Ухвала суду № 7275211, 12.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2009 р.                               м. Київ                                        К-13989/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

на постанову господарського суду Харківської області від 05 березня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2007 року

у справі № АС-27/15-07

за позовом Дочірнього підприємства «Інтермаш»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ДП «Інтермаш»звернулось до суду з позовом до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0000132350/0 від 20 грудня 2006 року.

Постановою господарського суду Харківської області від 05 березня 2007 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2007 року постанову господарського суду Харківської області від 05 березня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 05 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2007 року, ухвалити нове судове рішення, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова провела документальну невиїзну перевірку з питань правомірності заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість у березні 2006 року, за результатами якої було складено акт № 1000/23-504/31153384 від 20 грудня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення п. 1.8, ст. 1, підпункту «а»підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз у завищенні позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 7931, 40 грн. у зв’язку з непідтвердженням факту надмірної сплати податку на додану вартість по другому та третьому ланцюгу до виробника при проведенні зустрічних перевірок контрагентів.

20 грудня 2006 року ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення - рішення № 0000132350/0, яким зменшила позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2006 року на 7 931, 40 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем були виконані всі законодавчі вимоги для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 вищезазначеного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (абзац перший підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товару в Законі України «Про податок на додану вартість», таких як обов’язкова сплата продавцем товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем за наслідками придбання товару у ТОВ «Мар-Кос» були сплачені відповідні суми податку на додану вартість в складі вартості товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 48 від 09 серпня 2006 року на суму 26400, 00 грн., в тому числі 4400, 00 грн. –податок на додану вартість, № 77 від 10 березня 2006 року на суму 79200, 00 грн., в тому числі 13 200, 00 грн. –податок на додану вартість, № 79 від 10 березня 2006 року на суму 27840, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість –4640, 00 грн., та отримані податкові накладні № 21 від 09 лютого 2006 року, № 28 від 10 березня 2006 року, № 29 від 10 березня 2006 року.

Відповідач не посилався на безтоварність господарських операцій, відсутністю їх зв’язку з господарською діяльністю позивача та неналежність податкових накладних, виписаних ТОВ «Мар-Кос», на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит.

Таким чином, позивач виконав усі законодавчі умови для віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та заявлення цієї суми до бюджетного відшкодування.

При цьому посилання податкового органу на непідтвердження сплати податку на додану вартість до бюджету контрагентами ТОВ «Мар-Кос»(продавець позивача) до виробника, як на підставу позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування у зв’язку з відсутністю надмірної сплати податку до бюджету визнаються колегією суддів помилковим, оскільки при придбанні товару платник податку зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю товару в складі вартості товару, який зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це відповідальність. Особа, що придбає товари (платник податку) не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого в даному випадку покладено законодавчий обов’язок по внесенню податку до бюджету, що безпосередньо витікає з визначення терміну «платник податку», наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а тим більше за несплату податку постачальниками продавця.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Харківської області від 05 березня 2007 року та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 05 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий: _____ Л.І. Бившева

Судді: ______ О.В. Карась

           ______ М.І. Костенко

______ Є.А. Усенко

______ Т.М. Шипуліна