Ухвала суду № 7275754, 10.12.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2009 р.                                                                       К-10643/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Степашко О.І.

Федоров М.О.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:не з’явився, відповідача:не з’явився,

прокурора:Комаса О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року

у справі №АС8/73-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиптахоспілка»

до Державної податкової інспекції у м. Суми,

за участю Заступника прокурора Сумської області,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумиптахоспілка»звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 25.10.2005 року №0001152602/2/26-209/31134, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 781850,00 грн., з яких 513103,00 грн. –основний платіж та 268747,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Сумської області від 27.04.2006 року (суддя Кіяшко В.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на встановлений у судовому процесі факт порушення позивачем пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Карбань І.С., судді –Бабакова Л.М., Шатенко І.А.) постанову суду першої інстанції частково скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог: оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині визначення основного платежу у сумі 502196,16 грн. та штрафних санкцій у сумі 260502,94 грн..

Часткове задоволення позову судом апеляційної інстанції мотивовано посиланнями на пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», застосувавши які суд дійшов висновку, що якщо вартість товарів, які придбаваються у платника фіксованого сільськогосподарського податку, підлягає включенню до валових витрат за датою оприбуткування товарів, то платник податків –покупець –має право на податковий кредит за датою здійснення передоплати на користь такого платника фіксованого сільськогосподарського податку. Крім того, висновок про порушення підприємством вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визнаний судом апеляційної інстанції необґрунтованим, оскільки право позивача на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту підтверджено наданими у ході судового розгляду справи податковими накладними, оформленими належним чином.

Вважаючи, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у м. Суми звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

До касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Суми приєднався Заступник прокурора Сумської області, який також просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2007.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у акті перевірки від 15.07.2005 року №37/Д/26-209/32603312, про порушення підприємством пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 74.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по попередній оплаті, здійсненої на користь СЗАТ «Первомайське», яке є платником фіксованого сільськогосподарського податку, без фактичного отримання товару.

Враховуючи фактичні обставини нарахування податкових зобов’язань, встановлені судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є визначення дати формування податкового кредиту при придбанні товарів у особи, яка є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Зміст наведеної норми свідчить на користь того, що однією з визначальних умов для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є віднесення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

У свою чергу, згідно з пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку, є дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Системний аналіз приписів вищезазначених Законів дозволяє зробити висновок, що законодавець, дійсно, не обмежив право на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту при придбанні товарів у платника фіксованого сільськогосподарського податку, проте поряд з цим обумовив черговість настання певних подій, які визначають дату виникнення права платника на податковий кредит.

Такою подією за змістом викладених правових норм є збільшення валових витрат при придбанні товару у осіб, які сплачують фіксований податок, яке можливе лише на дату оприбуткування платником податку придбаних товарів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у процесі, зерно від СЗАТ «Первомайське», сума податку з вартості якого була включена позивачем до складу податкового кредиту, так і не було отримано позивачем, а відтак і не могло бути оприбутковано підприємством.

Таким чином, включивши суму податку на додану вартість до податкового кредиту, не збільшивши валові витрати на суму придбаних товарів у зв’язку з їх неотриманням, позивач порушив вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Що ж стосується нарахування податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вони не містили, зокрема, таких обов’язкових реквізитів як опис (номенклатуру) товарів та їх кількість, а також ціну поставки без врахування податку, то в цій частині також слід визнати висновки суду першої інстанції такими, що відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Абзацом другим пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, не дивлячись на те, що такі накладні можуть мати незначні недоліки у заповненні, але при умові, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про товари (роботи, послуги), їх вартість та відповідну суму податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент здійснення перевірки, яка проводилась на підставі вилучених при проведенні обшуку ТОВ «Сумиптахоспілка»документів, достовірність та повноту надання яких підтвердили відповідні посадові особі товариства, податкові накладні, які б відповідали перерахованим вище вимогам, були відсутні.

Зважаючи на ці обставини, висновок суду першої інстанції про неправомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту на підставі податкових накладних, які перешкоджають можливості належним чином встановити особу, яка видала податкову накладну, вартість товарів та відповідну суму податку, узгоджується з приписами Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання позивача на одержання ним виправлених податкових накладних №201а від 29.06.2004 року та №593/1 від 29.06.2004 року можуть свідчити лише про його право сформувати податковий кредит з урахуванням цих податкових накладних у наступному податковому періоді.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції, який встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, слід визнати правильним.

Оскільки постанова суду першої інстанції була скасована помилково, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 226 КАС України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2007 року скасувати, а постанову Господарського суду Сумської області від 27.04.2006 року у справі №АС8/73-06 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Степашко О.І. Федоров М.О.