Постанова № 72757141, 13.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2018 року

м. Київ

справа № 761/38923/16-ц

провадження № 22-ц/796/2446/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря - Синявського Д.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Таврика»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2,

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Притули Н.Г. від 10 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

28 жовтня 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Таврика» (далі - ПАТ «Банк Таврика», Банк) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив стягнути з неї заборгованість у розмірі 53 355,48 доларів США.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року позов задоволено у повному обсязі та вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із заочним рішенням суду відповідачка, діючи через свого представника ОСОБА_2, 18 вересня 2017 року звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що судом ухвалено заочне рішення з недотриманням умов, передбачених ст. 224 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення).

20 грудня 2017 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідачка через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що суд не дослідив та не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим.

Вказувала, що суд першої інстанції в порушення вимог закону необґрунтовано визнав причини неявки представника відповідача в судове засідання неповажними, у зв'язку з тим, що ним не було надано доказів на підтвердження заявлених обставин для відкладення розгляду справи.

Ухвалюючи рішення, суд в порушення норм процесуального права не врахував наявні підстави для закриття провадження у справі, а саме те, що є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За вказаних обставин просила скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.08.2017 та закрити провадження у справі.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Позивач не подавав до суду відзив на апеляційну скаргу.

Представник відповідачки - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній.

Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Клопотання про відкладення розгляду справи не надавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає можливе провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача - ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2008 року між Акціонерним банком «Таврика» (далі - АБ «Таврика», Банк), який перейменований в ПАТ «Банк Таврика», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 775-Ф-МСБ (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Банком надано позичальнику споживчий кредит в сумі 44 912,00 доларів США, терміном з 28 березня 2008 року до 27 березня 2015 року включно.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що позичальник сплачує 13,50% річних від суми наданого кредиту.

Згідно пункту 1.3 Договору цільове призначення кредиту: купівля автомобіля.

Пунктом 3.1.3 Договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

В пункті 4.1 Договору сторони погодили, що позичальник здійснює повернення кредиту на відкритий йому позичковий рахунок НОМЕР_1 в АБ «Таврика», МФО 300788 до останнього робочого дня місяця, за який здійснюється розрахунок та в останній день погашення коштів по кредиту згідно Додатка № 1.

Проценти за користування кредитом в поточному календарному місяці позичальник щомісячно сплачує на рахунок НОМЕР_2 в АБ «Таврика», МФО 300788 до останнього робочого дня місяця, за який здійснюється розрахунок та в останній день погашення коштів по кредиту. При простроченні повернення кредиту/або частини кредиту більше 10-ти днів, процентна ставка, зазначена в п. 1.2 збільшується на 5% річних (п. 4.3 Договору).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне погашення заборгованості за цим Договором, зокрема наданого кредиту, процентів за користування ним, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від простроченої суми за кожний день прострочки.

25 липня 2008 року між АБ «Таврика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 755-Ф-МСБ від 28.03.2008, відповідно до якої пункт 1.2 Договору викладено в наступній редакції «1.2. Позичальник сплачує 14,5% річних від суми кредиту». Інші умови Договору залишено без змін.

23 лютого 2009 року між сторонами укладена Додаткова угода № 2 до Договору, відповідно до якої була збільшена процентна ставка до 19,5% річних. Додатками № 1 та № 2 встановлений Графік погашення кредиту та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала умови Договору, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж на погашення суми заборгованості за кредитом ОСОБА_1 здійснено 07.10.2009 в сумі 1 604,01 доларів США, платіж у сумі 1000,00 доларів, тобто у меншому розмірі ніж встановлено Договором, ОСОБА_1 внесено 03.11.2009 на погашення відсотків за користування кредитом.

В подальшому ОСОБА_1 перестала погашати суму заборгованості за кредитом.

Висновок суду першої інстанції, що позичальник належним чином не виконувала взятих на себе за Договором зобов'язань щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, є таким, що відповідає доказам, наявним в матеріалах справи.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 29.06.2016 заборгованість ОСОБА_1 за Договором становила 53 355,48 доларів США, з яких: 34 398,55 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 2 191,55 доларів США - прострочена заборгованість по процентам; 15 761,22 доларів США - заборгованість по сплаті пені по простроченому кредиту; 1 004,16 доларів США - заборгованість по сплаті пені по простроченим процентам (а.с. 9-12).

Відповідачка не подавала до суду першої інстанції заперечень чи доказів на спростування вказаних доводів позивача.

Більш того, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що визнає факт укладення між нею та Банком кредитного договору на суму 44 912,00 доларів США з терміном повернення до 27.03.2015, а також обставини щодо її обов'язку повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування ним, як то передбачено пунктом 3.1.3 Договору.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.05.2013, про задоволення позову ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави (а.с. 130-137).

