексації заробітної плати в сумі 41 715,00грн., вихідної допомоги в розмірі 14 812,50грн. та моральної шкоди в сумі 11 169,00грн.

Представник відповідача вважає, що позивач на свій розсуд нарахував компенсацію за той же період у сумі 45 820, 00грн. без дотримання вимог діючого законодавства та пояснила, що законом не передбачено нарахування місяців на середню заробітну плату. Крім того, розмір середньої заробітної плати не відповідає дійсності. У зв'язку з викладеним, просить суд визнати компенсацію у розмірі 48 727, 92грн. з врахуванням 191 робочого дня при середньоденній заробітній платі - 255, 12грн. (255, 12грн. х 191).

Не визнає нараховану позивачем індексацію заробітної плати за період з серпня 2016р. по березень 2017р. у сумі 41 715, 00грн., виходячи з наступного.

Відповідно до довідки про нарахування заробітної плати за серпень 2016р., позивач отримав індексацію у сумі 59,45грн. за січень-лютий 2017р. було підвищення тарифів та окладів всі працівникам заводу, у зв'язку з чим індексація не нараховувалась. Крім того, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населенню", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1078 від 17.07.2003р. не передбачено нарахування індексації заробітної плати звільненому працівнику.

Просить суд врахувати, що позивач був звільнений за п.1 ст.36 КЗпП, за згодою сторін, у зв'язку з чим, відповідно до ст.44 КЗпП підстав для стягнення суми 14 812, 50грн. вихідної допомоги у позивача немає, тому просить суд в цій частині позову відмовити.

Не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 11 169, 00грн.

За змістом ст.124 Конституції України позивач має право звернутися з такими вимогами до суду.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права";

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного або психічного стану, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. № 4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових витрат та урахуванням інших обставин. При цьому суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню з таких підстав.

З врахуванням викладеного, представник відповідача просить суд визнати:

- суму 18 978, 00грн. - заборгованість по заробітній платі;

- суму 48 727, 92грн. - компенсація за час затримки розрахунку при звільненні, в решті позову відмовити.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про визнання вимог ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 18 978,00грн., компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 727,92грн., в решті позову відмовити, оскільки вони заявлені без достатніх правових підстав.

Пунктом 1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 762,00 грн. слід віднести на відповідача, стягнувши його в доход державного бюджету України.

Враховуючи вищеозначене, керуючись ст.ст.47, 115-117, 238 КЗпП України, ст.ст. 20, 129, 194, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 978 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 00грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 727 (сорок вісім тисяч сімсот двадцять сім) гривень 92 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод"

(49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь державного бюджету (одержувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок отримувача 31215256700001, банк одержувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.03.2018р.

Суддя Л.М. Калиниченко