Ухвала суду № 72737709, 14.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/126/2018(м)

263/12555/16-к

Головуючий у 1 інстанції Кір’якова Н.П.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія ч. 1 ст. 121 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Куракової В.В.

суддів: Топчій Т.В., Свіягіної І.М.

при секретарі Меркуловій Я.О.

за участю: прокурора Горбенка В.В.

обвинуваченої ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, та апеляційною скаргою прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації, громадянки України, українки, маючої середньо-технічну освіту, не працюючого, не заміжньої, яка має сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, б. 31, кв. 37

визнано винною за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі,-

ВСТАНОВИЛА :

За вироком суду ОСОБА_2 визнана винною за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України при наступних обставинах.

03.09.2016 року, приблизно в 23 год., обвинувачена ОСОБА_2, будучі в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи за місцем свого мешкання в ході конфлікту, умисно завдала ОСОБА_5 один удар кухонним ножем в область грудної клітини зліва, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва, які ускладнилися гемотораксом зліва (у плевральній порожнині до 1.200 мл. крові із згустками) та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

На зазначений вирок захисник, який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню внаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Просить вирок суду першої інстанції змінити, застосувати відносно ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України.

На вищевказаний вирок прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню внаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Зазначає, що ОСОБА_2 раніше не судима, провину в скоєному злочині визнала в повній мірі, щиро покаялася та надавала суду показання, які викривали її у вчиненні вказаного кримінального правопорушення; потерпілий не має жодних претензій до обвинуваченої. Звертає увагу, що ОСОБА_2 є матір’ю одиначкою, є інвалідом 3 групи загального захворювання. Просить рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити, застосувати відносно ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України та звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки.

Заслухавши доповідача, думку обвинуваченої, її захисника, прокурора, які підтримали апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 та правильність кваліфікації її дій в апеляційному порядку не оскаржуються.

Стосовно доводів апеляційних скарг про застосування відносно обвинуваченої ОСОБА_2 положень ст.ст. 75, 79 КК України, колегія суддів відмічає наступне.

Згідно ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до правових орієнтирів, викладених у ст.ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність – правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

У будь-якому разі призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його посткримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

Виходячи з положень ст. 75 КК України обов’язковою умовою прийняття судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є наявність обставин, які б переконливо свідчили про можливість його виправлення без відбування покарання. Такі обставини мають давати підстави для висновку, що передбачені ст. 76 КК України та Законом України «Про пробацію» наглядові та соціально-виховні заходи будуть ефективними й достатніми для досягнення вищевказаної мети.

В апеляційних скаргах прокурор та захисник посилаються на обставини, що пом’якшують покарання – визнання вини, щире каяття, надання показань суду та інш.

Проте, під час апеляційного розгляду обвинувачена пояснила, що після вчинення злочину вона з потерпілим не бачилась, не спілкувалась, ані одразу після нанесення удару, ані під час лікування потерпілого в умовах стаціонару ніякої допомоги йому не надавала, шкоду не відшкодовувала, «швидку» потерпілому ні вона, ні будь-хто не викликав, вона була затримана співробітниками міліції.

За таких обставин не можна вважати обґрунтованими висновки про щире каяття обвинуваченої. Адже, відповідне ставлення до скоєного передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Переконливого мотивування, в яких саме діях виражалося каяття обвинуваченої, крім формальної вказівки, сторонами в апеляційних скаргах не наведено.

З урахуванням вищенаведеного обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки обвинуваченої та запобігання новим злочинам.

Без відбування ОСОБА_2 покарання такі заходи не здатні забезпечити реалізацію визначеної у ст. 50 КК України мети, захистити права і свободи інших осіб від протиправних посягань, а відтак застосування до ОСОБА_2 ст.ст. 75, 79 КК України не сприятиме досягненню справедливого балансу між її правами та свободами й інтересами держави та суспільства.

Згідно довідки, чинної до 07.12.2017 р. ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи загального захворювання. (а.п. 75)

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинувачена є матір’ю-одиначкою не підтвердженні матеріалами кримінального провадження, оскільки в цих матеріалах будь-які докази цього факту відсутні.

Прослуховуванням технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції встановлено, що під час допиту в суді першої інстанції потерпілий не вказував про те, що вони з обвинуваченою примирилися, таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Обираючи покарання обвинуваченій ОСОБА_2 суд врахував вимоги ст. 65 КК України та правові позиції Верховного Суду України, викладені в Постанові Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» щодо загальних засад призначення покарання.

Мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченій покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, є інвалідом, перебуває на обліку в медичних установах, страждає тяжкою хворобою, має неповнолітню дитину, конкретні обставини вчиненого злочину, зокрема те, що злочин вчинено у нічний час, з дріб’язкового приводу, в стані алкогольного сп’яніння, наслідки від злочину.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд призначив обвинуваченій реальне покарання в мінімальному розмірі, встановленому санкцією норми кримінального закону, за яким її визнано винною.

Разом з тим, зваживши на наведені вище обставини, що пом’якшують покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про неможливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права. Зокрема в рішенні ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Також колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 вчинила злочин, який посягає на життя та здоров’я людини, що відповідно до ст. 3 Конституції України визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни або скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника, який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2, та прокурора залишити без задоволення.

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2017 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 3 місяців з дня проголошення.

Судді: