Рішення № 72731246, 06.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 р. Справа№805/843/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Московська, буд. 2/4) до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Дружби, 26) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій незаконними та зобов`язання поновити пенсійні виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у липні 2017 року звернувся з заявою про взяття на облік до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області. З липня 2017 року відповідач так і не почав виплату пенсії позивачу на підставі того, що позивачем не було надано довідку департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач не згоден з позицією відповідача, оскільки він мешкає у м. Торецьк, тобто на території, підконтрольній Україні.

Ухвалою суду від 09 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження.

Представник відповідача надав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що з 01.08.2014 року позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, згідно електронної пенсійної справи та заяви позивача від 30.10.2014 року, як внутрішньо переміщена особа.

У заяві про виплату пенсії від 30.10.2014 року ОСОБА_1 просила запросити свою пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України у Червоногвардійському районі м. Макіївка.

Разом із заявою про виплату пенсії від 30.10.2014 року позивачем було надано до управління довідку внутрішньо переміщеної особи від 26.12.2014 року №1428014257, видану Управлінням соціального захисту населення Селидовської ради, згідно якої громадянка ОСОБА_1 є особою, яка перемістилась з тимчасово окупованої території та проживає за адресою: 58400, м. Селидове, вул. Некрасова, 12. Пенсію позивачу було виплачено по 29.02.2016 року.

З 01.03.2016 року ОСОБА_1 згідно розпорядження №386 від 18.08.2017 року взято на облік в управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, як внутрішньо переміщену особу, на підставі даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 14.07.2017 року. У заяві про виплату пенсії від 14.07.2017 року позивач просив запросити пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області та зазначив, що раніше отримував пенсію за адресою: місто Макіївка, с. Красний Партизан, вул. Херсонська, 18.

14.07.2017 року ОСОБА_1 знято з реєстрації та місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 01.03.2016 року виплата пенсії позивачу не поновлена відповідачем до з`ясування фактичного місця проживання позивача та у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, позивач звертає увагу суду, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року №689 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» встановлено право проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не тільки через ПАТ «Ощадбанк», але й через мережі будь-яких банків, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території.

Враховуючи наведене, відповідач стверджує, що управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року, Закону України від 20.10.2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і Свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою Кабінету Міністрів України №367 від 05.11.2016 року «Про деякі питання здійснення соціальних виплат переміщеним особам» а також постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01 жовтня 2014 року «Про року №-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 рік №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат переміщеним особам», від 18.02.2016 року №136 «Про порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування», наказами керівника Антитерористичного центру Служби безпеки України від 07.04.2014 року №33/55т «Про проведення антитерористичної операції» та від 04.09.2014 року 33/752т «Про визначення меж проведення антитерористичної операції» та просив в задоволенні позову про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером по втраті годувальника, з 01.08.2014 року перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, згідно електронної пенсійної справи та письмової заяви позивача від 30.10.2014 року, як внутрішньо переміщена особа.

З 01.03.2016 року ОСОБА_1 відповідно до розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області взято на облік , як внутрішньо переміщену особу, на підставі даних електронної пенсійної справи. Відповідачем виплата пенсії ОСОБА_1 не поновлена до з`ясування фактичного місця проживання та у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. А в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону, виключно законами України визначається правовий режим майна.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.

Виходячи з цього, суд констатує, що він розглядає невиплату пенсійним органом щомісячних страхових виплат позивачу у вигляді пенсії, раніше призначених йому до виплати, саме як позбавлення позивача майна (власності) у вигляді майнового права вимоги щодо виплати раніше призначених йому грошових коштів, на які він мав право розраховувати.

А оскільки, в силу положень частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд застосовує і положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція), що захищає право власності, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, оскільки згідно частини 1 статті 32 названої Конвенції, саме цей Суд має право тлумачення її положень і протоколів до неї.

Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року справа „ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року справа „Кечко проти України; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року справа „Сук проти України; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року справа „Пічкур проти України; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами законні сподівання).

За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна.

