Постанова № 72740359, 12.03.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/640/17

Провадження № 22-ц/779/265/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 28 листопада 2017 року в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» поданий позов до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який обґрунтований тим, що 02 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (на час подання позову змінила прізвище на ОСОБА_3) укладено договір банківського обслуговування № б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 2 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір, укладений між сторонами, складається з підписаної відповідачем заяви, умов та правил надання банківських послуг та тарифів банку. 16.03.2016 року відповідачем припинена господарська діяльність. Відповідно до ст.ст.51,52,598-609 ЦК України у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Відповідач не виконує своїх зобов'язань, які передбачені кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 01 березня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 12 599,53 грн., що складається з 2468,11 грн - заборгованість за кредитом, 5398,03 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4178,14 грн - пеня за несвоєчасність виконання забов'язань за договором, 555,25 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, яку позивач просив стягнути на його користь з відповідача.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 листопада 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено в зв'язку з пропуском строку позовної давності (а.с.92-93).

Не погодившись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «Приват Банк» подав апеляційну скаргу з мотивів порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Апелянтом зазначено, що відповідно до умов договору розмір щомісячних платежів (включає плату за користування кредитними коштами у звітному періоді) 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося порушення. Отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Кредитні правовідносини між банком та ОСОБА_3 виникли за кредитним договором від 02.03.2011 року, бажання припинити їх в порядку, встановленому законодавством чи договором, не висловлювала жодна із сторін. Таким чином, оскільки кошти за кредитним договором ОСОБА_3 повернуто не було, правовідносини між сторонами не припинилися, тому проценти за кредитом та пеня за процентами підлягали стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.100-103).

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що датою відкриття рахунку та відповідно підписання заяви було 11 жовтня 2003 року, що зазначено в тексті самої заяви. Вважає безпідставними твердження позивача, що з підписанням заяви нею було здійснено приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, оскільки таке не відповідає змісту самої заяви та згоди на таке приєднання чи ознайомлення із вказаними документами вона не надавала банку. Зазначила, що позивач не надав жодних доказів того, що ОСОБА_3 отримувалися кредитні кошти. Довідка, що міститься в матеріалах справи від 24.04.2017 року щодо припинення нею підприємницької діяльності, не вказує на отримання коштів, а тільки про встановлений банком кредитний ліміт. Однак жодним чином не свідчить про зняття відповідачем таких сум з рахунку, відкритому у банку. Будь-яких досудових вимог про повернення коштів апелянт від позивача не отримувала. Більше того, Умови, котрі банк долучив до позовної заяви, не містять жодного підтвердження про те, що позичальник ознайомлювався саме з даними умовами, тарифами і вони ним визнавалися. Дані Умови не містять ні підпису, ні реквізитів позичальника, ні дати такого підписання. Апелянт зазначила, що в процесі судового розгляду вона подала до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву з проханням надати відповідь про дату відкриття кредитного рахунку, оскільки в заявці зазначено дві різні дати. Беручи до уваги наведене, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 28.11.2017 року без змін (а.с.113-115).

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необгрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із положень ст.256, ч.4 ст.267 ЦК України, встановивши, що позивачем пропущено трирічний строк на звернення до суду із позовною заявою, перебіг якого закінчився 05.02.2016р., відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності у спорі, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку для звернення до суду за захистом порушеного права.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідачем 02.03.2011 року підписана заява про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підписів і відбитка печатки, копія якої міститься у справі (а.с.9).

Із заяви, витягу із тарифів банку про умови кредитування та довідки про розміри встановлених кредитних лімітів (а.с.22-25), виходить, що відповідачем у ПАТ КБ «Приватбанк» 02.03.2011 року був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті та картковий рахунок як вид поточного рахунку № НОМЕР_2 у національній валюті та отримана корпоративна картка типу НОМЕР_3, зазначена додаткова інформація про використання праці найманих працівників у кількості 10 чоловік. У заяві зазначено, що у разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта (у разі перевищення суми платежу над залишком власних коштів) банк може встановити клієнту на рахунок кредитний ліміт. Підписавши заяву, відповідач погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені на веб-сайті банку), тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування. При тому сторони договору приєдналися і зобов'язалися виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, тарифах ПриватБанку - договорі банківського обслуговування в цілому, дійшли згоди, що відносини між сторонами можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів та додаткових угод до цього договору, так і шляхом обміну інформацією (узгодження щодо банківського обслуговування з клієнтом через веб-сайт або інший інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком).

Виходячи із довідки, наданої позивачем, банком встановлювалася з дати укладення договору, тобто з 02.03.20011р., сума кредитного ліміту - 1000 гривень, який збільшувався банком з 26.12.2012р. до 2000.00 грн, з 04.02.2013р. - до 2500 грн (а.с.25).

У витягу із Тарифів Банку зазначено, що для малого і середнього бізнесу надається кредит на період безперервного користування - 30 днів; комісія за користування кредитним лімітом - 0,9% на місяць; щоденне нарахування відсотків при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня - 32% річних; відсотки у разі непогашення кредиту упродовж 30 днів з дати початку безперервного періоду - 64% річних; штраф за користування несанкціонованим овердрафтом - 200% від суми, розрахованої від розміру плати за користування кредитним лімітом; штраф за несвоєчасне погашення кредиту - 200% від суми, розрахованої від розміру відсотків за користування кредитним лімітом; пеня у розмірі 0,2%, але не вище подвоєної процентної ставки НБУ за кожен день прострочки (а.с.22-25).