У рішенні Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2013 судом встановлено, що станом на 08.11.2010 заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за Договором складала 37 400,01 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 296 009,86 грн., з яких: прострочена заборгованість по кредиту з 01.12.2009 становила 6 061,32 доларів США (еквівалент 47 973,53 грн.); проценти за користування кредитом з 08.11.2009 - 2 154,28 доларів США (еквівалент 17 050,48 грн.); строкова заборгованість по кредиту - 28 337,23 доларів США (еквівалент 224 280,67 грн.), а всього загальна сума боргу по кредиту складала 34 398,55 доларів США (еквівалент 272 254,20 грн.).

Васильківським міськрайонним судом Київської області також встановлено, що пеня за прострочення повернення кредиту з 01.12.2009 складала 545,02 доларів США (еквівалент 4 313,66 грн.) та пеня за прострочення сплати процентів з 08.11.2009 у розмірі 302,16 доларів США (еквівалент 2 391,52 грн.).

Таким чином, даним рішенням суду встановлено обставини щодо наявності у ОСОБА_1 перед Банком факту непогашеної заборгованості за Договором, зокрема за тілом кредиту та нарахованими відсотками, в тому числі простроченими, на загальну суму 34 398,55 доларів США; факт наявної заборгованості за пенею, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за період з 2008 року по дату ухвалення судом рішення (2013 рік).

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України, яке кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини стосовно певної особи рішенням суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що наявність судового рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2013, яким задоволено позов Банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, є підставою для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 (в редакції на час ухвалення рішення), яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 255 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо є таке рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми закону суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду (є тотожними). Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

З рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2013, на яке посилається апелянт як на підставу закриття провадження у справі, вбачається, що судом розглянуто спір за позовом Банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави (автомобіля). Задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави, суд в мотивувальній частині рішення навів всі складові суми заборгованості, та зазначив, що сума заборгованості по пені стягується за період з 2008 року по 2013 рік.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, Банк обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачка належним чином не виконувала умови договору, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість станом на 29.06.2016, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, із заборгованості за нарахованими відсотками, а також із заборгованості за пенею на суму простроченого кредиту та на суму прострочених відсотків за період з липня 2015 року по червень 2016 року, тобто за інший період ніж зазначений в рішенні Васильківського міськрайонного суду Київської області рішення про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, предмети в позовах, а також обґрунтування позовів, поданих Банком до Шевченківського районного суду м. Києва та до Васильківського міськрайонного суду Київської області, не є тотожними.

Положеннями ст. 205 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) було передбачено закриття провадження у справі виключно у випадку тотожності усіх чинників позову: складу сторін, предмета та підстав позову.

Апелянт, посилаючись в своїй апеляційній скарзі на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області як на підставу для закриття провадження у справі не зазначив про те чи виконував дане рішення суду.

Матеріали справи також не містять доказів, які вказують на те, що відповідачка вчиняла будь-які дії щодо виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області.

В суді апеляційної інстанції представник відповідачки - ОСОБА_2 пояснила про відсутність доказів на підтвердження виконання рішення суду від 06.03.2013.

Крім цього, відповідачка та її представник, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, не надавали до суду першої інстанції заперечень щодо заявлених Банком позовних вимог, а також не вказували про наявність рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2013, про яке їм було відомо на час розгляду справи судом першої інстанції.

Як зазначалось вище ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказала, що вона визнає факт укладення між нею та Банком кредитного договору, та наявності у неї обов'язку щодо повернення суми кредитних коштів з нарахованими процентами за користування кредитом.

За вказаних обставин та наведених положень закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед Банком, та задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав неповажними причини неявки в судове засідання представника відповідача, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Альянс Консалтинг Груп» (далі - АО «Альянс Консалтинг Груп») 24 січня 2017 року укладено Договір АО № 02/17 про надання правової допомоги (а.с. 67).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є адвокатом та працює в АО «Альянс Консалтинг Груп».

25 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що її адвокат ОСОБА_2 не може прибути в судове засідання, призначене на 26.01.2017, у зв'язку з тим, що перебуватиме у відрядженні за межами міста Києва, а так як вона не є фахівцем в галузі права, то сама не зможе захистити свої інтереси в суді. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 долучила до клопотання копію наказу № 01/17 від 23.01.2017 про відрядження ОСОБА_2 у відрядження до міста Житомир для участі у слідчих діях, а саме щодо здійснення функцій захисника клієнта АО «Альянс КонсалтингГруп» у кримінальному провадженні (а.с. 65-68).

Також 25.01.2017 з аналогічним клопотанням про відкладення розгляду справи звернулася безпосередньо і сама ОСОБА_2 (а.с. 69-71).

Розгляд справи судом першої інстанції відкладено на 12.04.2017.

За день до судового засідання, а саме 11.04.2017 представник відповідачки на підставі Договору про надання правової допомоги ОСОБА_2 подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням її до Республіки Кіпр (з 12.04.2017 по 17.04.2017) для супроводження ряду контрактів суб'єктів господарювання, яким вона надає правову допомогу в межах відповідних договорів, на підтвердження чого надала копію наказу № 03/17 від 07.04.2017 «Про відрядження» (а.с. 84-85).