Проте, стала практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, буде сумісною з гарантіями статті 1 Протоколу №1 до Конвенції тільки при дотриманні державою трьох обов`язкових умов, таких як: законність втручання (іншими словами, підстави для обмеження або позбавлення майна повинні бути передбачені законом). При цьому тут, суд враховує, що під визначенням "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом (тобто не обов`язково тільки законом), так і правила, що сформувались у прецедентному праві (п.37 Рішення від 13 липня 1995 року справа „Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства); втручання має переслідувати легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси; втручання у право на мирне володіння своїм майном повинно бути пропорційним поставленій меті (іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи - п.53 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України).

Оцінюючи чи мало місце законне втручання у діях відповідача, які оскаржує позивач, щодо невиплати та не поновлення йому пенсії, суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2.9 цього ж Порядку передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвдчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії мало мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Заперечення наданні відповідачем свідчать про те, що виплата пенсії позивачу не поновлена до з`ясування фактичного місця проживання та у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній баз даних про внутрішньо переміщених осіб.

З огляду на викладене, суд вважає, що не виплата позивачу пенсії мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться, зокрема, до паспорта громадянина України.

Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_1 серія ВЕ 032822, позивач з 14 липня 2017 року зареєстрований за адресою: 85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Московська, буд. 2/4.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Виходячи з вищевикладеного, згідно паспортних даних місце реєстрації ОСОБА_1 м. Торецьк, Донецької області, тому позивач має право звернутись до Управління пенсійного фонду України за місцем реєстрації, і він реалізував таке право, що підтверджено заявою позивача про виплату пенсії, яка міститься в матеріалах справи.

При цьому суд наголошує, що набуття статусу внутрішньо переміщеної особи є правом, а не обов’язком особи. Набуття такого статусу є необхідним лише якщо особа бажає скористатися ним, зокрема для отримання будь-яких пільг, соціальних виплат. Позивач же звернувся до відповідача не як внутрішньо переміщена особа, а як особа, яка змінила місце проживання та зареєструвала це у визначеному законодавством порядку.

За таких обставин суд наголошує, що відповідачем вчинено дії, котрі мають бути визнані протиправними.

Також суд констатує, що ні Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ні Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Суд зазначає, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для не виплати пенсії та не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1.

Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії щодо припинення виплати пенсії позивачу були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача слід зобов`язати поновити позивачу нарахування і виплату пенсії.

Крім того, позивач звертає увагу, що відповідно до постанови КМУ від 13 вересня 2017 року №689 «Про внесення змін до деяких постанов КМУ» встановлено право проведення соціальних виплат ВПО не тільки через ПАТ «Ощадбанк», але й через мережі будь-яких банків, які знаходяться на підконтрольній українській владі території .

Суд прийшов до висновку що, відповідно до ст. 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.

Відповідно до постанови КМУ від 13 вересня 2017 року № 689 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством “Укрпошта” (далі - ПАТ “Укрпошта”) з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Оскільки позивач на теперішній час є не внутрішньо переміщеною особою, особоюя, яка змінила місце проживання, вимоги щодо уповноваженого банку АТ “Ощадбанк” на нього не поширюються.

Суд роз’яснює, що відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596 рішення про обрання того чи іншого способу виплати пенсії пенсіонер приймає самостійно, про що він повідомляє органи Пенсійного фонду особистою заявою. Одержувачі можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред’явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з’ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.

При цьому суд наголошує, що відповідно пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, приймаючи рішення про виплату ОСОБА_1 пенсії, відповідач має враховувати вищенаведені висновки даного рішення щодо визначення способу виплати пенсії.

Отже, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 09 лютого 2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору – 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 1762грн.00коп.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 09.02.2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення зі Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області ЄДРПОУ: 21970814, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Дружби, 26) 704,80 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Московська, буд. 2/4) до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Дружби, 26) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, які полягають у невиплаті пенсії ОСОБА_1.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області поновити пенсійні виплати ОСОБА_1.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (ЄДРПОУ: 21970814, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Дружби, 26) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп., який перерахувати за наступними платіжними реквізитами: (отримувач коштів: УК/м. Слов`янськ/22030101, ЄДРПОУ: 37803368, ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача: 834016, р/о 31214206784075) Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 14.03.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч.ч. 4, 5, 6 ст. 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.