Постанова № 72741255, 14.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 752/5191/16-а Суддя (судді) першої інстанції: Мирошниченко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року (повний текст виготовлено 24 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити одноразово 32 772,30 грн. за період з 01 січня 2015 року по 01 квітня 2016 року (2184, 82 грн. щомісячно);

зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати довічне грошове утримання у розмірі 16 465, 33 грн., починаючи з 01 квітня 2016 року.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, позивач посилається на те, що зменшення розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці суперечить рішенням Конституційного Суду України (№8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року, від 18 червня 2007 року, №4-рп/2016 від 08 червня 2016 року).

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2018 року відкрито апеляційне провадження ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року призначено справу до апеляційного розгляду на 26 лютого 2018 року о 10:40 год.

26 лютого 2018 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 14 березня 2018 року о 11:40 внаслідок надходження заяви ОСОБА_2 про те, що останній перебуває на стаціонарному лікуванні.

12 березня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що останній перебуває на лікуванні.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Таким чином, строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року закінчується 16 березня 2018 року.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивач перебуває на обліку у відповідача та з 08 липня 2013 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

До 01 січня 2015 року позивач отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 16465, 33 грн., а з 01 січня 2015 року - 14463,67 грн.

Листом №463/12/Д-438 від 23 листопада 2015 року відповідач повідомив позивачу, що з 01 січня 2015 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України, відповідно до яких щомісячне довічне грошове утримання судді підлягає оподаткуванню, внаслідок чого зменшився його розмір.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог та зазначив, що дії відповідача щодо утримання з щомісячного довічного грошового утримання позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору є правомірними.

Даючи правову оцінку викладеним фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 8.1 та 8.2 ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії не підлягають оподаткуванню.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким внесений ряд змін до Податкового та Бюджетного кодексів України.

Так, з 01 січня 2015 року відповідно до пп. 162.1.1,162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, податковий агент.

Згідно з пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Згідно з ст. 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет на 2015 рік», з 1 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати для працездатних осіб встановлено у розмір 1218 гривень на місяць.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 64 Бюджетного кодексу України, податок на доходи фізичних осіб, який сплачується податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.

Отже, починаючи з 01 січня 2015 року податкові агенти, яким у даній справі випадку є відповідач, при виплаті пенсій у розмірі, що перевищує 3654 грн (розмір мінімальної заробітної плати 1218 грн х 3), зобов'язані утримувати податок на доходи фізичних осіб за ставкою 15 відсотків.

Крім того, згідно Закону України від 31 липня 2014 року 1621-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» та Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені у пункті 162.1 статті 162 ПК України. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного статтею 163 цього Кодексу.

Оскільки положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсій набрали чинності 01 січня 2015 року і не визнані такими, що не відповідають Конституції України, то Управління при утриманні податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання позивача, що як встановлено судами перевищує три розміри мінімальної заробітної плати, діяв правомірно.

Зменшення державою призначених соціальних виплат шляхом внесення відповідних законодавчих змін не суперечить вимогам чинного законодавства та принципам міжнародного права.

Так, у п. 25 рішення від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» (заява № 43331/12) Європейський суд з прав людини зауважив, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі.

У п. 26 цього рішення Суд, зокрема зазначив, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.

У п. 27, 28 цього Рішення Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності внесення змін до закону у відповідності із законодавчо визначеною процедурою та зазначив, що «зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю».

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №4-рп/2016 від 08 червня 2016 року, колегія суддів зазначає таке.

08 червня 2016 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 4-рп/2016 щодо конституційності положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці).

Аналіз рішення Конституційного Суду України №4-рп/2016 свідчить, що неконституційними визнані обмеження у виплаті довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку та реалізує своє право на працю на іншій посаді або тимчасово виконує іншу роботу, оскільки таке обмеження не відповідає конституційним гарантіям незалежності судді.

Натомість, зазначене рішення не містить вказівки на те, що норми про оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є неконституційними.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує доводи суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо утримання з щомісячного довічного грошового утримання позивача податку на доходи фізичних осіб та військового збору є правомірними.

Станом на дату розгляду справи у суді апеляційної інстанції, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 визнано неконституційним положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України втратили чинність з 27 лютого 2018 року.

Тобто, станом на дату виникнення спірних правовідносин абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України були чинними, підлягали застосуванню та поширювали свою дію на спірні правовідносини.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 14.03.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна, А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.