У зв'язку з неявкою відповідача та його представника розгляд справи відкладено на 10.08.2017.

09 серпня 2017 року ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1, знову звернулася до суду із клопотанням про відкладення судового засідання, яке призначене на 10.08.2017, у зв'язку із завантаженістю її, як адвоката, в ряді інших справ в судах, що розташовані в м. Києві, зокрема, але не виключно, в Солом'янському районному суді м. Києва, в судовому засіданні, яке призначене на цю ж дату та необхідністю надавати правову допомогу іншому клієнту під час проведення допиту, який відбудеться 10.08.2017 в м. Чернігові, а тому вона не зможе прибути в судове засідання (а.с. 100-101).

Поряд з цим, звертаючись до суду з неодноразовими клопотаннями про відкладення розгляду справи з підстав захисту інтересів клієнтів у інших справах, окрім наказів про відрядження, які є внутрішніми документами АО «Альнс КонсалтингГруп», ОСОБА_2 не долучила до клопотання доказів, які вказують на те, що саме вона представляє інтереси інших клієнтів.

При цьому, відповідачка та її представник ОСОБА_2 неодноразово звертаючись до суду першої інстанції із клопотаннями про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника прибути в судове засідання, не зазначали поважних причин та не надавали доказів щодо неможливості неявки в судове засідання самої ОСОБА_1, а враховуючи, що договір про надання правової допомоги було укладено безпосередньо між АО «Альянс Консалтинг Груп» та ОСОБА_1, остання не була позбавлена можливості приймати участь у справі через іншого представника та надавати докази на спростування доводів позивача.

Крім цього, ОСОБА_2, як адвокат, у своїй діяльності, повинна керуватися положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який встановлює обов'язок дотримання адвокатом Правил адвокатської етики, як одного з основних професійних обов'язків адвоката, а тому зважаючи на Правила адвокатської етики, не може надавати перевагу одним клієнтам перед іншими.

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), яка кореспондується з положеннями ст. 288 ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Оскільки ОСОБА_2 є фахівцем в галузі права, представляє інтереси відповідачки на підставі Договору, який укладений з ОСОБА_1 та АО «Альянс КонсалтингГруп», і, як адвокат, є обізнаною щодо своїх прав та обов'язків, а також щодо прав та обов'язків учасника справи, зокрема відповідача, у цивільному процесі, а також дій суду у разі повторної неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, тому колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про неповажність причин неявки відповідача та його представника в судове засідання.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1, долучила до скарги заяву про пропущення позивачем строку позовної давності.

Проте, вказана заява не заслуговує на увагу колегії суддів, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як зазначалось вище, відповідачка та її представник були належним чином повідомлені про день час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, однак із заявою про застосування строків позовної давності не зверталися.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині стягнення заборгованості по сплаті пені по простроченому кредиту та простроченим відсоткам з огляду на наступне.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами або стороною.

Зміст правовідносин учасників договору повинен оцінюватись виходячи із дійсних намірів учасників договору та відповідно до всіх документів, підписаних сторонами при укладенні або виконанні цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір був укладений між сторонами строком на сім років з кінцевим терміном повернення кредитних коштів з нарахованими відсотками, до 27 березня 2015 року. Інших умов договору сторони не підписували.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення йому коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов'язань, відповідно до умов договору протягом дії строку договору має правові наслідки, встановлені главою 51 ЦК України, зокрема у випадку невиконання грошового зобов'язання настає відповідальність, передбачена положеннями ст. 625 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, в тому числі щодо сплати пені по простроченому кредиту та простроченим відсоткам, позивач здійснював розрахунок пені згідно умов Договору, та після закінчення строку дії Договору, а саме за період з 05.07.2015 по 28.06.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Наведені положення закону приводять до висновку, що у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Встановивши, що строк дії Договору (кінцевий термін повернення кредитних коштів) закінчився 27.03.2015, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення пені за період з 05.07.2015 по 28.06.2016, в той час, коли умовами Договору не передбачено нарахування пені за прострочення погашення кредиту після закінчення строку дії Договору, а Банком не заявлялися вимоги про стягнення нарахованої суми пені на рівні облікової ставки НБУ.

Таким чином, ухвалюючи рішення в частині стягнення пені, суд першої інстанції наведених обставин та положень закону не врахував, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи в частині стягнення пені, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування рішення повністю або частково є неправильне застосування норм матеріального права; неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині стягнення пені, та про відмову в задоволенні позову в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року в частині стягнення пені у розмірі 15 761,22 доларів США та 1004,16 доларів США - скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Таврика» до ОСОБА_1 про стягнення пені - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 14 березня 2018 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді Л.Д. Махлай

В.А. Кравець