Умови, зазначені у цих тарифах не суперечать умовам, наданим позивачем, які містяться у витягу із Умов та правил надання банківських послуг та порядку розрахунків, передбачених пунктом 3.2.1.4 цими Умовами (а.с.10-21).

На підставі зазначеної заяви ОСОБА_4 отримала банківську карту з встановленим кредитним лімітом, користувалася нею, станом на 04.02.2013 року поточна заборгованість за тілом кредиту, на яку здійснювалося нарахування процентів, була відсутня, про що свідчить інформація у графі «залишок поточної заборгованості за кредитом» (колонка № 3). Поточна заборгованість за кредитом виникла з 05 лютого 2013 року на суму 2468,11 грн (колонка №3), що свідчить про те, що відповідач отримала грошові кошти (тіло кредиту) у зазначеному розмірі і не повернула їх, оскільки банком з 12.02.2013 року ця сума кредитних коштів банком враховується як залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) (колонка № 4 розрахунку заборгованості). Станом на 01 березня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 12 599,53 грн., що складається з 2468,11 грн - заборгованість за кредитом, 5398,03 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4178,14 грн - пеня за несвоєчасність виконання забов'язань за договором, 555,25 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом (а.с.26-27).

Відомості, наявні у виписці по поточному рахунку № НОМЕР_1, також свідчить про те, що 05.02.2013 року відповідач отримала кошти готівкою у банкоматі у розмірі 2400 грн, на які, відповідно до пояснень представника апелянта, нарахована комісія у розмірі 68,11 грн, тому сума тіла кредиту склала 2468,11 грн.

Згідно виписки по рахунку після 05.02.2013 року відповідач банківською карткою не користувалася, хоча 19.02.2013 року на її рахунок надходили кошти від Богородчанського районного центру зайнятості на створення нових робочих місць за січень 2013 року у розмірі 6273,51 грн, на які накладено стягнення Державною виконавчою службою 27.07.2015 року.

Заборгованість за кредитом відповідачем не сплачена.

На вимогу суду представником банку не надані докази про термін дії корпоративної картки, представник позивача у судовому засіданні надала пояснення про відсутність таких відомостей у банку, зазначивши, що ця інформація міститься на самій картці.

Представник відповідача зазначив у судовому засіданні, що така картка у відповідача відсутня.

Згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність ОСОБА_3 припинена з 16.03.2016 року.

Виходячи із встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що між сторонами (банком і відповідачем як суб»єктом господарювання) виникли правовідносини, які регулюються положеннями ст. 1047 ЦК України та Постановою Правління Національного Банку України від 12.11.2003 N 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за N1172/8493 з послугою овердрафту (overdraft) - формою короткострокового кредиту в межах встановленого банком ліміту, що дозволяє здійснювати розрахунки, коли у клієнта на поточному рахунку недостатньо коштів. За умов такого кредитування бан¬ком розрахункового рахунку клієнта здійснюється для оплати розрахункових документів при нестачі або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта-позичальника коштів. Банк списує кошти з рахунку клієнта в повному обсязі, тобто автоматично надає клієнту кредит на суму, що перевищує залишок коштів.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк.

Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки із матеріалів справи вбачається, що відповідачем 02.03.2011 року була підписана заява про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підписів і відбитка печатки, копія якої міститься у справі. Ця заява містить персональні дані відповідача та підписи відповідача, і жодних доказів на спростування цього факту відповідачем не надано, тому суд дійшов правильного висновку про те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені на веб-сайті банку), тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування, позивачем відповідачу був відкритий банківський рахунок, отримувались кредитні кошти , які неповернуті, тому утворилася заборгованість за кредитом.

Із матеріалів справи встановлено, що з моменту укладення кредитного договору, тобто з 02 березня 2011 року, ніхто зі сторін до цього часу не заявив про намір його припинити. У свою чергу, відповідач не надала банку письмової заяви про закриття карткового рахунку.

Відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності у даних правовідносинах (а.с.85-86).

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік.

В силу ч.1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У апеляційній скарзі апелянт (позивач) не наводить доводів про збільшення тривалості позовної давності у даних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач повинна була вносити кредитні кошти частинами у розмірі щомісячних платежів (включаючи плату за користування кредитними коштами у звітному періоді) 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки суперечать умовам, які містяться у витягах з тарифів банку і умов та правил надання банківських послуг, представленим позивачем у суді першої інстанції, згідно яких зазначений період користування кредитом 30 днів, що свідчить про те, що кредит повинен був бути сплачений у межах тридцяти днів від дня отримання.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік.

В силу ч.1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання.

Таким чином, останнім днем внесення платежу за кредитом слід вважати 07 березня 2013 року (тридцятий день від 05.02.2013 року), а з 11 березня 2013 року (наступний робочий банківський день) апелянт довідався про порушення його права і розпочався перебіг строку позовної давності щодо сплати суми кредиту і процентів (плати за користуванням кредитом).

Виходячи з того, що позивач звернувся за захистом порушеного права 08 червня 2017 року (ця дата міститься на конверті поштового відправлення), тобто після закінчення трьохрічного строку, перебіг строку позовної давності щодо основного зобов'язання якого закінчився 11.03.2016 року, то у відповідності до ст.256 ЦК України позивачем пропущено трирічний строк на звернення до суду із позовною заявою.

В силу ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки у вигляді пені).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює, по суті судом ухвалено правильне рішення.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 березня 2018 року.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський